Христина _ 18.06.2010 14:08

Коли мене віддали в школу в 5 років і 9 місяців, я була наймолодшою в класі і знала лише 3 букви. Школу я закінчила з золотоб медаллю, на відміну від тих хто вмів читати, коли йшов у перший клас (і взагалі не парилась з навчанням, саме йшло), ходила на хореографію, в басейн, на танці, музичну школу закінчила. При чому в нас ніколи вдома не було розмов, що хтось когось заставлялв вчитися.
Тепер в мене донечка. Я на початку захопилась була ідеями природнього батьківства (але не до фанатизму) і читала багато про ранній розвиток. Думала зводити дитну в такий гурток, однак передумала. Моя подруга, яка відвідувала з сином такі заняття якось розповіла, що вони там роблять (нашим дітям було тоді по 9 місяців) - і я здивувалась, що моя дитина робила всі ті речі сама, без якоїсь моєї ініціативи ще раніше (наприклад, закидання в баночку презметів тощо). Словом, дитині треба дати можливість розвиватись і вона краще за нас знатиме що їй птрібно.

Ольга _ 09.09.2009 15:16

Не згідна з таким однозначно негативним ставленням до "раннього розвитку". Якщо це буде всесторонній розвиток, який орієнтований на потреби і запити дитини, якщо робиться це весело і з любов"ю, то чому б і ні? Що поганого в тому, коли мама з дитиною БАВЛЯЧИСЬ складає слова з кубиків, потім вони разом "дурачуться", потім чистять картоплю і рахують картоплини, а поміж тим маля підбігає до шведської стінки з кільцями і робить сальто? І все це під звуки класичної музики! А на прогулянці називати рослини, які трапляються по дорозі, і перед сном віршик вивчити (якщо хочеться)...Так от все це - складові раннього розвитку, але це ж НОРМАЛЬНИЙ розвиток. Просто термін новий і модний. Ну і звичайно завжди знайдуться спритні люди, які на великій батьківській любові (для дитини нічого не шкода) зароблять гроші - то треба свою голову мати...

A _ 16.08.2009 19:33

Забавное нблюдение. Когда у меня родился сын, в моих разговорах с мамой я с удовольствием слушала рассказы из моего детства и примеры её опыта. Недавно я заметила, что чем старше становлюсь, тем гениальнее оказываюсь в маминых воспоминаниях. Несколько лет назад она говорила, что я к горшку была приучена к 9 месяцам, потом проскользнула цифра 7 месяцев и я решила, что она оговорилась. Пару недель назад, обсуждая туалетные (пардон) привычки моего сына, я узнала, что на горшок была посажена в три месяца. Удивившись своему неординарному физическому развитию (самостоятельно сидеть в три месяца!), я спросила маму, не держала ли я при этом книгу в руках :)

Катерина Тищенко _ 15.08.2009 13:35

Абсолютно згодна! Дитина повинна вирости щасливою, а не генієм. Часто такий "ранній розвиток" робиться не задля самої дитини, а задля задоволення "его" мами, яка вихвалятиметься перед сусідками: "А мій синок у два роки читає...". Якби батьки більше займалися вихованням у дитині духовності, чуйності, людяності, а не натаскували в "здібностях", можливо, ми жили б у більш гармонійному світі. Крім того, дитина сама проявляє інтерес до тих чи інших знань і вмінь - у свій час. Давайте просто любити наших дітей і прислухатися до їх потреб!

Ольга _ 14.08.2009 16:50

Цілком розділяю думку автора. Моєму синові 2 роки. Я вже давно перестала турбуватисьщодо раннього розвитку, хоча є в нас і карточки Домана і кубики Зайцева. Він обожнює гратися з татом, і одного разу у відповідь на мої скарги мої рідні сказали: "А що ж ти хочеш? Ти до нього як не з картками то з кубіками, а тато з ним просто так дуріє" І я зрозуміла, що не спілкуюся зі своєю дитиною просто так, а лише з навчальною метою. Більш того, якщо подумати, то це нагадує швидше дресирування.
До речі, це повальне захоплення методиками раннього розвитку провидить до нервозу не тільки дітей, але й молодих батьків (особливо мам), бо увесь думаєш, що чогось не встигаєш, або дізнаєшся про ще якусь методику, і розумієш що для цього вже запізно (як було зі мною, коли я дізналася про як дітей до року навчають мові глухонімих). Та й історія свідчить про те, що генії не самі щасливі люди

Лариса _ 14.08.2009 14:23

Мої діти йшли в школу і заледве вміли читати.
Але я постійно з ними займалася, пояснювала незрозуміле, намагалася, щоб у них не було пробілів у навчанні і паралельно їх націлювала на позашкільні захоплення.Мої діти займалися спортивними танцями,дзюдо, грою на фортепіано.Школу вони закінчили на відмінно.Самі вступили в університет і успішно закінчили факультет прикладної математики, стали програмістами.Тому я підтримую автора статті - дитині потрібна увага і підтримка.Найкраще капіталовкладення - це інвестиція у своїх дітей, але не сприймайте це буквально, бо це не лише гроші, а й терпіння, любов, розуміння.