Pussy Riot як лакмус для префіксу "євро"

Думаю, цей текст багатьма буде засуджений як присвячений розбрату замість єднання. Якщо вас легко посідають занепадницькі настрої, якщо останнім часом вас охоплює жахливе передчуття, що Майдан ось-ось згасне і нічого так і не вийде, краще не читайте далі.

Але я не можу не поділитися своїм сумом.

23 грудня в новинах було очікувано багато уваги присвячено звільненню Надії Толоконнікової та Марії Альохіної. "Громадське телебачення", яке протягом останнього місяця працює у мене незмінним тлом для будь-якої роботи, показувало час від часу прямі включення з дівчатами на телеканалі "Дождь", а також відео панк-молебну, аби нагадати глядачам, про що йдеться.

В одну з таких митей, коли з екрана лунало: "Борогодица-дева, Путина прогони!", я мала необережність підняти очі та поглянути на стрічку коментарів, що постійно біжить праворуч від віконця з відео на Youtube і куди вірні глядачі "Громадського" не лінуються щосекунди виливати свої враження від ефіру.

"Що за богохульське відео?" — обурювалася одна пані, видимо, лише тепер ознайомившись зі справою Pussy Riot.

"Фуууууу!" — віртуально горлав якийсь пан.

"Їм треба було довічне дати!" — вигукував третій, певно, з тією ж пристрастю, з якою в інші моменти ефіру строчив заклики відпустити невинних жертв Банкової.

"Ну що ви хочете, Росія ж дика країна", — примирливо підсумовував четвертий, якому, вочевидь, дикістю видавалася можливість арт-провокації в церкві, а не те, що дівчатам замість чесно заробленого штрафу впаяли по два роки.

Я знаю, що у розумних людей здебільшого немає часу на коментарі. Я навіть намагаюся не читати коментів ні на яких популярних ресурсах, ані під власними текстами, ані під чужими, аби уникати зливи агресивного шлаку. Але я однаково засмутилася.

Ці люди в більшості своїй дивляться "Громадське", бо вболівають за результат нашої спільної справи. А спільна справа наша, нагадаю, носить назву "Євромайдан". От тільки їхні коментарі доводять, що префікс "євро-" в цій назві такий же пустопорожній, як у словах "євроремонт" або "євровікна".

Я трохи заздрю цим людям. Коли ми переможемо (а ми обов’язково переможемо), всі вони, в міру та не в міру консервативні громадяни правих поглядів, з якими в таких, як я, наразі триває крихке перемир’я, розійдуться по домівках з почуттям повного вдоволення. Розійдуться насолоджуватися країною, яку вони створили.

Натомість ми, "толерасти" і "ліберасти", похапцем перевівши дух, знов опинимося на війні. На війні з їхньою косністю та ханжеством. З їхнім нерозумінням, що у атеїстів теж є почуття, які можна образити. З їхнім насмішкуватим, а то й агресивним ставленням до проблем гендерної нерівності чи дискримінації через сексуальну ідентичність.

І війна ця буде, можливо, важчою, ніж була до того. Бо Майдан освятив зараз багато неприпустимих для європейської системи цінностей речей.

Він толерує твердження, що жінкам не місце на барикадах, що революція — чоловіча справа. Толерує сумнівні гасла типу "Слава нації — смерть ворогам!" чи "Україна понад усе!", в якому вперто не хочуть признавати скалькованого "Deutschland über alles!"

Ця війна буде складнішою, бо вже буде війною з переможцями. Носії правих поглядів, без сумніву, забудуть, що цю перемогу ми здобували поруч, бо їм зручно бачити в "ліберастах" шмаркачів та тюхтіїв.

Вони забудуть, як Юрій Андрухович, якого "Свобода" завжди радо поливає брудом, сумлінно чергував на нічному Майдані, відмінивши літературний вечір у Відні та всі інші справи.

Як філософ Володимир Єрмоленко і філолог Тетяна Огаркова варили для них борщ. Вони, можливо, навіть зараз не знають цього, щоб забути.

Думаю, багато хто буде обурений, що я вживаю гостре слово "війна". Що ділю на "ми" і "вони". Що такі, як я, буркотуни і сноби, руйнують крихке українське єднання, що постало за останній місяць.

Якщо ви обурені, то для вас у мене питання: які почуття викликало у вас "єднання", яке пропонували візитери з Маріїнського, озброївшись кількома пакунками цукерок, на Миколая?

Єднання — гарна річ. Але бувають обставини, за яких воно неможливе. Ті люди, які вважають, що Pussy Riot "ще мало дали", для мене нічим не відрізняються від тих, хто вважає, якщо "Беркут" б’є, значить, "було за що". Незалежно від того, на якому з Майданів ці люди стоять. Єднатися з ними для мене неприпустимо.

Певна річ, що зараз не на часі вдягати білі рукавички і відмежовуватися від протесту, бо в ньому ситуативно опинилися серед інших і неприйнятні для тебе союзники. Я не буду цього робити і ні в якім разі не закликатиму до такого.

Почутий сьогодні "глас народу" просто витверезив мене трохи від революційної ейфорії. Від ілюзії, що на Майдані "всі свої". Там справді багато "своїх". Але дехто "свій" лише доти, доки в нас є спільний ненависний чужий.

Я вірю, що цього чужого скоро не стане. І тоді наступить час не вигукувати гасла, а наповнювати префікс "євро-" дуже конкретним смислом. І нагадувати багатьом українцям, що деякі звичні для них погляди і підходи з цим префіксом погано сумісні.