Літературні кружляння передзимовою Європою
Нарешті завершився тур "Меридіан Черновіц" містами Європи. Мец – Париж – Брюссель – Люксембург – Базель –Штанс– Ленцбург – Цюрих – Франкфурт.
Літаки, поїзди, кауч-серфінг, пізні вечері з закордонними українцями, нові й уже добре знані лиця, дощ, університетські авдиторії, монохромний колаж осінніх вулиць та рендомних надписів.
– От дурні, – зі сміхом реагував на новину про арабського учня, що погрожував пістолетом учителеві, арабський таксист у Парижі. При цьому він вже півгодини "не міг" знайти вулицю з великим університетським корпусом. – Ну і для чого було того хлопця затримувати? Бавиться собі дитина та й усе! Дали би раз позауш і доста.
– То ви, мсьє, вважаєте, що така ситуація нормальна?! – обурюється моя французька подруга. – Що в учнів у школі є зброя?! Вам з того смішно?
– Ну звісно ж! – розводить руками таксист, і мені стає ясно, що в правильний поворот ми вкотре не впишемося. – Тут так легко придбати зброю, за що пацана карати?
[L]
Відтак, аби зупинити цю їхню полеміку, що поволі стала переростати в актуальне "А ще ж ці всі сірійці!", я вкотре прошу дядька глянути на карту і навіть прикидаюся, що вірю в його версію, що такої вулиці тут зроду-віку не було, а він же тут 25 років працює.
Запізнившись тоді на сорок хвилин на наш виступ і заплативши потрійну ціну, аби нас лише випустили з машини в районі якихось будов, я вкотре подумала риторичне: ніби в Європі своїх проблем не вистачає.
Ну що ж, видно, не вистачає, раз чемно прийшли вкотре слухати про Україну "не з новин".
Втім, я сама щоразу наче вигравала в лотерею, слухаючи Андруховича, Жадана, Померанцева і Бабкіну. Коли б то ще вдалося зібрати всіх разом.
Концепція туру "Меридіан Черновіц" була явне DIY – Do It Yourself. Нема де купити у Франції української книги – ми привезли. Поселити, пригріти, проасистувати – є українська громада та друзі-іноземці.
І тільки одного ми не могли забезпечити "там-і-тепер". А саме - задовольнити вимогу іноземців штибу "Ну зробіть ви там у себе щось так, аби ми РОЗУМІЛИ, що у вас там в Україні відбувається. А то про Росію нам всьо зрозуміло, а про вас".
Звісно ж, тема війни, як і тема корупції і тема змін після Майдану, звучала щоразу. Значна частина закордонної публіки приходить на зустрічі з українськими письменниками, аби отримати саме цю інформацію з перших рук.
Баланс буває витримати не важко – загальний тон культур-трегера й поета дещо відрізняється від тону політичного аналітика.
Утім, про проблеми гуманістичного характеру ніхто ліпше за поета не скаже, а найсильніші прозаїки війни, за словами Жадана, наші майбутні Ремарки й Хвильові, на даний момент і не здогадуються про те, хто вони.
Це тільки потім про війну можна буде писати щось притомне в художньому сенсі. На разі це репортажка. І поезія болю, в якій у того ж Сергія Жадана, як помітив інший поет, Ігор Померанцев, абсолютно відсутні прикметники в означеннях війни та її похідних.
Осіння дощова Європа з пронизливим вітром – явно не найвеселіше місце на землі, часто думала я, зважуючи, прийдуть чи залишаться вдома під теплими пледами наші потенційні читачі в Брюсселі чи Люксембургу.
Тепер те саме я думаю, плануючи мистецьку вилазку на Схід України. Спробую на свій страх і ризик почитати для солдат прозу (я твердо переконана, що поезія тут "заходить" значно краще), а місцевим дітлахам подарувати українських книжок.
Ні, мені не спадає на думку порівнювати ці два досвіди – просто цікаво, які тексти будуть лягати на цю іншу реальність. І чи відчую я себе хоч трохи більше в праві говорити про війну в моїй наступній книзі.
Велике турне "Меридіану" уже заплановане на 2016 рік. Охопляться південні Іспанія, Італія, Греція, плюс Франція та Німеччина.
В останній українські автори – зокрема Андрухович і Жадан – не менш популярні за рок-зірок. (Пишаюся щоразу, коли чую їх чудову пряму німецьку мову на виступах).
Не певна, що в силу робочих обставин у мене вийде долучитися до цієї поїздки, але вже зараз можу і раджу просто блискучих авторок, інтелектуалок і космополіток, для цієї культур-трегерської експедиції. Шиян, Форостина, Славінська – це лише трійко з тих дівчат, що можуть перевернути якщо не світ, то його уявлення про Україну точно.
Величезна подяка співорганізаторам літературного турне:
Global Ukrainians та Віолеті Москалю за сміливість пробивання французьких тер-інкогніта та щоденну культурну дипломатію,
Ukrainian Community in Luxembourg and in Belgium за тепло, гостинність, організованість і терпіння нянькатися з капризними авторами,
Оксані Мазерак за її паризький "Літературний клуб" і турботливе ставлення до українського письма,
Ірині Дмитришин за чудові переклади топових українських авторів та промоцію України в академічному французькому середовищі,
Ігорю Чочоляку особисто від мене за такі важливі слова про музику "Фактично Самі".
Текст опубліковано в рамках партнерського проекту УП.Культура та Meridian Czernowitz.