Хто "тендерить" МОЗ?

Новому грузинському міністру охорони здоров’я Александру Квіташвілі нав’язують заступників. Саме про це останні декілька днів пишуть багато українських ЗМІ.

Дивно, адже ще зовсім недавно нова влада декларувала готовність дозволити новому уряду та міністерствам формувати власні команди.

Мовляв, нехай міністри, як менеджери, підбирають собі власні команди, ми відходимо від квотного принципу поділу портфелів та формуємо нові команди.

Не так сталося, як бажалося

Громадянське суспільство та нові молоді депутати боролися за те, щоб Василя Лазоришинця, виконуючого обов'язків Міністра охорони здоров’я, не залишили в міністерському кріслі.

Відповідно всі радо привітали й ініціативу президента – запросити в міністерське крісло колишнього грузинського міністра, який провів успішну медичну реформу в Грузії, де фактично не існувало медицини, навіть в тому плачевному стані, що сьогодні існує в Україні.

Також, однією із вагомих причин призначення Александра Квіташвілі стало те, що саме він в якості експерта входив до міжнародної стратегічної групи з розробки медичної реформи в Україні, тобто вже знав систему та її "хвороби" зсередини.

Новий міністр у перші ж дні відкрито заявляв, що вже найближчим часом представить свою нову команду. Ключове слово – "нову", адже це була людина поза системою. І всі очікували побачити нові обличчя, швидку реформу медичної галузі та європейські лікарні в Україні вже в найближчому майбутньому.

Тим не менш, пройшов майже місяць, а жодного заступника не було представлено. На фоні цього повідомлення у ЗМІ про тиск на нового міністра виглядають дуже правдивими.

На захисті російського бізнесу

На сьогодні вже було озвучено дві кандидатури, які начебто претендують на крісла заступників Квіташвілі.

Перша з них – Олександра Павленко, кандидатка по мажоритарному округу від блоку Петра Олексійовича. Та й сама Олександра на своїй фейсбук-сторінці не приховує "пропозиції" попрацювати в міністерстві – мовляв, знає міністра, та він цінує її професіоналізм.

Сама Олександра не знає, як правильно пишеться прізвище Квіташвілі

Програвши Леоніду Ємцю від НФ по мажоритарці в Печерському районі міста Києва, Олександра Павленко публічно займалася розробкою законопроекту про лобіювання, але аж ніяк не медичною реформою чи боротьбою з медичною мафією.

Саме тому її "кандидатура" викликала величезний подив та багато запитань. Адже за інформацією ЗМІ, саме її настирливо пропонують новому міністру в заступники.

Олександра Павленко, яка позиціонує себе як прогресивного юриста-професіонала, почала професійну діяльність в адвокатській компанії "Рєзніков, Власенко і партнери".

Тим не менше, партійний список у Олександри, незважаючи на її 32 роки, досить серйозний: партія президента не є першою у її політичній кар’єрі. У Державній реєстраційній службі Олександра Павленко значиться одним з керівників Київського міського осередку ПП "Сильна Україна". Не дивно, що під час президентських перегонів-2010 саме вона була радницею та представницею у ЦВК кандидата в президенти Сергія Тигіпко.

В 2012 році Олександра змінює свої політичні вподобання та переходить до партії Наталі Королевської "Україна – Вперед!", представляючи її інтереси в ЦВК.

У розслідуванні 2012 року журналіст Сергій Лещенко назвав її "людиною Ахметова" у лавах Королевської. Справа в тому, що на той час Павленко була радником Дмитра Тевелєва – голови Національної комісії цінних паперів та фондового ринку, який прямо пов'язаний з Ахметовим. Не дивно, що юридична фірма Павленко позиціонує себе як ефективного посередника у вирішенні питань з Нацкомісією.

Як адвокат Королевської, виступала проти соціологів, які нібито показали невірні рейтинги партії "Україна – Вперед!", що призвело до програшу партії на виборах. Павленко суд програла, за що отримала "чорну мітку" від соціологів.

На позачергових виборах президента у 2014-му Олександра Павленко знову була постійним представником у ЦВК кандидата Сергія Тігіпка.

Серед відомих та резонансних проектів, якими керувала Олександра Павленко, – судовий позов російської Авіакомпанії "Сибір" проти Міноборони України. Павленко захищала російську сторону у справі про авіакатастрофу літака ТУ-154, внаслідок якої 4 жовтня 2001 року загинуло 78 осіб. Україна суд виграла. Компанія Павленко, за даними їх сайту, досі супроводжує компанію "Сибір" у позовах проти України.

Також Павленко виступала на боці Пінчука у відомій справі про захист його активів в металургійній сфері. Мова йде про конфлікт навколо ВАТ "Нікопольський завод феросплавів".

Жодної справи по боротьбі з корупцією на державних закупівлях Олександра не вела. Але саме для цієї ролі її наразі просувають в МОЗ лобі в президентському колі.

Новий міністр – старі схемщики, або Хто просуває старих "дерибанщиків" в МОЗ

Також заслуговує на увагу другий претендент на крісло заступника Квіташвілі – Віктор Лисак, багаторічний голова Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної держадміністрації, який вже був заступником міністра в уряді Миколи Азарова.

Саме він після приходу до влади в МОЗ команди Зиновія Митника очолив всі держзакупівлі ліків в міністерстві, незважаючи на гучний скандал із закупівлею бракованих рентген-апаратів в рідній Полтаві.

Скандал тоді швидко зам’яли. А пана Лисака не те, що не усунули від обов’язків – а відправили на підвищення в Київ, віддавши йому не лише полтавські, а й усі державні закупівлі.

Саме цей час вважається часом розквіту та найбільшого збагачення одного з королів тендерної мафії МОЗ – Петра Багрія.

Сайт "Наші Гроші" відзначає, що саме компанії Багрія сьогодні є переможцями торгів уПолтавській області, де Багрій зазвичай виходить декількома своїми "псевдоконкуруючими" компаніями на торги, створюючи так звані картельні змови. Інших учасників зазвичай викидають через бюрократичні перепони.

Сильний менеджер чи весільний генерал. Чи зможе міністр завести нових реформаторів в міністерство

Ніхто не знає, на які умови приставали грузинські реформатори, відмовляючись від рідного громадянства та переїжджаючи в Україну для розбудови нашої держави – чи це були великі кошти, чи азарт, чи віра в те, що вони зможуть побороти систему.

Але напевне вони не врахували одного: в Грузії існувала політична воля до змін, якої, на жаль, немає в нашій країні. В нас досі популізм переважає над боротьбою з корупцією, а політики в першу чергу переймаються своїм рейтингом, яким вони не готові пожертвувати заради різких та болючих змін.

Більшість грузинських міністрів вже не приховують, що зіштовхнулися з нашою системою "від і до", у якій вони повинні так само грати в політичні ігри – замість проведення реформ та знищення системи.

Вони мають приставати до одного з таборів – чи то прем’єрського, чи президентського – аби їх не знищили і щоб мати хоча б якусь політичну підтримку. Деякі з них стають як раз інструментом політичної боротьби за вплив між цими двома групами, що начебто працюють в одній коаліційній команді.

Чи зможуть вони вистояти в цій системі та переламати її як сильні менеджери – покаже час.

Час покаже, чи зможуть встояти грузинські реформатори від нав’язування їм команд та поставити свої. Чи знайде Квіташвілі нові обличчя з поза системи, чи пристане на умови гри, вийти з якої вже буде важко.

У грузинських реформаторів сьогодні є один козир – публічна підтримка. Підтримка людей та віра в їхню незаплямованість, на відміну від недовіри до української влади.

Саме нею вони і мають користуватися, нав’язуючи свої умови гри. Адже навряд чи українське суспільство нормально сприйме і проковтне, якщо грузинський реформатор вийде і відкрито поставить ультиматум: або йому дають набрати свою команду, або він іде з посади.

Коли саме він, а не навпаки, поставить умову новій владі, щоб не увійти в цю гру та не стати частиною системи.

В них є два варіанти. Зламати систему, маючи захист громадянського суспільства та довіру українських громадян – чи пристати на умови гри і рано чи пізно поїхати з цієї країни переможеними, втративши повагу та статус реформатора назавжди.