Критичне мислення як перепустка на вихід з "русского міра"

5830
4 листопада 2016

Світовий Економічний Форум назвав критичне мислення однією з основних навичок, необхідних для життєзарадності у майбутньому.

Своїми думками щодо значення освіти та критичного мислення діляться експертки Вікторія Бриндза та Ірина Клименко напередодні старту освітнього проекту "Наука повсякденного мислення". Проект створений на основі одноіменного онлайн-курсу Університету Квінсленда Фондом Випускників України у співпраці з платформою "Прометеус".

Критичне мислення для українського суспільства можна розглядати як перепустку на вхід у розвинений світ і вихід з "русского міра".

Ця самонабута навичка homo postmaidanicus поки ще слабо вловима як для самої постмайданної людини, так і для суспільства, що все ще живе у системі посттоталітарних правил.

Майдан подарував нам досвід спільного міркування, виявлення критичності до себе, зваженості у прийнятті рішень.

Ми набували цих навичок шляхом спроб і помилок, маючи необхідність порозумітися з тими, кого ми не обов’язково знаємо особисто, але з ким прагнемо відстоювати спільні інтереси та принципи.

Історія модерності Європи може бути прочитана як шлях від захоплення стрункими теоріями й начебто однозначними фактами до усвідомлення складності феноменів і процесів.

Від лінійності Ньютона, до відносності Ейнштейна.

Комплексність світу ставить людину перед необхідністю шукати складніші й менш однозначні відповіді, рахуючись при цьому з існуванням інших, не менш легітимних пояснень тих самих питань.

У такій системі мислення зникає місце для абсолютної і єдиної правди, оскільки остання може існувати в ній лише як одна серед можливих перспектив, що на рівні з іншими бореться за себе силою власних аргументів.

На її місці виникають моделі, які черпають з навиків формулювати й відстоювати власну перспективу, вміння зрозуміти позицію іншого, здатність аналізувати й приймати рішення незалежно.

А це в свою чергу уможливлює відповідальність за власні переконання й повагу до переконань інших.

Тоталітарні суспільства унеможливлюють такий плюралістичний і критичний погляд на речі, нав’язуючи "правильні" інтерпретації, які цементують обрані системою наративи, що в свою чергу репродукують саму систему.

У таких суспільствах освіта зорієнтована передусім на відтворення й легітимізацію істин та накопичення ряду знань, які не повинні ставитись під питання.

Починаючи з шкільної соціалізації, спроби критичного чи креативного мислення не лише відкидаються, але й санкціонуються як неприйнятні.

В таких суспільствах домінують звички поведінки й мислення, в яких критика сприймається не як конструктивне переосмислення, а як особиста нелояліність або невігластво.

Знання транслюються насамперед в формі фактів, а осмислення логіки процесів та розуміння можливих шляхів аналізу проблем радше маргіналізується.

В українському посттоталітарному суспільстві є додаткове обтяження для оволодіння критичним мисленням. На успадковані радянські моделі накладається відсутність правової та соціальної захищеності людини в суспільстві і необхідність будувати власну безпеку на особистісних зв’язках та схвальній думці оточення.

Критикувати і ставити під сумнів страшно, адже це може підважити так старанно вибудувану мережу зв’язків, а отже безпеки.

Відповідні тенденції формуються та закріплюються не в останню чергу в школах та університетах. Ті, кому доводилось порівняти навчання в пострадянських країнах й західних суспільствах, могли спостерігати суттєві відмінності в поведінці учасників навчального процесу.

У західному світі семінарські заняття проходять переважно в формі дискусій, в яких проявляється розвинута культура конструктивних суперечок і критичних питань.

У пострадянських країнах більш імовірними є намагання зчитувати очікування викладача - ставити "правильні" запитання й намацувати "правильні" відповіді.

Такий системний конформізм стримує особистісний розвиток, оскільки звужує ментальний горизонт до відтворення накопичених знань та фактів.

Навички критичного мислення розширюють ментальний горизонт, ускладнюючи таким чином виникнення і домінування авторитаризму.

Для суспільства, яке знаходиться у фазі пострадянської трансформації, критичне мислення можна розглядати як маркер ментальної та ціннісної межі між тоталітарним і демократичним укладом.

В системі освіти цей кордон є особливо важливим, оскільки освіта формує основоположні принципи мислення в процесі соціалізації, вона водночас транслює та (ре)продукує стандарти суспільства, частиною якого є вона сама. Усвідомлення цих нелінійностей відкриває можливості для формування майбутнього.

Відхід від простих рецептів і "чарівних таблеток" та готовність до складних питань є необхідним елементом змін й передумовою для розвитку, який неодмінно буде тривалим і складним.

Відносність Ейнштейна не є, однак, фінішом розвитку системи сприйняття дійсності. З’являються віртуальні реальності, штучний інтелект, змінюються межі приватності і етики. Із розвитком науки і технологій ми помічаємо, як набуває ваги інформаційна зброя.

Україна зараз проходить крізь ці випробовування на власній території, однак, навіть країни розвинутих демократій ще не придумали, як системно боротися з привабливістю і небезпекою популізму.

Від відносності правди ми переходимо до порядків, що дозволяють собі грати з правдою та логікою як такими. Гібридна війна стала викликом не лише для України, але й для усієї системи міжнародного права.

Пізнаючи, як працює наше сприйняття ми можемо розуміти, що війна, необхідність виживання спрощують сприйняття світу, зафарбовуючи його в чорний і білий кольори. Відтак, ми, напевно, не можемо вимагати від тих, хто перебуває в стані тривоги та відчуття перманентної загрози мислити зважено і раціонально.

Однак, більше раціональності і самостійності у прийнятті рішень можна очікувати від тих, хто має хоча б тоненький прошарок безпеки і прагне розширити його і зробити стійкішим, тобто від тих, хто робить зміни на різних рівнях: від ініціативної групи мешканців багатоквартирного будинку до уряду.

Навчаючись порозумінню ми, сучасне українське суспільство, що опинилося в авангарді глобальних викликів, водночас вчимося грати за правилами, розпізнавати ці правила і давати раду з ймовірними зловживаннями, при цьому залишатися людиною і мислити самостійно, приймаючи рішення на основі ваги аргументів, а не лише відчуттів.

Непроста формула для суспільства, в якому безпека тримається на зв’язках між людьми, стосунках і соціальному капіталові.

Але про значення критичного мислення варто розмірковувати і в іншому вимірі – в особистісному.

Йдеться про індивідуальний інтелектуальний розвиток: розуміння й застосування законів логіки, аналітичне осмислення проблем і формування надійних рішень.

Це створює потенціал для іновацій та розвитку людини. Людьми з такими навичками суттєво складніше маніпулювати, оскільки в них розвинута внутрішня система обґрунтованих та аргументованих переконань, базовані на практиках критичного сприйняття та осмислення інформації, а також на розумінні того, як працює людське сприйняття і де людина схильна до хиб.

Саме такі люди найчастіше є відкритими до дискусій і пошуку взаємопорозумінь, так як усвідомлення потреби обґрунтовувати власні переконання перетворює власну позицію на простір, в якому завжди є місце для перспектив і поглядів інших.

Поглянувши на це більш загально, можна припустити, що така модель має потенціал реалізації як загальний ціннісний принцип для суспільного розвитку і формування майбутнього.

Іншими словами – здатність мислити критично і самостійно є необхідною умовою для того, аби вийти з ролі "гвинтика", який нічого не вирішує і стати суб’єктом, що здатен творити майбутнє.

Критичне мислення в особистісному сенсі є в чомусь технічним: воно є навичкою, якої можна навчитись і яку можна практикувати в щоденному житті, докладаючи щоправда чимало зусиль.

Мислення загалом і критичне мислення зокрема можна порівняти з процесом тренування, яке ефективне лише тоді, якщо його не припиняти.

Недостатньо просто один раз змінити кут зору, необхідно призвичаювати себе до форми осмислення реальності, в якій місце для запитань щонайменше таке ж важливе, як і для відповідей.

Допомагає, якщо у вас є діти, адже ви можете вчитися разом, відкрито, без загрози сприймати запитання "чому" і пробувати і себе запитувати "чому я так думаю?"

Здатність оволодіти навичками критичного мислення ймовірно корелюється з віком. Чим сформованішою є людина, тим ймовірніше, що вона вже не буде здатна перевчитися мислити. Однак, вік не є вироком.

На корабель, що прямує у майбутнє потраплять ті, хто розуміє закони логіки і здатен розпізнати маніпуляції свідомістю, хто усвідомлює обмеженість свого сприйняття та здатен ставити під сумнів в першу чергу свою думку.

Довідка:

 

Вікторія Бриндза – українська соціологиня, що навчалася в Німеччині.

Викладачка курсу критичне мислення в Українському католицькому університеті.

Учасниця Несторівської групи.

Модераторка освітнього проекту "Наука повсякденного мислення" Фонду Випускників України.

 

Ірина Клименко – соціологиня, дослідниця історії ідей та практик суспільних трансформацій в часи модерності.

Викладає політичну соціологію та соціальні теорії в університетах Німеччини.

Співзасновниця Фонду Випускників України.

Фонд Випускників України - неприбуткова організація, створена випускниками Києво-Могилянської Академії задля розвитку української освіти.

Команда Фонду, що працює на волонтерських засадах, запустила краудфандингову освітню платформу, завдяки якій українські випускники по всьому світу зможуть підтримати освітні проекти в Україні.

Пілотною ініціативою Фонду став проект із розвитку критичного мислення – онлайн курс "Наука повсякденного мислення", який реалізується в співпраці з платформою Прометеус. Це перекладений та озвучений українською мовою всесвітньо відомий онлайн-курс The Science of Everyday Thinking (Queensland University).

Мета проекту надати можливість широкому колу українців, передусім школярам і студентам, покращити свої навички з критичного мислення, що відкривають переспективи для розвитку особистості і всього суспільства.

powered by lun.ua