Українська правда
Життя

Що таке культура?

Версія для друку Коментарі 7
20.12.2010
Валентин Ткач

У добрий час я дістався цього разу на Перевал. Справа в тому, що щойно в Притулку, який розташований на схилі, закінчився черговий науковий симпозіум, а вуйко Дезьо їх особливо полюбляє. Він взагалі завжди радий гостям, любить туристів, допомагає їм, але збори митців чи науковців викликають у нього окреме ставлення. Вони тішать його.

Сюди навідувались і письменники, і філософи, і представники фундаментальної та прикладної науки. Але завжди, після пленарних засідань, наприкінці дня, вони частенько приходили на гостини до вуйка, як самі полюбляли казати, у кулуари.

Дезийдерія Васильовича особливо тішило це "кулуари", яке йому асоціювалось з "коморою". Він завжди радо запрошував всіх до своєї "комори", і тоді слово симпозіум, у виконанні учасників, набувало свого прямого змісту: а переклад цього слова буквально означає - "спільна пиятика".

Розкріпачена неформальною обстановкою вуйкової хати, думка науковців і митців являла іноді фантастичні злети. Свідком цього був господар. А так як вино він вживав виключно з лікувальною метою, стримано і переважно зимою від застуди, то добре все пам'ятав і надзвичайно цікаво інтерпретував.

Ми привітались з Дезийдерієм Васильовичем і я поцікавився, яким питанням були присвячені останні кулуари.

Та, замість відповіді, вуйко задав питання мені: "А що таке культура?".

Розуміючи, що в цій хаті недавно звучали найцікавіші думки, найнесподіваніші імпровізації, я вирішив не намагатись своєю відповіддю вразити вуйка. Тим більше, що своїм питанням він мене заскочив зненацька.

Тому я промовив щось академічне на кшталт того, що це форма суспільної свідомості, яка динамічно змінюється, її настанови є відносними, і взагалі, на цю тему варто говорити лише визначивши поняття: знання, освіта, освіченість, виховання, віра і т.д.

Я говорив загальні речі, щоб не сказати якусь особисту оцінку, після якої Дезийдерій Васильович оберне все проти мене.

Але він мене вислухав уважно, відчувалось, що нічого нового вуйко не взнав, тому я зрозумів, що зараз почую те, що мали почути, але не почули вчені гості Перевалу.

Я спинився, а вуйко знову задав мені питання: "От скажи мені, чому всі ці мудрі та розумні люди, поважні вчені, знані авторитети своєї справи там у вас у Місті, тут на Перевалі ведуть себе, як малі діти? Ні, вони гонорові, говорять змістовні речі, у них є чому повчитися, але, коли я їх слухаю, то у мене складається враження, що самі собі вони не вірять".

"І я знаю чому - бо довіряєш людині, яка впевнена в собі. А Міщани живуть у таких непевних умовах, вони такі залежні від інших, що і в тому, що є їх особистим, бути переконані не можуть. Залежна людина не є впевненою, а невпевнена людина не вірить сама собі, а відтак не вірять і їй".

"Але тут, на Перевалі, де все чисто, де все, як на долоні, де вони не очікують нізвідки халепи, вони стають вільні, а отже і впевнені. Тому нічого не бояться, тому і ведуть себе, як діти".

"Кілька днів вони тут у мене говорили про культуру. Те, про що сказав ти, окрім того, кожен окремо з них переповідав цікаві історії, наводив повчальні приклади. Вони говорили багато про місто і село, про науку і релігію, про давні часи і про наше нині".

"Я слухав їх, але відчував, що у всьому, що вони говорять, є певний ґандж, вони говорять про речі побічні, обминаючи головне".

Вуйко спинився, а я, вже заохочений темою, наважився спитати: "Вуйку, так що воно є - культура?".

Дезийдерій Васильович ніби і не помітив мого питання, а комусь, мабуть тим науковцям навздогін, сказав: "Культура - це бажання жити. Жити гарно, на користь собі і людям. Культура - це простір навколо людини, який допомагає їй змістовно існувати, який має бути їй на втіху".

А потім вуйко, ніби пригадавши про мене, додав: "А ви в Місті живете і чекаєте вихідного дня, чи першої ліпшої нагоди, щоб цього свого простору позбутися".

Я помітив, що вуйко замислився, щось пригадуючи. Але він продовжив: "Ти не звертав уваги на дороги і стежки в горах? Якими вони були? Вони можуть бути крутими, звивистими, але вони завжди здалі. Вони ніколи не будуть такими, щоб ними не міг дістатись чоловік, куди йому треба, чи то кіньми, чи то пішки".

"У нас у Місті кажуть - оптимальні", - доповнив я вуйкове визначення, намагаючись підтримати його іронічну інтонацію. А він, посміхнувшись, навів мені приклад, як у його родича була мудра кобила. Родич лише запрягав її, сідав у воза, а далі коротко казав, куди їхати: чи до сестри, чи до кума, чи до магазину. А вже, щоб їхати додому, то їй і загадувати не було потрібно.

Цей образ нагадав мені дідове поліське село. Воно складалось із кількох кутків навколо лугу. Через луг текла річка. Через річку і старицю були прокладені кладки. Вони і визначали мереживо стежок серед кущів молодої вільхи. По цих стежках щодня, з усіх кутків, доярки тричі ходили на ферму.

В ясні місячні ночі ці стежки, як срібні вужі накривали луг. Але пройти його можна було і з заплющеними очима. Я так не один раз бавився. Справа в тому, що коли йдеш босоніж, то холодна роса на траві сама доправляє тебе на суху стежку. Найбільший клопіт був у тому, щоб при цьому не наступити на їжака.

"А які дороги зараз? - збив мене з думки Дезийдерій Васильович, - таке враження, що не дороги для людей, а людина для доріг". І, поки я повертався до дійсності, він вів далі мову про інфраструктуру села та Міста.

"У вас у Місті є багато гарно освічених та вихованих людей. Але, коли щодня тебе по дорозі на роботу і додому тручають межи плечі, то ти хочеш, чи не хочеш, але станеш "хворим". Отак зі своїми "хворобами" ви і живете, такою і є ваша культура".

"Адже мало того, щоб ти був ситий; ти почуваєшся певно, якщо і сусіди навколо тебе не голодні. Мало самому жити на втіху; твоє життя стає затишним, якщо і люди навколо тебе теж не потерпають. Оце я розумію культура. Але як вам у місті цього досягти? - ви ж не здатні навіть один одному сказати "добрий день".

"У мене сонце зранку сходить в одному вікні, а заходить в іншому, і цілий день в хаті ясно і світло. У вас в місті - добре, якщо воно зазирне у вікно хоч на хвильку. А ще гірше, коли через кілька років перед хатою зведуть новий дім, і він вже затулить сусідам не тільки сонце, але й небо".

"Особливість гір полягає в тому, що коли вдивляєшся у прірву, то відчуваєш, який ти маленький. Але, коли дивишся на вершини, то розумієш, що є висота, до якої потрібно прагнути все життя. У вас у Місті цього немає".

Вуйко зітхнув, а мені не хотілося його перебивати. Та Дезийдерій Васильович тієї ж миті продовжив: "Але за що варто вклонитися місту - то це за лікарів та вчителів. Вони єдині перебирають на себе всю науку існування людей, примножують її і передають нащадкам".

"Всі решта теж роблять добру справу, але так чи інакше вона зводиться до заробляння грошей. А от вчителі та лікарі, крім зарплати і грошей, зберігають культуру нашого життя. Я про це думав, і щоб ти зрозумів, скажу тобі таке: всі люди роблять "горнята", а вчителі та лікарі дбають про "вино", яке ми туди наллємо, і яке втамує спрагу всіх".

Вуйко помітив, що я розгубився від намальованої картини. Я, мабуть, зараз нагадав йому науковців, які щойно з Перевалу відбули до Міста. Безпомічність людини перед обставинами існуючого життя заставила мене запитати у Дезийдерія Васильовича, а що ж робити людям.

Вуйко Дезьо напрочуд спокійно відреагував на мій розпач: "Людина завжди повинна перейматися справжнім".

Я погодився, але запитав далі: "А як його віднайти?".

"Пам'ятати про Бога", - тихо сказав Дезийдерій Васильович і додав, - "Люди повинні постійно знати, що Бог нас любить. І головне - не тому, що ми такі, а тому, що Він такий. Відтак, чоловік повинен робити все, щоб бути гідним цієї любові".

Вуйко спинився, а я прислухався до себе, як все стає на свої місця. А далі Дезийдерій Васильович мовив: "Ось це і буде культура. І абсолютно байдуже де, чи в Місті, чи в селі, чи в горах".

Я повертаюсь до Чернівців. Розмова з вуйком Дезьом не полишає мене. Я пригадую скільки розумних, вихованих, за всіма ознаками культурних людей доводилось мені зустрічати. Але серед них були і такі, про яких мій покійний дядько Андрей казав: "Обіпрешся, як руками об грязь". Тому, дорогою, спостерігаючи краєвид за вікном, починаю перераховувати визначення, а радше, ознаки культури, які мені спливають на думку.

Культура - це гарна церква серед гаю на горбі, старовинна садиба у парку. Це хороша освіта і робота за достойну винагороду, спокій і затишок у родині. Це добре твоє ставлення до оточуючих і оточуючих до тебе. Це залізниця, яка в теплому і охайному вагоні доправить тебе з мандрів до батьківського дому. Нарешті, це чітка уява про власний успіх і всі підстави до його досягнення без стусанів, зрад і лукавства.

Я перераховую і перераховую ознаки, і всі вони об'єднуються у формулу вуйка Дезя: "Бути гідним Його любові". І коли я це усвідомлюю, мені розкривається одна обставина, яка завжди бентежила мене - я починаю розуміти звідки беруться люди, при зустрічі з якими хочеться "зняти капелюх".

 
Валентин Ткач, Чернівці



powered by lun.ua
walwal _ 05.01.2011 17:42
Я погодився, але запитав далі: "А як його віднайти?".

"Пам'ятати про Бога", - тихо сказав Дезийдерій Васильович і додав, - "Люди повинні постійно знати, що Бог нас любить. І головне - не тому, що ми такі, а тому, що Він такий. Відтак, чоловік повинен робити все, щоб бути гідним цієї любові".

Вуйко спинився, а я прислухався до себе, як все стає на свої місця. А далі Дезийдерій Васильович мовив: "Ось це і буде культура. І абсолютно байдуже де, чи в Місті, чи в селі, чи в горах". - Наївність вражає. По-перше, про якого Бога чи кого з богів має людина памятати? Невже про Саваофа і його Ісуса? Як тоді бути з культурою тих народів, які мають тепер інших богів? Культури тих народів, що мали колись інших богів? Чи атеїст не може творити культуру? Втім, "культура" і "культ" мають той самий корінь, а тому культуру, мабуть, можна творити на основі будь-якого культу: культу мавпи чи Леніна, Ісуса чи мамони.
Ивановский _ 22.12.2010 12:45
А как же это - "Gott mit uns " ?
;-) _ 22.12.2010 11:17
Просте і напрочуд всеосяжне визначення культури. Зрозуміле в реалізації.
питання до вуйка: Чому ж це не відбувається?
Володимир _ 22.12.2010 10:57
Ложка меду в бочці дьогтю. Як завжди повчально! Щиро дякую!
западенка _ 21.12.2010 22:29
дякую
404 Not Found

404 Not Found


nginx
bigmir)net TOP 100
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте