Вимкніть "Щедрик"! Як українці знищують пам'ять про Миколу Леонтовича

3408
13 червня 2017

У вінницькому селі розсипається будинок, де жив всесвітньо відомий український композитор. Зупинити руйнацію допоки було нікому.

На початку квітня до платформи #SOSмайбутнє прийшов лист від активіста Шаміля Ушакова із фотографіями будинку Миколи Леонтовича.

Мовляв, скоро знаменитій ластівочці із віршів "Щедрика" просто не буде куди прилітати – стіни дому творця цієї мелодії можуть банально не витримати наступної зими.

Скоро знаменитій ластівочці із віршів "Щедрика" просто не буде куди прилітати
У вінницькому селі розсипається будинок, де жив всесвітньо відомий український композитор Микола Леонтович

Вже подивившись на ці фото, можна зрозуміти, чому пам’ятка про нашого композитора викликала таке занепокоєння.

Доїхати до села Шершні на Вінниччині непросто. Незважаючи на те, що до цієї області мали б плекати сентиментальні почуття сьогоднішні можновладці найвищого рівня, вінницькі дороги залишаються відвертим злочином проти людства.

Але, на жаль, ними гуманітарні проблеми Вінниччини не завершуються.

Коли після кількагодинного випробовування відсутністю асфальту та рівної дорожньої поверхні ви все ж таки доберетеся до Шершнів, то побачите посеред села малопримітну садибу. Її стіни наче люто порізані тріщинами часу, стеля частково обвалилася, замість вікон – мішки з поліетилену.

Дивно, але частину такої занедбаної будівлі все ще обіймає місцеве поштове відділення.

Однак у тисячу разів дивніше те, що ця садиба є родинним будинком легендарного композитора Миколи Леонтовича – чи не найвідомішого українського музиканта в історії.

Саме тут пройшло дитинство автора "Щедрика", всесвітньо популярної різдвяної мелодії.

Згармонізувавши "Щедрик" на основі народної музики та слів, Леонтович подарував цій пісні безсмертя. І щороку "Щедрик" лунає світом ― як під власною назвою, так і у англомовній версії Carol of the Bells.

Ось вона у виконанні хору лондонського собору Святого Павла.

На Різдво наш "Щедрик" звучить у храмах на всіх континентах та у голлівудських фільмах.

Ось сцена із стрічки "Один вдома", де Carol of the Bells виконується в аранжуванні Джона Вільямса, автора музики "Зоряних війн" та багатьох інших блокбастерів.

Втім, на батьківщині Леонтовича всесвітня слава не врятувала його від байдужості та забуття. Лише ними я можу пояснити той стан, до якого доведений родинний будинок композитора на Вінниччині.

Саме тут маленького Миколу його батько, Дмитро Леонтович, який був сільським священником, навчав грі на музичних інструментах – ще до того, як майбутній композитор розпочав формальну освіту.

Певно, саме тут Микола вперше і почув "Щедрик", з яким згодом асоціюватимуть його ім’я у всіх куточках планети – як на початку цього року, коли глобальним флешмобом відзначалося сторіччя першого виконання мелодії Леонтовича.

Але ця історична будівля у Шершнях не притягує до України туристів. Вона не є музеєм чи мистецьким центром.

Власне, за документами вона навіть не існує як культурно значимий об’єкт: після закриття місцевого колгоспу садибу нікому не передали задля догляду та збереження. Сьогодні вона не перебуває на балансі державних структур або навіть сільської ради. Таким головотяпством і руйнується історія України.

До речі, пропозиція остаточно зруйнувати будинок Леонтовичів вже озвучувалася.

Зруйнувати, а на його місці встановити пам’ятний обеліск. Поруч із таким же самотнім обеліском невідомому солдату.

Пропозиція остаточно зруйнувати будинок Леонтовичів вже озвучувалася. На його місці пропонують встановити пам’ятний обеліск

Земля під будинком, до слова, чомусь належить місцевому фермеру, який певно, не є симпатиком культури.

А районна влада, у свою чергу, начебто чекає офіційного висновку про аварійний стан садиби, аби із спокійною душею її знести.

Таким чином, реставрація крихітного будинку в Україні XXI сторіччя є проблемою, яку неможливо вирішити?!

Реставрація крихітного будинку в Україні XXI сторіччя є проблемою, яку неможливо вирішити?!

Ось так виглядає на сьогодні українська культурна політика – попри всі спонсоровані з держбюджету концерти-мільйонники (в грошовому еквіваленті), присвячені нашій приналежності до цивілізованої Європи.

Злою іронією виглядає те, що саме зараз – під час гучної державної кампанії з декомунізації – нищиться пам'ять українського композитора, який був вбитий чекістським агентом. Адже у 1990-ті роки стало достеменно відомо: Леонтовича, який в ніч на 23 січня 1921 року перебував вдома у свого батька, застрелив агент ВЧК Афанасій Грищенко. 

"В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет", – такими словами про це сказано в рапорті, що був розсекречений лише за сімдесят років після вбивства.

Дуже непросто відійти від порівняння радянських державних кілерів із сьогоднішніми українськими "державниками", які продовжують їхню справу і нищать тепер вже не тіло самого Леонтовича, а пам'ять про його життя.

Нищать стіни, що пам’ятають тепло його дотиків і звук його голосу.

То чи не стають сьогоднішні "декомунізатори" історичними попутниками чекістів, якщо не їхніми безпосередніми нащадками?

Цей приклад знищення української історичної пам’яті руками самих українців аж ніяк не є поодиноким та безпрецедентним.

Громадянська платформа #SOSмайбутнє за допомоги волонтерів та небайдужих громадян три місяці тому розпочала збирати інформацію про проблемні об’єкти гуманітарної сфери.

Громадянська платформа #SOSмайбутнє за допомоги волонтерів та небайдужих громадян три місяці тому розпочала збирати інформацію про проблемні об’єкти гуманітарної сфери. Будинок Леонтовича теж у переліку

Ми мусимо визнати: ситуація із збереженням нашої спадщини сьогодні є катастрофічною.

Переконатися у цьому можна погортавши сторінки нашого онлайн-реєстру, якщо, звичайно, ви готові до цих депресивних хронік. Зруйновані музеї, розтрощені парки, закриті мистецькі та спортивні школи, бібліотеки, давно змарнілі сільські клуби – от чим багата сьогоднішня Україна.

Завдання нашого суспільства змінити це, причому негайно, бо за втратою минулого слідом йде придушення майбутнього. 

Минулого тижня ми приїхали до Шершнів із дитячим хором "Щедрик" – аби учасники хору на ганку будинку Леонтовича виконали однойменний твір і привернули увагу до того, що пам'ять про композитора може зникнути.

Дитячий хор "Щедрик" на ганку будинку Леонтовича виконав однойменний твір і привернув увагу до того, що пам'ять про композитора може зникнути

Це видовище було настільки сильним, що місцеві жінки не могли стримати сліз.

У селі ми зустріли однолітків "щедриківців", місцевих школярів, які розповіли, що у Шершнях немає жодної інфраструктури для культурного або спортивного розвитку.

Дівчатка мріють про музичну або художню школу, вони хочуть малювати, вчитися танцю й співу. Вони хочуть продовжувати та примножувати традицію знаменитого односельчанина.

Хлопці ж говорять, що на все село залишився один турнік, і що вони були б неймовірно раді хоча б футбольному полю та спортивному тренеру.

Ми й самі згодом побачили, що єдиний залишок гуманітарної сфери – це будівля, що об’єднує сільську раду, культурний клуб та бібліотеку. Останні два елементи присутні, скоріше, за формальними ознаками, бо застрягли вони глибоко у радянській епосі.

Але сьогоднішні українські діти до радянщини жодного стосунку не мають.

Вони хочуть дорослішати, жити здоровим і повним життям поруч із своїми батьками, у своєму рідному селі. На землі, де 140 років тому мешкав великий Леонтович. І позбавляти їх цього шансу є цинічною жорстокістю, яку не можна спокутувати випуском пам’ятних монет до ювілею "Щедрика", або іншою політичною бутафорією.

Та зараз країна не дає цим дітям вибору – тому замість спорту або мистецької освіти їм доводиться задовольнятися дешевим пивом та цигарками, які охоче продають в місцевому генделику. А після завершення 9-го класу школи залишається просто тікати кудись подалі з рідних місць.

Пам'ять про Леонтовича – це єдине, що може поставити Шершні на культурну мапу України та Європи. Але за можливість зв’язку із настільки славетною фігурою, за можливість створення культурного та туристичного центру імені Леонтовича в Європі боролися б. В той час як в Україні цей шанс поступово перетворюється на руїну..

Пам'ять про Леонтовича – це єдине, що може поставити Шершні на культурну мапу України та Європи. Місцеві жителі з цим згодні

Втім, ще не все втрачено. Свідомі жителі Шершнів самі воліють зберегти цю садибу, і потребують матеріальної і менеджерської підтримки.

Я закликаю меценатів, підприємців, тих, кому небайдужа українська культура та доля будиночку, де пройшло дитинство всесвітньо відомого композитора, не відмовляти в цій допомозі.

За інформацією місцевих чиновників вартість реставрації коштуватиме від 1,4 млн до 2 млн грн.

Ми маємо вже сьогодні почати збирати кошти на реставрацію будинку Леонтовича, адже "завтра" для нього може не настати.

Звичайно, що питання будинку Леонтовича, як і сотні інших питань збереження культурної спадщини, мають бути адресовані до державних управлінців.

Втім, як показує український досвід останнього часу, навряд чи існують шляхи рятування нашого майбутнього, крім того, щоби взятися за цю роботу власноруч.

І тому я прошу тих, хто готовий прийняти цей виклик, доєднатися до першого форуму #SOSмайбутнє 14 червня в Києві, де ми громадськими зусиллями випрацьовуватимемо дієвий інструментарій для захисту нашого з вами майбутнього. Інакше той цивілізаційний прорив, за який бореться України ось вже четвертий рік, ризикує обернутися черговим розчаруванням.

Яке цього разу може стати тотальним.

Наталія Заболотна, громадський діяч, президент ГО Art Ukraine Foundation

powered by lun.ua