Надія Степула: "Сьомий Аркан" - книга запитань без відповідей

Письменниця Надія Степула, чий роман "Сьомий Аркан" увійшов до довгого списку премії Книга року ВВС - 2013, в інтерв'ю ВВС Україна розповіла про своє освоєння жанру роману-таро, пошуки втрачених смислів і вплив літератури на суспільство.

- Розкажіть, будь ласка, у 2-3 реченнях, про що Ваша книга?

- "Сьомий Аркан" - про пошуки втрачених смислів у часи цивілізаційних зрушень. Просто кажучи – про неоднозначність вимірів життя у світі, який має ознаки нескінченності. Де самотність людини у велелюдності так само незбагненна, як і її місія під одним на всіх небом.

- Свій твір Ви називаєте романом-таро. В чому особливість цього жанру, і чому Ви обрали саме його?

- Жанр Таро апробований іншими письменниками, правда, не в Україні. Проте я не калькую, не продовжую і не змагаюся з їхніми експериментами. Особливість мого освоєння жанру в тому, що "Сьомий Аркан" не є жодним довідником з ворожіння і не є твором, який легковажить помежів’ями смислів.

Карти Таро, як і будь-яка інша гра "людей, котрі грають в ігри", - то тільки ще один засіб для осмислення життя в його тяглості у часах і подолання різних версій потрясінь. Роман-таро – то книга-гра. Однак не розважального характеру. Це книга запитань без відповідей.

- Карти Таро мають різні варіанти тлумачень, так само як і Ваші герої мають різні варіанти своїх можливих доль. Чи вважаєте ви, що кожен сам творить своє життя, чи все ж таки існує фатум, проти якого людина безсила?

- Не вважаю, а тільки підозрюю, що кожен сам творить свою долю, і що існує при цьому й фатум, проти якого людина часто безсила. Для остаточних висновків мені бракує і знань, і досвіду. Цікаво їх набувати.

Зрештою, жоден із героїв мого роману – чи ті, котрі живуть у XIII столітті, чи ті, котрі в XXI, теж не мають точних відповідей на важливі для себе питання. Можливо, точних відповідей не існує там, де відбувся "зсув часів". Може, не існує ніде. Та шукати їх, як на мене, варто.

- Андрій, андроїд з планети Севін, відчуває себе "людиною", плекає в собі людські риси, тяжіє до традицій ті фольклору і, зрештою, обирає життя на Землі. Чи може його приклад бути своєрідним закликом до сучасників не втрачати свою "людськість", не забувати своє коріння в еру стрімкого розвитку технологій і наукового прогресу?

- Андроїд Андрій не плекає в собі людські риси, але намагається віднайти в собі душу. Він не обирає життя на Землі – він сюди присланий для певної роботи, яку ретельно виконує. Та земне життя вплинуло на його долю не так, як було заплановано його творцями, – така іронія подій, така драматичність буття, проте Андрій усе ж відкриває для себе таємницю безсмертності людської душі. До слова, цю таємницю не всі з людей осмислюють, яке б століття надворі не минало.

- Один з ваших героїв висловлює думку про те, що сучасні українці перестали читати книжки. Чи це, дійсно, так, на Вашу думку? І якщо так – то в чому причина?

- Сучасні українці не перестали читати. Герої моїх книг можуть висловлювати спірні думки… Та, оскільки питання адресоване мені, відповім: сучасні українці майже не читають художню літературу, як засвідчують дослідження. Причин багато, вони об’єктивні й не дуже, серйозні і смішні, сумні й банальні.

Щоб розповісти, чому книга в Україні перестала бути потрібною, необхідною мільйонам, треба писати статтю. Дещо на цю тему я оприлюднила нещодавно (у листопаді 2013) в "Літературній Україні" - в публікації про стан української книги під назвою "Стресовий статус".

- Як ви уявляєте собі свого читача: його інтереси, вподобання?

- Свого читача я не тільки уявляю – навіть інколи знаю, хто читає мої романи і збірки поезій. Це люди різного віку, фаху та вподобань. Є в мене постійні читачі, є випадкові. Іноді щастить почути або почитати їхні відгуки на мої твори – теж різні за змістом і тональністю. Хто з читачів має рацію в своїх висновках про ними прочитане, я не знаю. Можливо - ніхто. Можливо – всі.

- У вуста Мішеля ви вкладаєте твердження, що література впливає на суспільство і змінює його. А які зміни Ви б хотіли побачити в читачеві після прочитання "Сьомого Аркану"?

- Література й справді впливає на суспільство – помітно чи ні, але істотно. Свідчень тому безліч, від часів Гільгамеша й донині. Немало спалених книг, немало тих, які були забороненими (чи залишаються такими в декотрих суспільствах). Немало й авторів, котрі були (чи є) ув’язнені, знищені, розтерзані тільки за те, що вони написали… В різні часи і в різних суспільствах книга відіграє свою роль… Що ж до "Сьомого Аркана", то я не прагну змінювати читача – хай би читач залишався сам собою. Мені б тільки хотілося, щоб актуальні для героїв роману питання й проблеми, які стосуються цивілізаційних цінностей, виявилися актуальними і для моїх читачів.

- Яка з прочитаних останнім часом книг Вам найбільше запам'яталась?

- Із недавно прочитаних найбільше вразив роман Юрія Козловського "Візьми мою душу".

Реклама:

Головне сьогодні