Мізки to go?
Після того як медіа-підприємець Артур Оруджалієв оплюднив на своїй сторінці у Facebook допис про еміграцію, який набрав вже понад 22 тисяч лайків, у соціальних мережах і медіа розгорілася інтелектуальна баталія, яка поляризувала лідерів думок.
Гостроті дискусії додало те, що найактивніше за валізи взялися талановиті, креативні і підприємливі. Отже йдеться не просто про еміграцію, а про "відтік мізків".
Сучасна хвиля міграції значно помолодшала. Одна з ключових точок біфуркації припадає на момент вибору університету, який згодом стає (або не стає) життєвим трампліном
За даними аналітичного центру CEDOS число українців на студіях в іноземних університетах станом на 2014/2015 навчальний рік становило 59 648 осіб.
Серед найбільш бажаних для навчання країн, як і раніше, залишаються Польща, Німеччина, Росія, Канада, Італія, Чехія, США, Іспанія, Австрія, Франція та Угорщина.
Динаміка зростання за даними аналітиків центру з 2009 по 2015 роки склала 129%.
Найчастіше українці обирають саме польські університети. Так, у 2015 році за даними головного управління статистики Польщі минулого навчального року в польських університетах навчалось 20,5 тисяч українських громадян. І це лише повні програми, які по завершенні дають диплом, а ще є чимало семестрових чи річних стажувань.
До ключових чинників вибору належать:
– можливість вільно подорожувати по всій Європі по студентській візі, в той час як отримати Шенген молодій людині, яка навчається в Україні часом буває проблематично;
– під час навчання в Польщі, Чехії та інших країнах студенти з України мають змогу стажуватися і працювати в європейських компаніях;
– тамтешні навчальні програми орієнтовані на практику, в той час як українські університети залишають багато схоластики в своїх програмах;
– високий рівень науково-технічної бази. Зокрема, така база польських ВНЗ є на порядок вища, ніж в українських університетах.
Від втрати кращих кадрів потерпає і Національна академія наук України. За даними профспілки працівників НАН України впродовж 2016 років звільнилися близько 5 тисяч співробітників – наукові та інженерно-технічні кадри.
Рішення, який пункт призначення обрати у своїй персональній життєвій траекторії, у сучасному світі переважно є суб’єктивним, настроєвим і не завжди раціональним.
Ланцюжок життєвих подій, так і несподівана пропозиція від якої "неможливо відмовитися"; тривалі роздуми, так і випадкова розмова – важко сказати, що може стати останньою краплею.
Однак усе, що передається "повітряно-крапельним" шляхом – це лише погода.
Для повної синоптичної картини ще варто зрозуміти клімат. Зробити це можна на основі макропоказників. Досить детальні "кліматичні" мапи дають скажімо Глобальний індекс інноваційного розвитку, або Індексу конкурентоздатності Світового економічного форуму в Давосі WEF.
Скажімо за таким показником як "здатність країни утримати таланти" (Country capacity to retain talent) в Індексі конкурентоздатності Україна перебуває на 127 місці із 138 можливих.
При цьому за сукупним індексом людського капіталу (за версією того ж WEF) наша країна посідає впевнене 26 місце. Ось тут і виникає той тиск обставин, який змушує робити вибір на користь їхати, чи залишитися і призводить до необхідності вибору – це вже, образно кажучи, клімат.
Найгіршими показниками є: захист прав власності (131-ша позиція), захист мінорітарних акціонерів (136), якість доріг (134), інфляція (136), антимонопольна політика (136), вплив оподаткування на стимули до інвестування (133), складність митних процедур (130), вплив правил на іноземні інвестиції (130), платоспроможність банків (138), регулювання фондового ринку (137).
Отже як на це реагувати, зокрема на політичному рівні, та чи можна такі процеси регулювати?
Дозволю собі кілька гіпотез, які ще потрібно перевірити в експертних дискусіях (майданчиком і assembling point для таких дискусій готовий стати Український інститут майбутнього).
Спершу про засадничі речі.
Свобода пересування і право на вибір місця проживання належать до фундаментальних прав людини, передбачених Загальною декларацією прав людини. Інститути, які репрезентують державу і суспільство мають продемонструвати, що вони поважають це право.
З огляду на швидкість пересування і всього життя, частота подібних рішень стає інтенсивнішою, а кожне наступне рішення все менш пафосним. У цьому сенсі запал дискусії про еміграцію, який поляризував лідерів думок, виглядає як буря у склянці води.
Важливо налагодити канали комунікації з тими, хто виїхав, зокрема через консульські установи, культурні інститути, подієві майданчики, проекти. Сучасні інструменти цифрової комунікації дають змогу не лише дистанційної роботи, але й дистанційної присутності у дискурсі, контексті, системі відносин – включно з економічним виміром.
Потрібен сигнал про те, що в Україні формується економіка, заснована на креативності, інноваціях, наукоємних розробках.
Згенерувати такий сигнал можна шляхом скоординованих кроків ключових гравців та на основі програмних документів, що потенційно відкривають простір для здійснення практичних кроків.
Тепер щодо політичного і нормативного рівня, на якому очікувані сигнали у першу чергу мають генеруватися:
1. Наразі триває обговорення проекту Середньострокового плану дій Уряду до 2020 року. В теперішній редакції його пріоритети не дають відповідей для тих, хто розв’язує для себе дилему "виїхати чи залишитися" і демонструють стратегічну нечулість щодо викликів, які зокрема, зафіксовані у згадуваних на початку глобальних індексах.
Скажімо пріоритет І "Економічне зростання". Тут задекларовано ціль "Динамічне, стале та інклюзивне зростання на базі структурної модернізації економіки, покращення умов ведення бізнесу та ефективності публічного сектору". Однак надалі в описі пріоритетів та практичних кроках відсутній алгоритм цього переходу. Більш того – не розкрито суть цієї трансформації.
З огляду на те, що світ вступив у період четвертої промислової революції згадана трансформація полягає у формуванні високотехнологічної економіки, додана вартість якої формуватиметься за рахунок капіталізації інтелекту, зокрема – наукових розробок.
Одним із напрямків тут може стати формування інноваційної екосистеми за участі університетів, академічних інститутів і бізнесу, створення центрів трансферу технологій. Але для цього для початку потрібне концептуальне переосмислення і теми економіки, і науки.
В результаті у розділі "Економічне зростання" необхідно знайти місце для науки і креативних індустрій, а у розділі "Людський капітал" – економіці і соціальному та академічному підприємництву.
Наповнення відповідних розділів документу також мають змінитися. Скажімо: розділ доречніше сформулювати як "Економічне зростання та інтелектуальний капітал", а розділ третій: "Людський розвиток та поліпшення якості життя".
За капіталізацією інтелекту та ефективністю використання активів варто не загубити власне людину.
2. Для студентів, які пройшли навчання за кордоном, або завершують його і розглядають варіанти залишитися чи повернутися варто передбачити можливість поділитися своїм досвідом, передати знання, яких бракує в українському контексті.
Університетам варто надати можливість таким молодим фахівцям проводити майстер-класи і семінари, зустрічі зі студентами, тощо.
Міністерству економіки спільно з іншими органами влади та бізнес структурами варто передбачити програму з розвитку молодіжного підприємництва зі стартовими пакетами у вигляді дешевих кредитів, експертизи, коворкінгів тощо.
3. В домені вищої освіти більше уваги слід приділити покращенню побутових умов, розвитку і новому дизайну публічних просторів, створенню креативної атмосфери в аудиторіях, гуртожитках і кампусах. Іншими словами навчальний простір має бути людянішим, дружнім до самовираження і талантів.
Слід розглянути можливість створення інформаційно-консультаційних сервісів та центрів кар'єри при навчальний закладах, що допомагатимуть молодим фахівцям для виходу на глобальну сцену.
Ще одним аспектом розвертання вищої освіти до актуальних викликів є академічне підприємництво. Перспективи розвитку Academic Enterpreneurship в Україні були проаналізовані 2015 року у спільному проекті Фонду Фрідріха Науманна за Свободу та компанії "Berlin Economics".
Експерти дійшли висновку, що "Академічне підприємництво є способом передачі знань і технологій від наукової та освітньої сфер до приватного бізнесу, що, у свою чергу, сприяє підвищенню інноваційності та конкурентоспроможності економіки, особливо в секторі малих і середніх підприємств (МСП).
Cеред приорітетних кроків були окреслені:
– консолідація наявних ресурсів (людські, організаційні, фінансові) вже створених на сьогодні наукових парків та департаментів із питань розвитку та підтримки підприємництва;
– формування чіткого бачення, визначення амбітної місії та створення бренд, які здатні актуалізувати існуючі зобов’язання та очікування, а також допомогти в ідентифікації феномену академічного підприємництва;
– залучити міжнародних партнерів, які відомі своїми успіхами у створенні дієвої екосистеми академічного підприємництва;
– навчання навичкам підприємництва в рамках університетських програм.
4. Якщо переходити від того, що регулюється нормативно-правовими інструментами до того, є результатом неформальних конвенцій, то варто подумати про щось на кшталт "Квоти майбутнього".
Йдеться, зокрема, і про механізми залучення молодих лідерів до процесу ухвалення рішень (особливо тих, які стосуються перспективи 5-ти і більше років) з обов'язковим врахування пропозицій.
Алгоритми вироблення та ухвалення рішень також мають бути переглянуті. А такі інструменти як дизайн мислення та lean development – увійти у практику тих, хто наділений повноваженнями і відповідальністю вирішувати.
5. І насамкінець: талант йде поруч з амбіціями. Проактивна людина прагне бути частиною рішення, а не проблеми. Отже потрібні амбітні масштабні проекти, які спроможні виробити і запропонувати дієві рішення для глобальних проблем.
Микола Скиба, експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього, координатор проекту зі створення Центру живої науки