Час відвертості: чому про домашнє насильство не можна мовчати

1808
14 червня 2017

В одній зі своїх промов, під час святкування Дня жінок в Південній Африці у 1996 році, президент Нельсон Мандела сказав наступне: "Якщо хороша людина нічого не робить, коли погана людина чинить насильство над жінками – ця людина нічим не краща за кривдника.

Немає нічого гіршого для жіночої гідності, ніж насильство. І кривдник, і мовчазний спостерігач обидва створюють небезпечне суспільство".

СВОБОДА ВІД НАСИЛЬСТВА – ОСНОВНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ

Домашнє насильство – один з найбільш поширених злочинів.

Щоденно в Україні фіксують близько 348 таких фактів, а близько 60% жінок страждають від домашнього насильства на постійній основі.

Соціальний тиск настільки сильний, що багато жертв сприймають це насильство як невідворотне явище і просто його замовчують.

Щоденно в Україні фіксують близько 348 таких фактів, а близько 60% жінок страждають від домашнього насильства на постійній основі

Тих, хто має мужність звертатися по допомогу до органів влади, часто ігнорують, не сприймаючи серйозно. Багатьом просто не вдається знайти захист і домогтися справедливості через слабкість правової бази.

Так, дослідження DCAF і "Ла Страда" "Практика кримінального правосуддя і насильство по відношенню до жінок" показує, що 60% юристів вважають саме жертву винною в тому, що трапилося.

Тому жінок часто запитують, у що вони були одягнені, коли на них напали.

Ви чули, щоб це питання коли-небудь задавали чоловікові?

Також юристи переконані, що велика частина викликів по домашньому насильству, які надходять в поліцію, помилкові.

Чи є індикатори, які здатні чітко ідентифікувати домашнє насильство?

Звичайно є.

Чи застосовуємо ми їх в Україні?

Поки що ні.

Чомусь інколи нам простіше заплющити очі та зробити вигляд, що нічого не відбувається, що все це нас не стосується і сімейна сварка – це нормально. І що потреба у тому, щоб сховати жінку з дитиною у безпечне місце, надати їм необхідну медичну, психологічну та правову допомогу – це завжди виключення з правил, а не загальна тенденція. Так ми себе заспокоюємо, і коло замикається.

Найгірше те, що домашнє насильство залишає по собі глибокі травми.

Як показують дослідження, існує чіткий зв’язок між фізичним насильством над дітьми та, в майбутньому, домашнім насильством над жінками.

Крім того, воно носить яскраво виражений гендерний характер, адже більше 70% жертв – це саме жінки, а 90% кривдників – чоловіки.

Звичайно, чоловіки також страждають від домашнього насильства, але його частота та жорстокість набагато менші у порівнянні з насильством над жінками. Нерідко трапляються випадки, коли чоловіки стають жертвами у відповідь на скоєне ними насильство.

Цифри говорять самі за себе. Фінансові витрати через насильство стосовно жінок дуже великі, орієнтовно, щорічно вони сягають 34 мільярдів євро на країну Ради Європи, відповідно, 555 євро на душу населення.

В Україні, за підрахунками ГО "Ла Страда" у 2007 році приблизно 13 мільйонів доларів на рік держава витрачає на попередження насильства у сім’ї.

А результати дослідження, проведеного Фондом народонаселення ООН, показують, що близько 12 мільйонів доларів на рік витрачається закладами охорони здоров’я і правоохоронними органами на подолання результатів домашнього насильства.

І це лише базові витрати, можливо, ці цифри є набагато більшими.

Натомість варто лише уявити, скільки дітей можна вилікувати на ці гроші, яке медичне обладнання і ліки закупити, скільки висадити дерев і побудувати шкіл.

ШАНС РОЗІРВАТИ ЦЕ ЗАМКНЕНЕ КОЛО Є, І КОЖЕН МОЖЕ ДОПОМОГТИ

Що ми можемо зробити сьогодні?

По-перше, ратифікувати Стамбульську конвенцію та прийняти внутрішнє законодавство.

Нагадаю, що Стамбульська конвенція – комплексний міжнародний акт, спрямований на захист, запобігання, судову відповідальність і вироблення стратегії в сфері протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству.

Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству" надасть відповідним органам конкретні інструменти та повноваження для захисту громадян.

Оскільки обидва ці документи взаємопов’язані, ратифікація є нагально необхідною для того, щоб у ситуаціях, коли поліцейський відреагував на випадок домашнього насильства та застосував відповідні засоби впливу, суд не звинуватив його у перевищенні посадових повноважень.

Відкладаючи це питання у довгий ящик, ми по факту самі лишаємо себе захисту.

По-друге, всі ми маємо збагнути, що домашнє насильство – це окрема категорія злочинів, і на це є ряд причин.

Одна з головних полягає у тому, що 85% таких випадків трапляються між інтимними партнерами або членами сім’ї, які мають емоційний зв’язок. Це ускладнює збір даних та реєстрацію злочинів.

Тому надзвичайно важливими є підготовка і робота поліції. Перший контакт, виявлення, з’ясування того, що сталось: чи вчиняли протиправні дії проти дитини, чи був психологічний чи економічний тиск, чи є ознаки фізичного насильства та інше. В залежності від цього має відбуватись і реагування.

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО – ЦЕ НЕ ПРОСТО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЦЕ КРИМІНАЛЬНИЙ ЗЛОЧИН, ЯКИЙ ПОВИНЕН МАТИ СВОЮ МІРУ ПОКАРАННЯ

В умовах, коли більше немає часу чекати, ми в МВС розробили чіткі алгоритми та інструкції для пілотних мобільних груп по виявленню та протидії домашньому насильству, а також взаємодії з громадськістю та соціальними, медичними та освітніми установами.

Чого ми прагнемо?

Ми намагаємося досягти системи закритого циклу, коли потерпіла особа отримує комплексний захист: оперативну реакцію після звернення на лінію 102, конфіденційність, професійність підготовлених співробітників поліції, супровід до безпечної інфраструктури (safe places), а також надання потрібної медичної, психологічної та правової допомоги.

Такий підхід ми прагнемо реалізувати у рамках пілотного проекту "ПОЛІНА", який вже днями запрацює у Дарницькому районі Києва, Малиновському районі Одеси та місті Сєвєродонецьк, Луганської області, а до середини 2018 року ми плануємо масштабувати його на всю територію України.

У трьох регіонах у рамках пілотного проекту "ПОЛІНА" буде відпрацьовуватися система закритого циклу, щоб потерпіла особа отримувала комплексний захист

Але таку спеціальну підготовку мають також отримувати соціальні працівники, медики, шкільні психологи, інші правоохоронці, прокуратура та суди.

На жаль, наразі вся ця система і взаємозв’язки між нею дуже слабкі. Від цього страждають як дорослі громадяни так і діти, які, переживаючи важку травму, почуваються надзвичайно самотніми при байдужості тих, хто мав би про них піклуватись.

Наведу позитивний приклад Ісландії. В скандинавських країнах функціонує система Вarnahus. Це безпечні соціальні квартири, до яких привозять дітей, що пережили домашнє чи сексуальне насильство.

Ці квартири конфіденційні. Дитина знаходиться в домашній атмосфері, з нею працює професійний психолог та медичний співробітник, які можуть надати всю необхідну допомогу.

Оглядова. Barnahus, Рек'явік

В спеціальній кімнаті за невидимим дзеркалом перебувають співробітники поліції, прокуратури та судді. Психолог задає необхідні питання, а правоохоронці збирають всі потрібні показання, не змушуючи дитину знову і знову переживати психологічну травму подій.

І це працює, дітей повертають до соціуму та повноцінного життя. Думаю, не варто говорити про те, що в Україні такого і близько немає.

Кімната для спостереження. Barnahus, Рек'явік

ЗАКРИВАЮЧИ ОЧІ НА НАСИЛЬСТВО, МИ РОБИМО ЙОГО ЗВИЧНОЮ ЧАСТИНОЮ НАШОГО ЖИТТЯ

Але пам’ятаймо про найголовніше – нам потрібно працювати не лише над дієвим механізмом реагування, а й над профілактикою домашнього насильства.

У першу чергу, вона починається з сім’ї, з дитинства, з рольових моделей батьків, з почуття взаємоповаги та небайдужості.

Безпечне суспільство – це коли дитину навчають, що насильство це погано. І якщо тебе вдарили вдома, скривдили в інший спосіб чи ти став свідком такої ситуації – маєш про це обов’язково повідомити (102, гаряча лінія).

Ми звикли чути банальну фразу про те, що домашнє насильство – це сміття, яке прийнято залишати вдома. Але і суспільство, і поліція мають усвідомлювати, що про це не варто мовчати, і насильство не має приховуватися за ілюзорним затишком домашніх стін.

Домашнє насильство може спинити лише небайдужість. Саме ця риса об’єднала мільйони українців у прагненні нового життя, вона була, є і залишається рушійною силою змін. Тому сьогодні для того, щоб наші зусилля у боротьбі з цим страшним злочином не виявилися марними, треба просто не залишатися байдужими.

Анастасія Дєєва, заступник міністра внутрішніх справ з питань євроінтеграції

powered by lun.ua