Незалежна Україна в дзеркалі моди

1040
1 серпня 2017

Виставка "In Progress. Дрес-код України доби Незалежності" експонуватиметься в Мистецькому Арсеналі  ще тиждень.

Цікаво поговорити – що вдалося і що не вдалося, чому подобається або не подобається.

Адже в Україні це перша музейна виставка моди, тоді як у світі дизайнерський одяг став рівноправним мистецьким експонатом багатьох музеїв ще в середині ХХ століття.

Музеї моди в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Антверпені, Лос-Анжелесі, Флоренції, Кіото  збирають натовпи туристів, куратори готують видовищні виставки-блокбастери, пишні іменні ретроспективи і камерні "робочі" експозиції, як страви високої кухні.

Ось хіти цього літа: Rei Kawakubo/Comme des Garçons: Art of the In-Between у нью-йоркському музеї Метрополітен, Margiela: The Hermès Years – в Музеї моди в Антверпені, Balenciaga: Shaping Fashion – у лондонському Музеї Вікторії і Альберта, The World of Anna Sui у лондонському Музеї моди і текстилю, "Christian Dior, Designer of Dreams" – у паризькому Музеї декоративного мистецтва.

Потенційний інтерес до подібної виставки – дуже високий, бо модні виставки за своєю суттю "народні". Усі фото: Мистецький Арсенал

У цей ряд тепер можна поставити і Київ, тільки черг тут немає. Ви скажете, що Україна не є туристичним центром як Париж і що тут  немає своїх Кавакубо і Діора? Точно. Але є свої Возіанов і Пустовіт, Літковська і Буреніна, Фролов і Рева, і потенційний інтерес до подібної виставки – дуже високий, бо модні виставки за своєю суттю "народні".

Слова нового головного редактора британського Vogue Едварда Еннінфула, сказані про журнал, великою мірою стосуються і виставок: "Для журналу важливі рефлексія, проекція і документування. Це означає, що потрібно озиратися назад і шукати натхнення в минулому, проектувати майбутнє і документувати сьогодення".

Іншими словами для виставки важливі: дослідження, концепція, експонати, візуальне вирішення експозиції (сценографія, світло, побудова простору etc). Першу спробу показати моду незалежної України зробила Зоя Звиняцківська – мистецтвознавиця за освітою, fashion-журналістка з 20-річним стажем, історикиня моди та авторка лекційного курсу про моду –  за родом занять.

Себто дослідження української моди з нуля вона точно не потребувала, бо по-перше, підготувала і прочитала багато лекцій про цей предмет, по-друге, написала,  але ще не видала книжку про історію української моди, на яку вже, по правді, всі зачекалися. В таких випадках кажуть, що  "до цієї виставки куратор ішов усе життя".  

Зоя Звиняцківська – мистецтвознавиця, fashion-журналістка з 20-річним стажем, історикиня моди та авторка лекційного курсу

Концепція. Зоя одразу попередила в інтерв’ю elle.ua, що ця виставка  не  про історію української моди:  "У мене немає мети залучити всіх українських дизайнерів. Когось, у будь-якому випадку, не буде. Я беру явища, які мені цікаві, та ілюструю їх одягом. Мені було дуже важливо, щоб річ ілюструвала процеси, які відбувались у суспільстві".

Тобто це виставка про еволюцію  українського суспільства за останні 26 років – події, катаклізми, зміна смаків. Кураторка формально поділила їх на три етапи.

1) 1991–1997 –  це час  розвалу  радянських підприємств легкої промисловості, фахівці яких створюють модні ательє й перші приватні будинки моди, фестивалів авангардної та арт-моди, ледь не  щотижневих fashion-шоу в нічних клубах.

Це час  руйнування  старої ідеології та символіки, появи в публічному дискурсі питань сексу та сексуальності, виникнення молодіжних субкультур, свободи від радянських правил і догм, виникнення нових еліт і пошуку нової естетики.

1991–1997 – це час перших приватних будинків моди

Тут є дивні сукні з килимків і червоних прапорів одеських дизайнерів Володимира Уманенка та Ірини Дратви, піджак з колекції Іллі Чичкана з портретом Марти Кузьми, сукні з волосся, штучних квітів Олексія Залевського, сукні-равлики художниці Оксани Чепелик, відео луганського треш-дизайнера Михайла Коптєва.

 2) 1997-2010. У 1997 році був започаткований перший у Східній Європі  професійний тиждень прет-а-порте – Ukrainian Fashion Week, який із хаосу створив систему: дизайнери почали робити дві колекції на рік, відкривати магазини, контактувати з баєрами, показуватися в закордонних шоу-румах; відкривати другі лінії одягу.

У цей період кураторка робить акцент на етнічному напрямку в моді як діалозі з українською традицією та гламурі – через найяскравіші публічні іміджі поп-зірок, телеведучих, світських дів.

У цей період кураторка робить акцент на етнічному напрямку в моді

Тут і сукні в етнічному стилі колишньої першої леді Катерини Ющенко від Роксолани Богуцької, і вишукані пальта Вікторії Краснової, скроєні на манер традиційної юпки, і одяг з колекцій  Лілії Пустовіт, і концертна сукня Ольги Полякової, зроблена Анною Бублик. Втім, ні етніка, ні гламур не закінчилися  в 2010-му…

3) 2010-2017. У 2010 році  з’явився другий український тиждень моди Mersedes-Benz Kiev Fashion Days, який робить акцент на молодих дизайнерах і глобалізації, створює  конкуренцію UFW, що надає ще більшого прискорення українській моді.

У цих залах кураторка ілюструє одягом такі соціальні тренди як антигламур, новий урбанізм, відповідальне споживання – upcycling, recycling. Тут представлені Федір Возіанов, Ігор Кікоть, Лілія Літковська, Ксенія Шнайдер, Іван Фролов, Маша Рева та інші.

Тут же на манекені інавгураційна сукня Марини Порошенко. Вона цілком могла б бути в залі етніки, бо демонструє філігранну роботу Лілії Пустовіт з традиційним костюмом – поділ сукні скроєний як стилізована плахта: сорочка плюс обгортка, старовинна прикраса "баламути" з колекції Роксоляни Шимчук доповнила образ першої леді. Але не підійшла за роками, як і сукні Ксенії Шнайдер з принтом  візерунку вишивки, розбитої на пікселі. Ці речі ілюструють зміни, які приніс Майдан.

Тут же на манекені інавгураційна сукня Марини Порошенко

Організувати  таку виставку  – титанічний труд, що майже дорівнює подвигу, коли йдеться про збір експонатів. Частину речей просто зносили, власники деяких зникли з українських радарів, якісь дизайнери і модники не хочуть співпрацювати з будь-якими  музеями – нецікаво, архіви дизайнерів у 99% випадків – fata morgana.

Тому близько 200 одиниць одягу плюс аксесуари – великий пласт роботи. Під час підготовки виставки актуалізувалася одна з головних проблем – збереження дизайнерського одягу. Дизайнери цим не переймалися і досі не переймаються, у них майже немає архівів, наприклад, а ті хто й хотів би залишити дорогі серцю showpiеces, не мають де їх зберігати.

Олена Буреніна нещодавно розповідала мені, що викинула кілька трудомістких подіумних речей, бо орендувати склад за 10000 гривень на місяць не має фінансової змоги. Тому музей моди чи якийсь депозитарій  потрібен уже сьогодні.

Чого вартий дзеркальний кінь Ольги Полякової в натуральну величину в залі гламуру

Сценографія в усіх залах доволі вигадлива –  чого вартий дзеркальний кінь Ольги Полякової в натуральну величину в залі гламуру. Чи намальовані на стінах чоловіки в малинових піджаках із 1990-х з  анекдотами про "нових рускіх". Але рамкою, яка  б візуально об’єднала експонати в цілісну виставку, сценографія не стала.   

Можна сперечатися з авторкою щодо концепції, окремих речей, але це кураторська виставка, себто персоналізована. Аргумент "візьми і зроби свою"  тут буде актуальний як ніколи, бо ж досі справді ніхто не зробив.

На виставках моди мене насамперед цікавить дизайн, естетика, речі  як самоцінні предмети, культурологічні артефакти. Зоя Звиняцківська каже: "Ідея створювати Музей лише із шедеврів мистецтва дуже застаріла. Зараз це непристойно обговорювати. Музей дизайну, де виставляються пластикові стільці, Музей звичайних речей, де була ручка Bic за 5 грн…

Музейні збірки сьогодні створюються за єдиним принципом: якщо ці речі можуть щось вагоме розповісти про людей, тоді вони  варті експонування.

Дизайну як такого не існує. Ти дивишся на дизайнерські речі і розумієш: що вони простіші, то кращі. Помічаєш, як змінюється рух життя людей. Якщо говорити про красу, то вона або супроводжує, або не супроводжує. Але переважно супроводжує, бо це ж мода! Вона – красива!".

Зоя Звиняцківська: "Ідея створювати Музей лише із шедеврів мистецтва дуже застаріла"

Краси якраз і не вистачило. Можливо, її затьмарила іронія. Або концепція.  

Що бездоганне – то це освітня програма до виставки.  Хотілося прийти на кожен захід – і на лекцію московської письменниці і дослідниці моди Лінор Горалік, і на дискусію Оксани Косміної з дизайнеркою Вікторією Гресь "Зберігати не можна перешивати. Традиційний народний одяг в сучасній моді",   на дискусію про публічне обговорення несмаку з головною редакторкою сайту "Рагу.лі", і на документальний фільм про свідоме споживання "Вийшло з моди".

Бо обговорення ролі моди в суспільстві – той відсутній пазл, що важливий не тільки для індустрії моди, але й для споживачів, соціологів, редакторів глянцю, культурологів.   

Хоч "In Progress. Дрес-код України доби Незалежності" вийшла, швидше, виставкою лектора, а не куратора, вона стала важливим кроком української моди в бік музеїв, важливим практичним експериментом Зої Звиняцківської (дослідниця вже має плани наступних виставок) і викликом для  фахівців моди.  

Валентина Клименко, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua