Як заробити на історії

Минулого року кафедра країнознавства та туризму Національного університету ім..Т. Шевченка провела опитування громадян двох десятків країн.

Це опитування показало, що 9 із 10 респондентів хотіли б відвідати в Україні місця, які мають стосунок до представників їхнього етносу.

Отже, є зацікавлення етноекзоґенним видом туризму, який передбачає відвідання місць, у той чи інший спосіб пов’язаний з нетитульними (алохтонними) народами. Чи багато таких у нашій державі?

Хто ж там на шекелях?

На нових (випуску 1989 року) банкнотах Ізраїлю з-поміж зображень видатних євреїв домінують народжені в Україні. Так, на 20-шекелевій – уродженець Херсона, перший в історії Ізраїлю міністер закордонних справ та другий (у 1954-55 роках) прем’єр Моше Шарет. На 50-шекелевій – уродженець Бучача (Тернопільщина), Нобелівський лавреат Шмуель Агнон, на 100-шекелевій – полтавець, другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві.

Завважу, що і на банкнотах попереднього (1985 року) випуску також присутні наші співвітчизники, а саме: на 5-шекелевій – уродженець Оратова (Вінницька область) четвертий прем’єр-міністер Ізраїлю Леві Ешколь, на 10 шекелях – киянка, міністерка закордонних справ, внутрішніх справ, праці та соціального забезпечення, п’ятий прем’єр Голда Меїр (уроджена Мабович).

Продовжуючи єврейську тему, пригадаємо і поцінованих Нобелівськими преміями видатних науковців з українським корінням – харків’янина Іллю Мечнікова, уродженців Дубровиці (Рівненщина) Жоржа Шарпака (Георгія Харпака), с.Нова Прилука (Вінницька область) Зельмана Ваксмана, Золочева (Львівщина) Роалда Гофмана (це саме йому належать слова "Україно, обітована земле мого серця!").

З харківським університетом була пов’язана доля ще двох Нобелівських лавреатів – Саймона Кузнеця та Льва Ландау.

Уже не на банкнотах, проте в "анналах історії" залишились імена сотень і сотень чужоземців, якими славна наша земля.

Одних вона привела в цей світ, інші зростали або ж ставали на ній особистостями, збагачуючи українські культуру і науку, освіту і економіку. Німці батько та син Шраги, Й.-Г.Шедель і М.Х.Бунге, данець Т.Ланге та багато інших.

Перераховувати можна довго, проте sapienti sat.

Попит є. А пропозиція?

То що ж маркетинґ з його філософією "знайди потребу і задовольни її"? Тут справи – дуже м’яко кажучи – кепські. В усій державі віднайдеться стільки турфірм, у спискові пропозицій яких є суто етноекзоґенні тури, що для цього пальців однією руки забагато.

Зокрема, "Интересный Киев" потішить зацікавлених лише єврейською та польською складовою історії столиці. Що ж до інших – поки що нема нічого, попри те, що одних лише "німецьких" адрес у столиці кілька сотень.

У Львові є "польські" та "австрійські" тури. А хіба ж не багатющою є єврейська та вірменська спадщина (та й сьогодення) Львова?

Чим потішать "спраглих за чужоземцями" Закарпаття та Буковина? Питання також більш ніж риторичне.

Наочною демонстрацією зазначеного став Перший всеукраїнський туристський фестиваль "У гості до українців", який упродовж двох останніх травневих днів гостив у столиці. Свої туристські можливості (так заявили його організатори) представляли 22 області держави, а саме: "зелений, активний, історичний, пізнавальний, сакральний, гастрономічний, дитячий, весільний види туризму".

Прикро і дивно, проте і в переліку турів, які пропонує своїм "підопічним" Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, відсутні етноекзоґенні.

А кого ж як не цих повноважних чужоземців слід насамперед знайомити з місцями, що мають стосунок як до їхніх визначних співвітчизників, так і до розселення відповідних діаспор (у такий спосіб, зокрема, демонструючи найтолерантнішу в Европі – за визначенням не лише науковців – етнополітику)?

Вкотре пригадую слова Посла Фінляндії в Україні Лаури Рейніля, сказані нею десять років тому: "У вас (в Україні – І.В.) є дуже багато цікавого, проте ви не вмієте це показувати". Фінка як дипломат не закінчила фразу, я ж дозволю собі зробити це: "І не вмієте на цьому заробляти".

На жаль, і на вітчизняних спеціалізованих (туристських) сайтах і порталах відсутня структурована інформація про визначних іноземців (яка, самоочевидно, мала б містити посилання як на друковані, так і на електронні джерела інформації).

Зазначене особливо важливо з огляду на те, що проведене вже весною цього року дослідження засвідчило популярність цих (сайтів і порталів) та інших електронних (інтернет-довідники, електронні туристські часописи, мобільні додатки, соцмережі) джерел.

Тож інтернет-спільнота допоки що лише аматорам-одинакам завдячує появою відповідної інформації (зокрема, на сторінках у Facebook "Чехи в Україні", "Тернопільщина туристська", "Кам’янець-Подільський туристський", "Закарпаття для подорожей та відпочинку", "Невідома Україна" та ін.).

"Голі" на відповідну інформацію і сайти українських диппредставництв. А кому ж як не їм доносити її до тамтешніх громадян – з огляду на те, що всі вони – потенційні туристи до України?

Якщо вже мова йшла про євреїв, то сайт українського посольства в державі Ізраїль "багатий" на розділ "Про Україну", складовою якого є "Закордонні українці". А чому не, наприклад, "Єврейські адреси України"?

Чи було проведене опитування ізраїльтян щодо того, що їх цікавить більше? Допоки дипломати – і не лише – науку (у тому й соціологію з психологією) зневажатимуть?

Нечисленні ж вітчизняні мобільні додатки (до смартфонів, планшетів, ноутбуків) також "хворіють на забудькуватість".

І вкотре згадується не сказане фінською дипломаткою.