Теорія "Великого Вибуху"

2
14 квітня 2011

Наближається Великдень, і моя розмова з вуйком Дезьом природним чином схиляється до тем духовності.

Я розповідаю вуйкові Дезеві, як влаштований Всесвіт. Для початку я звертаю його увагу на телевізор.

Зображення в телевізорі, яке видається нам неперервним, насправді, є сукупністю окремих зображень. Але вони зникають та виникають так часто, що наше око цього не помічає.

Так влаштований і Всесвіт.

Весь матеріальний світ являє собою послідовність "зображень Всесвіту". Ці "зображення-матеріальний світ" є нічим іншим як збуренням рівноважного стану вічного поля Духу. Є певна частота, з якою зображення зникають і виникають. Вона - фундаментальна і визначає всі константи Всесвіту. Окремою є зміна змісту цих зображень. Ця зміна і є еволюцією матерії. Вона ж, зміна змісту зображень, і розкриває сутність часу: це темп зміни Всесвіту, темп різниці між попередньою і наступною картиною Всесвіту. Отже, зміна змісту зображень - це час.

Фактично, ми постійно зникаємо і виникаємо знову. Між цими "зображеннями" Дух повертається у первинний незбурений стан. Цей процес є спосіб існування Духу, його "дихання". Наступна картина може повторювати попередню без змін - це первісний рівноважний стан Духу: у такому Всесвіті нічого не відбувається, часу немає, бо в "середині" зображень не відбувається змін, не має і простору, тому що матерія сама себе не може ідентифікувати, всі стани тотожні у "минулому" і в "майбутньому".

"Вибух" відбувається тоді, коли Дух задає Закон-Слово змін. Це, власне, правило за яким наступна картинка стає відмінною від попередньої. Закон, який визначив правило зміни і є "вибухом", тому що тієї ж миті виникають простір і час. Зміна дає можливість визначити фундаментальні "минуле" і "майбутнє". Зміна ж задає різницю між зрозумілими вже попередніми і наступними станами. Відтак, зникає тотожність стану, а отже з'являється простір. Фактично, матерія, яка існує в просторі і часі, - це збурений стан Духу, вона - не протилежність, вона його породження і продовження.

Існування матерії, таким чином, стає послідовністю станів Всесвіту. Еволюцію цих станів визначає закон змін - це те що ми називаємо: "закони природи", або Божий промисел.

Кожна матеріальна частка має свою "долю", але жива матерія, як ми її визначаємо, має своєрідний "бонус": вона може певним чином упливати на те, якою буде її наступне "зображення" у картині Всесвіту. Отже, жива матерія позбавляється усталеної "долі", і отримує можливість упливати на своє "майбутнє зображення" у картині Всесвіту - "притягувати свою долю". Ця система бонусів, за здатністю впливу на майбутнє, має ієрархічну будову, у вершині якої, стоїть людина зі свідомістю (це з того, що нам відомо). Власне, я би назвав свідомість - "делегованою частиною повноважень Духу".

У цьому і є найбільша відповідальність людини: вона у своїх намаганнях і прагненнях повинна координувати себе до закону змін Духу - Божого промислу. Правила такої координації задають нам Пророки і Заповіді.

Момент виникнення Всесвіту і момент отримання людиною "повноважень" щодо вибору, впливу на своє майбутнє - різні. Але, для людини Всесвіт виникає саме тоді, коли вона дістає можливість "притягувати свою долю", бо вона стає не тільки часткою Всесвіту, але й усвідомлює Всесвіт. Це усвідомлення виникає відразу, коли людина починає осмислено формувати своє майбутнє.

Вуйко слухає мене уважно, потім посміхається і каже: "Все це правда". Я ледве приховую своє захоплення, але мене відразу насторожує та легкість, з якою вуйко Дезьо погоджується зі мною. І тоді вуйко Дезьо додає: "Все це правда, бо нічого нового ти не сказав".

Дезийдерій Васильович помітив, що я зніяковів, тому відразу додав: "Не можна створити бездоганну теорію. Недобре так "любити" Бога, щоб нікому крім тебе вже не залишалось місця. Тому твоя теорія завжди має бути недосказаною". Я відразу пригадав теорему Гьоделя "Про неповноту" і, вкотре, здивувався вуйкові: як найскладніші математичні і логічні роздуми, можна просто пояснити на мові духовних категорій.

Коли вуйко Дезьо переконався, що його пояснення мене втихомирили, він продовжив свою окрему думку: "Давно добре відомою є настанова: "Моліться - і Бог дасть, але додому не принесе". Ти захоплений тим, як вишукано побудував свої здогади, але не вони головні, головним залишається питання: "Що і як чинити людині?". Я тобі нагадав настанову. Зверни увагу, як вона побудована: в основі прагнення людини повинна бути робота, це сформульовано у засторозі "але до дому не принесе". Та і не це головне, головне стоїть попереду: в кожній роботі має бути присутність Бога - "моліться!" У тому, що ти мені розповів, це означає, що твоє уявлення майбутнього, не повинно ставати поперек, як ти казав?..."

"Закону змін" - підхопив я речення Дезийдерія Васильовича.

"Так, Божому промислу, -  уточнив мене вуйко Дезьо - а це і є головне, бо це духовний труд кожної миті. Це настанова всього життя. Вона вища від роботи. А якщо робота робиться без Бога в душі, тобто, тільки "носити додому", то вона - страчена від початку, марна. Це і є ваша доцільність".

За якусь хвилю Дезийдерій Васильович продовжив: "Та і як ви молитесь? Смішними є ті люди, які просять у Бога гроші, посаду чи квартиру - все це є витвором людської доцільності, а Він тим не переймається. Так люди лише марнують присутність Бога в собі".

Я замислився, але вуйко помітив мої вагання і відразу пояснив: "Коли ти просиш посади, ти звертаєшся до бога влади, коли ти просиш квартиру, ти звертаєшся до бога майна, коли ти просиш грошей, ти звертаєшся до бога статків, але цих богів немає. Вони є витвором людини.

У Бога потрібно просити укріплення віри та злагоди душі, а це обернеться здоров'ям, затишком у родині та прихильністю друзів. Такі речі впроваджуються в тобі твоєю посмішкою, добрим словом, рукою допомоги, простягнутою ближньому.

Відтак, те що ти чекаєш від влади, майна та багатства - внутрішньої злагоди - ти отримуєш зовсім у інший спосіб і напевне. Це так, тому що навіть втілена доцільність, але без Бога в душі, нікому не замінила материнської посмішки і її безмежної любові.

Ти пригадай, що показують у кіно: дві години стрілянини та несамовитої гонитви. А коли все завершується, і "чемодан з грошима" нарешті опиняється в руках, фільм закінчується. Але ж найцікавіше - далі. Далі постає необхідність відповіді на питання: "Навіщо?". І виявляється, що правдива відповідь на це питання не має нічого спільного з цим "чемоданом грошей". Адже, те, заради чого ви мордуєте себе у лабетах вашої збоченої доцільності, досягається зовсім інакше. Але ви вже навіть не можете сформулювати цю мету. Ваше "кіно" закінчується у найвідповідальнішу мить - тоді, коли потрібно давати собі відповідь на питання: "Для чого?", - і  знову починається спочатку.

Перебуваючи у полоні повсякденних зусиль, люди перестають пам'ятати, що є часткою промислу Божого і замислу Бога щодо них. Вони не усвідомлюють, що як частка Духу, існували до свого земного життя і існуватимуть опісля. І Воскресіння Христове, як знак перемоги над доцільністю, - є тому величним підтвердженням. Але від самої людини залежить, яким буде її духовне відтворення в майбутніх картинах Всесвіту - прекрасним, чи потворним.

Намарне чекати, що Бог опуститься до тебе. Опуститися може лише лукавий. До Бога потрібно підніматись і не на крилах безтурботності, а несучи щоденно свій Хрест. Тому що іноді ілюзію польоту створює падіння".

Я обдумую слова вуйка, розставляю їх за пріоритетами у своїй картині Всесвіту і з цими думками прощаюсь з Дезийдерієм Васильовичем. Ми бажаємо один одному гарних Великодніх свят і домовляємось, коли зустрінемось наступного разу.

Я повертаюсь до Чернівців і думаю, що так тішився з того, що придумав теорію виникнення та існування Всесвіту, а вуйко Дезьо її схвалив, але дивним чином іншим змістом сформував відчуття втіхи від цього. Я пригадую його заключні слова: "Ти своїми пошуками намагаєшся наблизитись до замислу Бога у минулому. Це добре, але, натомість, краще спробуй відчути постійну присутність Його у сьогоденні. Відтак, буде майже те ж  саме, але вже не в голові, а в душі. А це значно більше, бо замість наблизитись до початку, ти доторкнешся до вічності. І запам'ятай: навіть маленька добра справа завжди буде вагомішою за найвеличнішу теорію, тому що теорія служить доцільності, а добра справа - то цілющі ліки для людської душі".

Мабуть, так і є: головне не те, як виник і існує Всесвіт, а як людині жити в ньому і виправдовувати "делеговані їй повноваження", щоб одного разу ці повноваження не зникли. Бо тоді людина як біологічний термінал, що не виправдав покладених на нього надій, втратить здатність відповідати за своє майбутнє.

А, як це буде? - з цього приводу у Пророків маємо чіткі застороги. Але, поки щороку до нас приходить звістка про Воскресіння Христове, ми можемо бути впевненими, що Бог ще не розчарувався у людині.

powered by lun.ua