Залишки здорового глузду примушують нас економити. Україна не може дозволити собі колишню розкіш життя в кредит. Кабмін переконливо просить нас жити "по кишені". Зокрема, переважно використовувати медикаменти, що вироблені в Україні.

Логіка в цьому, безумовно, є: так звані бюджетні закупівлі ліків повинні бути максимально рентабельними. Закуповуючи для подальшого безкоштовного розповсюдження медикаменти, ми повинні бути впевнені в їх максимально можливій дешевизні при мінімально можливій ціні. Це думка Кабміну.

А це - життя, наше українське життя. Діти, які страждають на епілепсію, до цього часу одержували від держави (тобто від нас, платників податків) безкоштовні ефективні закордонні медикаменти. І могли, завдяки цьому, відвідувати школу, успішно вчитися і впевнено дивитися у своє майбутнє.

Таких дітей у країні сотні тисяч. Далеко не всі вони живуть у сім'ях народних депутатів і великих бізнесменів. Далеко не всі сім'ї, які мають таку дитину, можуть легко купити (а не отримати безкоштовно, як раніше) необхідні для довічного прийому ці досить дорогі ліки. Більшість - не може.

Не називаючи по імені вітчизняних виробників, скажу прямо: вони випускають погані ліки. Очевидно погані, і це чудово знають батьки дітей, які страждають на епілепсію. Це ж, до речі, пошепки, "не для преси", визнають і лікарі, які працюють з такими дітьми. Але... виконують розпорядження Кабміну, виписують, як вони самі неголосно кажуть, "вітчизняну крейду". Безкоштовну крейду.

Все не так просто. "Крейда" - не безкоштовна, її закуповує у виробника українська держава на гроші, зібрані платниками податків.

Далі, використання неефективних або малоефективні медикаментів призводить до погіршення стану здоров'я дітей. Частішають судомні приступи, діти рідше відвідують школу, гірше вчаться. Відповідно, відволікаються від роботи батьки, погіршується фінансовий стан сімей. З-за свого стану діти частіше потрапляють до лікарні. Прогноз хвороби різко погіршується.

У багатьох дітей з'являються незворотні психіатричні відхилення, у доросле життя вони вступають у статусі інвалідів. Професійні можливості у них невеликі, земне життя своє вони, як правило, закінчують в спеціальних інтернатах, існування яких оплачується з кишені все того ж українського платника податків.

Це економія? Абсолютно неспроможна система економіки вітчизняної охорони здоров'я є очевидною. Усім, крім української влади. Тому їй, владі, так легко ухвалювати прості рішення. Не усвідомлюючи неминучих важких наслідків. І для економіки країни, і для нас, конкретних людей, які в ній мешкають.