Дозволю собі трохи знущального тону. Те, що Київ руйнують - м'яко кажучи, не новина. Продовж багатьох років захисники столиці кричать про це на всіх кутках, намагаються на межах своїх слабких можливостей боронити місто, в прямому сенсі проливаючи свою кров, терплячи матеріальні збитки та інші негаразди через тиск забудовників.

Узагальнене "дещо", що прийнято називати владою, сито дивиться на ці протести і сміється. Чиновники (київські і "загальнодержавні") конвеєром  дають незаконні дозволи з очевидними порушеннями, І ДЕ ХОЧ ОДИН ПОСАДЖЕНИЙ МОЖНОВЛАДЕЦЬ? Слава прокуратурі, слава судам!

На захисників Києва дивляться або як на божевільних, яким чомусь не йметься і вони хочуть зупинити забудови і завадити людям робити гроші, або, що ще гірше, як на людей, які працюють на інших забудовників-конкурентів чи виконують політичне замовлення.

Така позиція - куплений чи божевільний - надзвичайно комфортна тим численним людям, котрі хочуть пояснити свою бездіяльність.

Втім, щодо експертів ЮНЕСКО звинуватити у божевільності чи ангажованості буде значно важче.

Ну нічого, щось придумають. Або нічого не придумають - бо що з того українській владі? Ну, оголосить ЮНЕСКО пам'ятки такими, що перебувають у зоні небезпеки, чим як би скажуть світу: Україна - як Афганістан (там теж пам'ятки зі Списку всесвітньої спадщини таліби руйнували), тут - війна з пам'ятками, гуманітарна катастрофа та культурний колапс. Владі це байдуже, бо в неї установка - на процес бананизації нашої республіки: зате ми єврокубки в футбол виграємо!

Суспільство програло двобій з забудовниками та владою. Здавалося б, Лавра та Софія, святині національного значення та світова слава України, мали б стати останнім рубежем оборони, тією межею, якою злочинці від будівництва та їх чиновники побоялися б переходити.

Але - справи кепські, бо цю межу проходять пролітають і проїжджають, не зустрічаючи достатнього опору, усі, у кого є гроші та бажання.

Загальний вигляд зі сходу на Софію Київську. Фото М.І.Жарких

Суть претензій

2-7 березня в Києві перебувало двоє експертів ЮНЕСКО - експерт Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Анна Сидоренко-Дюлом та фахівець Міжнародної ради з питань пам'яток та визначних місць Тодор Крестеєв.

Далі зацитую один "секретний" документ МЗС, який звітує про результати їх візиту. По перше, за результатами зустрічей експертів ЮНЕСКО в міністерстві регіонального розвитку та будівництва, на балансі котрого знаходиться Софійський Собор, з'ясувалося, що міністерство не виконує в повному обсязі своїх функцій зі збереження пам'ятки, оскільки не відслідковує ситуацію з будівництвом в охоронній зоні пам'ятки і, що головне, - не вживає заходів з метою контролю забудови в цій зоні.

Порушуються міжнародні зобов'язання України, взяті нею відповідно до Конвенції ЮНЕСКО про збереження всесвітньої природної та культурної спадщини. А саме - забудова в межах буферної зони відбувається без обов'язкового погодження планів будівельних робіт з ЮНЕСКО.

Подібна ситуація склалася і в Мінкультури та туризму, яке відповідає за Лавру, яке вторить не мнеш неприйнятні речі.

Загалом, ЮНЕСКО стурбоване з приводу будівництва по вул. Десятинній (біля Посольства Великої Британії і в безпосередній близькості від Андріївської церкви, яку планується включити до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), наявності фітнес-центру "Софійський" та готелю (дзеркальна коробка на Софійській площі із виглядом на Заповідник), ресторану "Да Вінчі" по вул. Володимирській, готелю по вул. Михайлівській, юудівництв по Рильському провулку, 4, по вул. Стрілецькій, 7/6 та 10/1, по вул. О. Гончара, 15/3 та 17-23, вул. Стрітенській, 2/8, вул. Рейтарській, 12 та 18/2, висотки на схилах Дніпра - Грушевського, 9-а, забудови Поштової площі, а також будинку і території колишньої взуттєвої фабрики "Київ" біля церкви Спаса на Берестові по Лаврському провулку; військової типографії МО, інфекційної лікарні, мистецького комплексу "Мистецький арсенал" (у експертів є інформація про начебто заплановане будівництво житлово-офісного комплексу на території історичних земляних валів) по вул. Івана Мазепи та ін., запланованого зведення хмарочосу на Хрещатику, 5. тощо.

В ЮНЕСКО вважають, що управління історичними пам'ятками здійснюється незадовільно, система охорони недосконала, чиновники фактично встановлюють самі для себе правила, за якими вони мають охороняти культурні об'єкти - звісно, що при такому принципі результативність буде від'ємна. Чіткого механізму збереження пам'яток в Україні немає - такі попередні висновки ЮНЕСКО.

Велику увагу експертів було приділено Держслужбі з питань національної культурної спадщини. Цей структурний підрозділ міністерства культури та туризму власне має охороняти пам'ятки національного значення, до яких належать Софія та Лавра. Експерти ЮНЕСКО вважають, що ця служба не виконую в повному обсязі покладених на неї завдань, не забороняючи руйнування забудовниками здійснювати незаконну діяльність, зокрема, на території Лаври та у її охоронні й зоні.

Чим це загрожує?

Надбрамний храм усіх Святих Києво-Печерської Лаври. Фото inok.org.ua

Зі світоглядних позицій нинішнього українського режиму - практично нічим. Максимум, що можливо - це ганьба Україні у колах людей, які цікавляться чимось, крім футболу - архітектурою, історією.

Ганьба ця може статися на 33-й сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у липні цього року. Теоретично, там може бути оголошено негативні висновки щодо України та розпочато процес занесення українських пам'яток у так званий "лист небезпеки". Вірогідність такого сценарію досить велика.

Загалом, як вже було сказано вище, внесення у цей список трапляється як виняток (з більш ніж 800 пам'яток по звіту зараз у "списку небезпеки" знаходиться близько 30) і характерно для найбільш нерозвинених і проблемних країн.

Власне, ЮНЕСКО більше ніяк і не зможе захистити Софію та Лавру - бо це лише організація експертів з міжнародним статусом, нехай дуже авторитетна, але у них немає танків та гелікоптерів, щоб боронити ні афганські пам'ятки від афганського режиму, ні українські пам'ятки від того режиму, котрий панує в Україні.

Що можна зробити?

Громадянам - об'єднуватися у спільноти з захисту спадщини та тиснути на чиновників максимально, щоб ті зробили ряд швидких кроків з порятунку іміджу держави та власне пам'яток.

Зупинити усі незаконні будівництва та реконструкції, що здійснюються на території історичних заповідників та їх охоронних зон (так, це означає - зупинити проекти на сотні мільйонів доларів).

Зробити кадрові висновки стовно Держслужби з охорони національної спадщини. Президенту - відновити указ про охорону історичного центру столиці, який пропрацював декілька місяців у 2007 році, яким, зокрема, заборонено висотне будівництво в історичному центрі.

Всі ці заходи, як полюбляють казати, не потребують додаткових витрат з бюджету. Ці заходи потребують політичної волі - примарного поняття в нинішні часи. Але це потрібно не комусь закордоном. Навпаки - ЮНЕСКО потрібно нам, щоб воно допомагало просувати державу, славу її пам'яток по світу.

Власне, і наші пам'ятки потрібні в перш чергу нам.

Автор - Ігор Луценко, громадянська ініціатива "Збережи старий Київ"