Не солодка дитяча література
Одного разу моя добра подруга шукала в книгарні дитячу книжку про розлучення. Вона саме розійшлась із чоловіком і хотіла за допомогою книжки поговорити зі своїми дітьми, які зміни на них усіх чекають.
Інша моя приятелька живе у Франції з чоловіком і дітьми. З кожної української мандрівки вона провозить дітям свіжі книжки… От тільки жаліється, що в українській дитячій літературі письменники взагалі не розповідають про світ простими словами. Каже, що не бачила ні книжок про "скоро народиться сестричка/братик", ані текстів на кшталт "а що у Мишеняти в памперсі" тощо.
Бажання знайти книжку про кризовий і не тільки кризовий сімейний досвід, про народження, дорослішання та фізіологічні зміни – цілком природне. Адже не даремно існує "казкотерапія". За допомогою читання або слухання "терапевтичних" історій чимало проблем можна обговорити батькам і дітям укупі.
Чи мають шанс українські батьки прочитати зі своєю дитиною книжку, що стосуватиметься якогось такого досвіду?
Наприклад, за допомогою якої книжки можна поговорити з дитиною про хворобу і смерть одного з батьків? В США такі книжки не просто існують, а входять до списків найкращих книжок року.
Ось буктрейлер дитячої книжки, де за сюжетом хлопчик зустрічає монстра, котрий може допомогти йому пережити правду про мамину смертельну хворобу.
Існують книжки про вплив еміграції на життя дитини, про складнощі спілкування кількох поколінь однієї родини між собою, існують книжки про те, як ставитись до зброї, і про те, як підлітку подолати суїцидальні думки. Названі книжки – так само не маргінальні і не "нішеві". Навпаки – це, наприклад, книжки з довгого списку премії The Guardian.
Книжки для дітей мають допомогти дитині вперше подумати про низку речей. Навіть не навчити чи пояснити – просто поставити проблему.
Той самий "Гаррі Поттер" у семи томах послідовно допомагає дитині думати про власне життя. В діапазоні від імовірності несподіваної смерті до жорстокості дорослих, від потреби самостійно організувати свій час до походу на перше побачення.
Чи існує таке чтиво для українських дітей? Здається, ні.
На перший погляд, полиці українських книгарень наповнені історіями про ідеальних дітей ідеальних батьків, де реальність дружня, а добро завжди перемагає зло. Ілюстрації такі ж самі – умовний "гапчинська-стайл" заполонив чи не кожну сторінку дитячих книжок.
Я попросила своїх друзів, колег і письменників подумати разом зі мною про "несолодкі" книжки для дітей.
Письменниця Олена Захарченко переконана, що для дітей на такі теми складно писати "незанудно". На її думку, тільки Всеволод Нестайко із такою задачею справлявся.
У літредакторки Ганни Осадко подібне бачення проблеми. Вона говорить про тяжіння української дитячої літератури до менторського тону. Цитую: "Обмеженість тем-сюжетів, сюсюкання, тема-ідея-мета-мораль. Мабуть, це трапилося тому, що сучасні українські дитячі письменники – то жертви української школи".
Ганна Осадко вважає, що "мамунь-бабунь" така ситуація цілком влаштовує, бо вони бережуть свою дитину від книжок про розлучення, сиротинець, вади розвитку чи перший секс... Мовляв, так вони створюють "ілюзію про хороше життя".
Редактор та літературний критик Віра Балдинюк нагадала мені про текст дитячої письменниці Валентини Вздульської. Авторка "Вертихвосту" говорить про американський неореалізм у дитячій літературі та порівнює ситуацію США 1960-х років із нинішньою Україною.
Її висновок близький до сказаного вище: "сучасний український читач у більшості досить консервативний і вибирає для своїх дітей пітерівпенів із маленькими принцесами".
Перекладач Володимир Чернишенко в унісон вважає, що "українцям загалом притаманна ідеалізація дитини і дитинства", а дитина в українській родині – "справді пуп землі". І цей пуп землі батьки прагнуть "оберігати від "поганої" інформації".
Зате Василь Шандро порадив звернутися до фольклору, де є всі потрібні проблемні теми, "крім розлучення, бо традиційна мораль того собі не дозволяла".
Андрій Кокотюха, котрий пише також і дитячі книжки, вважає, що проблема не в тематиці. Письменник вважає причиною відсутність сегменту підліткової літератури. Письменник вважає, що "несолодкі" теми варто піднімати в книжках, адресованих насамперед підліткам.
А от письменник Іван Андрусяк впевнений, що проблемні дитячі книжки скоро з’являться, бо вони "в тренді", і на них існує певне "соціальне замовлення".
Михайло Маргуліс нагадує про проблемного Петрика П’яточкіна, якого створила Наталя Гузеєва, чиї книжки чомусь майже не видають в Україні. Та додає: "Мені здається, що українські видавці, автори і знавці ходять різними стежками".
Видавці Петро і Ксенія Мацкевич так само вважають, що "зацукрованість" дитячої літератури пов’язана з "зацукрованістю" видавців цієї літератури, оскільки "цікавих нецукрових рукописів цієї категорії приходить немало".
Олена Мовчан (Грані-Т) погоджується, що підліткової літератури в Україні замало, але називає звинувачення в "цукровості" чимось звичним:
"Навіть коли це все буде видане, продовжуватимуть вважати українську дитячу літературу сюсюканням, бо так думати вже настільки звично й комфортно, що нічого змінювати вже й не хочеться. Сюсюкання - воно вічне, навіть після книг про розлучення батьків і народження нових дітей".
Після розмови з Лесею Ворониною я вкотре замислилась про рівень цукру в крові нашої дитячої літератури... і про те, чи не світить українським дітям літературний діабет.
Коли я поставила це запитання своїм френдам у соціальних мережах, то отримала низку коментарів із назвами "несолодких" дитячих українських книжок. Частину цього списку вже озвучила Леся Воронина.
А ось решта (порядок цих пунктів умовний і приблизно відповідає порядку згадуванню в коментарях):
"Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?" Марини Павленко
"Арсен" Ірен Роздобудько
"Казки П’ятинки" Дзвінки Матіяш
"Марійка і Костик" Степана Процюка
"На межі можливого" Олекси Білоброва
"Третій сніг" та "Пінгвінік" Івана Андрусяка
"Не такий" Сергія Гридіна
"Мама по скайпу", упорядковані Мар’яною Савкою оповідання
"Ангел Золоте Волосся" Зірки Мензатюк
"Мухаммедова королева" Марини Павленко
"Мій тато - інопланетянин" Наталі Пуряєвої
"Цей рік" Оксани Лущевської
…а також класична українська дитяча література - Грінченко, Коцюбинський, Винниченко, Тютюнник.
Я спробую прочитати названі сучасні книжки, а також новинки, які мають вийти ближче до вересня та Форуму видавців.
А восени варто буде повторити цю розмову та поговорити про цілком конкретні та справді "несолодкі" дитячі неперекладні книжки. Сподіваюся, їх набереться бодай із десяток.