Право обирати. Додаткові предмети в шкільній програмі

11890
13 вересня 2016

Пам'ятаєте статтю про додаткові зошити? Не підручники – а саме зошити, які не є обов'язковими, але їх можна використовувати за бажанням. І вчителі із задоволенням включають їх до своїх навчальних планів, змушуючи батьків витрачати гроші, а дітей – робити вдвічі більше домашніх завдань (з підручника та зошита).

За часів міністра освіти Дмитра Табачника – саме того, який нині оголошений в розшук слідчим управлінням СБУ та перебуває під персональними санкціями ЄС та США – цих зошитів розплодилася сила силенна.

Їх і зараз безліч, бо це великі та легкі гроші, які по всій країні покірно сплачують батьки. А страждають від цього діти, які годинами сидять за жахливо великою "домашкою".

Так ось.

Якщо є додаткові зошити і навіть додаткові підручники – то мають бути й додаткові предмети. І так, вони є. Просто треба вміти їх бачити.

Зараз я вас навчу, це легко.

Отже, є розроблені і затверджені МОН Типові навчальні плани – окремі для молодшої, середньої та старшої школи. Ці плани складаються з двох частин:

інваріантної – обов'язкової для всіх; це ті предмети, які всі учні всіх українських шкіл зобов'язані вивчити;

– та варіативної – за бажанням школи.

Зміст та цілі всіх частин плану описує "Пояснювальна записка" до Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня (Додаток 18 до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №409 від 3 квітня 2012 року).

Цитуємо: "Типові навчальні плани основної школи передбачають реалізацію освітніх галузей Базового навчального плану через навчальні предмети. Вони охоплюють інваріантну складову, сформовану на державному рівні, яка є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності, та варіативну складову.

Варіативна складова Типових планів використовується на:

підсилення предметів інваріантної складової. У такому разі розподіл годин на вивчення тієї чи іншої теми навчальної програми здійснюється вчителем самостійно. Розподіл годин фіксується у календарному плані, який погоджується керівником навчального закладу чи його заступником. Вчитель записує проведені уроки на сторінках класного журналу, відведених для предмета, на підсилення якого використано зазначені години;

запровадження факультативів, курсів за вибором, що розширюють обрану навчальним закладом спеціалізацію, чи світоглядного спрямування (етика, історія релігій та культур, риторика, логіка, рідний край, хореографія, креслення, основи споживчих знань, світ професій тощо);

індивідуальні заняття та консультації".

Звичайно це пояснення написано таким чином, щоб нічого не пояснити – і щоб можна було керувати, як заманеться.

Чим відрізняються факультативи від курсів за вибором? Чи є перелік або чіткі ознаки "підсилюючих предметів"? Усі ці недомовки дають простір для зловживань. Але, я сподіваюсь, що звернення в МОН, яке я готую, дасть відповідь на всі ці та інші питання.

Поки що зрозуміло наступне.

Отже, є інваріантна складова, з якою все більш-менш ясно – бери й вчи, тут нічого цікавого нема. Але друга, варіативна складова програми – о, це значно цікавіше. Чому?

В рядку двома абзацами нижче, короткому і прекрасному для вуха шкільного адміністратора: "Повноцінність базової середньої освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов’язковому порядку фінансуються з бюджету".

В обов'язковому, ви чули? Фінансуються в обов'язковому. А це відкриває досить приємні можливості. Адже в кожній школі є вчителі, які недовантажені до повної ставки або, навпаки, завантажені повністю, але, безумовно, заслуговують на фінансове заохочування.

З "підсилюючими" предметами все зрозуміло. Звичайно, можна, скажімо, впровадити в математичній школі додатковий або якийсь особливий урок математики. Але три математички і без того працюють вдень і вночі, і, мабуть, доведеться брати ще одного вчителя, бо їх і на обов'язкові уроки математики не вистачає. А поряд, подивіться, працює вчителька, що недобирає ставки – ну, нема в школі стільки годин за її фахом, скільки треба, або добирає, але хоче трохи більше грошей, а де ж їх взяти.

Як це, "де"? Все просто: потрібно, скажімо, запровадити урок каліграфії. Або "Етики". Або "Рідний край". Та що завгодно можна запровадити в межах цієї такої милої варіативної складової. Ви ж читали – "світоглядного спрямування". Просто подати список бажаних предметів до департаменту освіти, отримати фінансування – і дофінансувати вчительку. І при цьому, природно, насунути на голову ні в чому не винним 10-річним дітям ще один урок. Але кого взагалі турбують такі дрібниці, діти для того й створені, щоб вчитися – стільки і так, як вчителям заманеться.

Тут, звичайно, виникає питання: а хто саме на рівні школи ухвалює цю варіативну складову? Або вірніше було б спитати – хто має це робити? Ви просто не повірите, шановні батьки, але це – ви. Ну, тобто, не тільки ви, звичайно, разом зі шкільною адміністрацією, але й ви також.

Ось, приміром, читаємо в Державному стандарті початкової загальної освіти: "Варіативна складова Базового навчального плану визначається загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, навчальних закладів, індивідуальних освітніх запитів учнів та (або) побажань батьків, або осіб, які їх замінюють".

Майже така ж фраза повторюється в Держстандартах середньої та вищої освіти – тільки в останньому випадку додається ще й "і учні". Ну так, діти в 10-11 класах вже розуміють, що їм знадобиться в житті і можуть обирати додаткові предмети.

А коли ви, шановні батьки, останній раз висловлювали свої побажання щодо вибору уроків варіативної складової ваших маленьких, до 10 рочків, діток (2 додаткові години навантажень на тиждень, між іншим)?

Що, ніколи?.. Ну, й не дивно, бо ви ж не знаєте про цю норму, а школи не поспішають про неї батьків сповіщати. А ще це не дивно, бо у більшості шкіл не існує справжніх шкільних батьківських комітетів. Я маю на увазі консолідовану батьківську спільноту, яка має уявлення про те, що учням потрбно, а що – ні. А також має сміливість в разі чого витримувати тиск шкільної адміністрації.

Згадуйте про це, шановні батьки, кожного разу, як ви з роздратуванням вигукуєте в пустий і холодний простір: "А чому це моя дитина раптом має вчити російську мову в другому класі української школи?"

Насправді, щоб відповісти на це питання, треби лише подивитись Типовий план початкової школи з українською мовою навчання, в якому ясно вказано: до інваріантної складової входить українська мова та іноземна (російська – це у нас мова нацменшин, якщо що).

Отже, російська – це варіативна складова, Це означає, що директорка вашої школи так вирішила. І "Я і Україна", курс досить сумнівної якості, – також варіативна, як виявляється. А "Я у світі" є обов'язковим лише з 3 класу… 

Якби я знала це раніше!..

Прости мені, донечко, за витрачені тобою години на "Русский язык" в 3 класі, який не подовжився далі, тобто не мав сенсу з огляду вивчення правопису російської мови, проте по маківки містив всього цього "Герб России – это золотой двуглавый орел на красном фоне", "Украинский и русский языки – близкородственные" та картинки трьох прапорів та трьох гербів "братніх народів" Росії, України та Білорусі – російські, звичайно ж, попереду всіх – і це вже під час війни. 

Русский язык 3 класс Автор Самонова Е.И., Стативка В.И., Полякова Т.М. Издательство Киев, "Генеза" - 2014 
 
 
 
 

Насправді вибір курсів варіативної складової зовсім не обмежується російською мовою. Він просто величезний, і ви навіть не уявляєте, який розмаїтий.

Ось, прошу, лише деякі можливі курси для молодшої школи – затверджені, з програмами: "Поетика", "Основи екології", "Основи гуманістичної моралі", "Права дитини", "Я і Енерія" тощо. Якщо не цікавитися програмою, то кліпнути не встигнете, як ваша дитина буде опановувати курс "Слухняні рученята" або "Юні орнітологи" (також є в Переліку).

Але і це ще не все.

До упорядників із міністерства, що наплодили стоси "Сходинок етичного зростання" (також з Переліку), долучилися ще й місцеві благодійники і рятівники освіти.

Яскравий приклад – курс "Мій Киів", щирий і безумовний приклад факультативу "Рідний край" (існує також "Моя Одеса" і низка інших "моїх" міст).

В українській столиці з якогось дива було вирішено, що саме цей факультатив буде фінансувати не держава, а місто – зі свого власного бюджету. Як це зазвичай робиться у нас з подарунками від влади, всім київським школам одразу ультимативно нав’язали курс і гроші за нього.

До честі директорів, треба сказати, що багато з них якось відбилися від того щастя, але деякі не змогли – або не схотіли. У результаті маємо прокльони в адресу нудного і беззмістовного предмета і розповіді батьків, як їхня дитина в 3 класі вдома вечорами складає міні-реферат на тему адміністративного поділу і населення міста.

Але куди ж можна впхати все це, і скільки його може бути в розкладі бідолашної дитини? Знов-таки, в пригоді стануть Типові плани – дуже корисна річ ще й з огляду на контроль граничних навантажень. Поцікавтесь, там точно вказано, скільки уроків і в якому віці має бути у дитини в школі. Зауважте, що при підрахунках фізкультура не рахується. І не питайте мене, чому і як це сталося: загалом, класний хід, це насправді ще мінімум три години на тиждень, три підручника, три додаткових зошита – ну, ви розумієте...

Втім, школи переважно намагаються дотримуватись рівня гранічного навантаження – але зазвичай дуже жорстко, до останнього стоять на сторожі свого сакрального права вирішувати долю учнів у відданих їм межах.

На питання батьків – чому ми вивчаємо "Мій Київ", або "Русский язык", вони непохитно відповідають "бо така програма", заводять журнали і навіть ставлять оцінки з цих предметів в табелі. І це при тому, що курси варіативної складової оцінюються лише вербально, без жодних журналів та оцінок в зошитах, домашні завдання не задаються – принаймні в молодшій школі. Ця норма міститься в Орієнтовних вимогах до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи.

Допомагає в цьому школам і наявність підручників з багатьох факультативів, які поспіхом написані та надруковані за державний кошт (ще раз заробили).

Але навіть якби школи спромоглися написати назви цих курсів вогняними літерами на небі – це не змінило б того факту, що це – лише факультативи, тобто курси за бажанням. І "Етика" в середній школі – також.

Окреме повідомлення для всіх, хто, читаючи цей текст, все ще сподівається – ні, курс "Основи здоров’я" не входить до варіативної складової. За діючим Держстандартом його вдалося зробити обов’язковим аж до 9 класу, і поки цей Держстандарт діє, "Основ здоров’я" не уникнути. Дуже шкода часу і державних ресурсів, але нічого не поробиш.

В ідеальному світі предмети варіативної складової світоглядного спрямування або курси за вибором не мали б з’являтися без погодження з батьками, а в старших класах – і з самими учнями.

Учбові плани на наступний рік складаються в школах, починаючи з лютого, і до кінця навчального року мають бути вже сформовані. Але ми живемо не в ідеальному світі.

Що ж робити цілком реальним батькам, якщо їм сьогодні, зараз не подобається той чи інший факультативний курс?

Висловити своє ставлення до нього в індивідуальному порядку, тобто написати заяву вільного зразка, в якій повідомити про відмову відвідувати небажаний курс. А також, за потреби, нагадати шкільній адміністрації, щоб вона змінила розклад так, аби факультативи опинилися останніми уроками, бо це також передбачено нормативними документами.

Але трапляються й складні випадки.

Так, у поодиноких випадках особливо наполегливі школи примудряються змінити свій власний Типовий план і додати "Руccкий язык" або "Юні орнітологи" до інваріантної складової – це робиться через МОН, і міністерство в даному випадку вважає, що просто задовольняє запит школи.

Якщо директор каже, що так і є – хай покаже документи, ключовими словами там мають бути "інваріантна складова". Якщо це так, офіційної можливості уникнути "орнітологів" в поточному році нема.

Але є чудовий привід чатувати під дверима директорського кабінету, починаючи з 1 лютого, аби укласти план на наступний рік, вже без жодних дурниць.

І наостанок.

Шановні батьки, ви ж розумієте, що в цьому випадку "впливати" – означає не тільки "відмовлятися", а ще й "пропонувати" і "обирати". Якщо вже варіативна складова дійсно передбачена і за її викладання сплачують з держбюджету – то треба витратити ці гроші з користю.

Курсів варіативної складової дійсно безліч. І серед них, приміром, є курс критичного мислення – він, звичайно, для старшої школи, але це чудовий приклад. Особисто я б запровадила його наскрізно на всі роки навчання – але курс ще не розроблено для молодшої та середньої школи.

Але я певна, розроблено інші, не менш корисні. Поцікавтеся цим питанням, знайдіть курси, які вам до вподоби. І хай вчителі за кошти держбюджету – тобто, за ваші власні кошти – викладають їх вашим дітям.

Посилання на нормативні акти, згадані в тексті, є на сайті МОН, а також на фейсбук-сторінці ГО "Батьківський контроль" в розділі HELP DESK.

powered by lun.ua