Чудо світу серед чорнобильських боліт

11724
29 листопада 2016

29 листопада. Звичайний осінній день. У Прип'яті вітром зриває останнє листя, яке щільним шаром вже вкрило старий асфальт.

У такі дні в Зоні часто думаєш, навіщо сюди поперся на своїх двох: утопати в рясці та розтинати собою холодні серпанки ранкових боліт.

Звичайний день, окрім того, що четвертого енергоблоку ЧАЕС більше з нами нема. Сьогодні він зник під велетенською Аркою нового саркофагу. Її на нього насунули.

Четвертого енергоблоку ЧАЕС більше з нами нема, він зник під велетенською Аркою

Sweet sleep, четвертий. За свою коротку історію ти отримав слави стільки, що з чудесами світу на популярних туристичних маршрутах можеш зрівнятися.

Для Зони сьогодні – новий етап, відлік і червона дата у календарі: урочистий візит, представники країн донорів, прес-конференція, оптимістичні промови і чудовий інформпривід.

Арку насунули і, тепер кажуть: Зона змінилася.

Кажуть: стала безпечнішою.

Неправда: минулого тижня я ледь не виколов собі око колючим дротом точно так само, як і шість років тому. Пам'ятаю, тоді ще світилася стара труба ЧАЕС: височіла дороговказом натомленим нелеґалам, підсвічувала темне небо червоними вогниками, слугуючи маяком – єдиним орієнтиром у чорному желе сліпої поліської ночі.

Зараз Арка здається чимось незвичним і чужим. Щось в середині відмовляється прийняти її. Та зовсім скоро ми її полюбимо. Зовсім скоро вона стане новим символом Зони і щовесни маячітиме на обкладинках популярних закордонних часописів. І ми до неї звикнемо.

На тлі чорнобильського лісу вона схожа на храм Зевса і музей історії людства з уелсівської "Машини часу" водночас.

Четверте чудо світу серед забутих боліт.

Першим була атомна станція, яка радянською владою нарікалася дивом з див, Рогом уседостатку – енергiєю мирного атома, панацеєю народного господарства i орiєнтиром на шляху до комунiстичного завтра.

Другим чудом стало місто Прип'ять – шматок радянського мегаполісу, телепортований у поліську глушину.

Третім – заґоризонтий радар Чорнобиль-2, який іржавими лавами веж височіє над густим сосновим лісом і шпилі його нагадують нам про творіння Ейфеля.

І тепер от – четверте чудо: Арка. І найпрекрасніше те, що в ній – заховане ще одне Сонце.

Арка - четверте чудо світу серед забутих боліт 

Гляньте тільки, як виблискують від неї останні промені! Сонце заходить якраз навпроти. І віддзеркалюється з іншого боку. І у цей момент я ясно відчуваю, що всі ми тут – жителі подвійної зоряної системи.

Хіба тільки за це Арку варто полюбити.

Вона нас переживе. Стоятиме непохитно, поки на крихкі прип’ятські бетонки невпинно сунутиме час: облуплюватиме фрески, битиме вікна і ганятиме шматки шпалер пустими коридорами.

Вітер зриватиме останнє кленове листя, і сипатиме його на порепані часом асфальти, і лазитимуть дахами нелеґали, і заводитимуть іноземців на ті стародавні бетонні вершини, і показуватимуть рукою на обрій, де від Арки відблискують останні промені. І говоритимуть: "Зизис лайк бінар стар систем, ду ю андестенд вот ай мін?"

Іноземці розумітимуть. Мовчки палитимуть, мружитимуться, час-по-час крутитимуть головою, аби не пропустити захід справжнього Сонця.

І плутатимуть, де справжнє.

Маркіян Камиш, письменник

powered by lun.ua