Як часто у столиці ми згадуємо про проблеми своїх рідних у регіонах?

842
31 серпня 2017

Співчуваю автору колонки "Корупція, некомпетентність і байдужість нашої медицини вбили мого батька". На думку Андрія Климчука, до смерті його родича призвело кричуще недбальство персоналу Хорошівської районної лікарні, що в Житомирській області.

Проте, не відкидаючи можливості певних лікарських прорахунків і не будучи адвокатом медиків, пропоную без зайвих емоцій подивитися на цю історію з іншого боку – очима місцевого мешканця невеличкого районного центру, де й відбувалися події.

Сам я родом із самого Хорошева. Як і автор статті, є випускником Інституту журналістики, працював на ТБ, мав серйозні професійні перспективами.

Проте ще в 2009 році свідомо покинув Київ та повернувся в рідне селище. Саме тут з десяток років веду боротьбу за справедливість, волонтерю. На початку року став депутатом місцевої ради.

У той же час з болем спостерігаю, як Київ роками вигризає, ніби скажений пес, мізковий ресурс з регіонів солідними зарплатами та іншими перспективами.

Крім того, столиця ще й надає своїм "усиновленим чадам" певний статус вищості, який часто-густо дозволяє їм без перешкод узагальнювати, що на периферії живуть переважно хабарники та нероби. Але, вважаю, це є абсолютно неприйнятним.

З огляду на рівень фінансування медицини в Україні, простіше назвати президента чи прем’єра вбивцею недолікованих пацієнтів, ніж фельдшера районної лікарні з зарплатнею у 3 500 гривень.

До речі, один з таких спеціалістів згаданої Хорошівської лікарні рік тому врятував і моє життя, коли під час загострення хвороби у мене зупинилося серце і я вже не дихав (клінічна смерть). Тоді забіглий до квартири медпрацівник на очах моїх батьків змусив це серце битися знову.

Потім мене доправили до лікарні, де 25-річний анестезіолог Ірина з колегами в реанімації зробила все, щоб я вже наступного дня себе пристойно почував.

А от прибулі спеціалісти з області через день відмовилися забирати мене до Житомира, сказавши, що якіснішої допомоги вони б там не надали і мені краще побути під опікою місцевих фахівців.

До речі, у згаданої мною лікарки Ірини були чудові перспективи з високими зарплатами в інших медустановах, проте вона свідома того, що на місці теж хтось має допомагати людям. Це перше.

А по-друге: чи не пізно в процесі пошуків кар’єри, достойних заробітків у столиці ми згадуємо про проблеми своїх рідних, батьків, які часто залишаються в селах, містечках наодинці з метастазами, які поширюються з тієї ж таки "благородної" столиці у вигляді непереборних ракових пухлин.

Чому, наприклад, у Києві тисячі активістів, чиї родичі живуть на периферії, не оголосили спільне голодування перед Кабміном, коли в держбюджеті цього року утримання інфраструктури місцевих лікарень поклали на місцеві бюджети?

Через такий "новорічний подарунок" у Хорошівській лікарні вже цього року накопичився борг у 800 тисяч гривень за електроенергію.

А коли керівник цієї лікарні Неля Багінська під час нещодавнього круглого столу озвучила дане питання голові Новоборівської громади, звідкіля родом автор (прим. – ця громада входить до Хорошівського району), то посадовець сказав, що це не їхні проблеми і гроші до райцентру вони поки не планують надавати, хоча їхні пацієнти регулярно їздять туди на лікування.

Дану тезу не заперечив і заступник голови сусідньої Іршанської громади, який мешкає у Новій Боровій і який на останніх місцевих виборах лишень трохи програв нинішньому очільнику селища.

Зате минулого року він хизувався нагородою на Всеукраїнському конкурсі "Найкращі практики місцевого самоврядування" (за створення місцевої амбулаторії).

Проте з того "нагородженого" Іршанська по кілька разів на тиждень до Хорошева везуть тяжких хворих, місцевих наркоманів у стадії конвульсій. І їх там без перешкод приймають незалежно від фінансування. 

Тож бачите, за яких далекоглядних керівників народ голосує на місцях!

Тоді чому освічені вихідці з малих населених пунктів не переймаються тим, кого переважно вибирають їхні родичі, чому не проводять на місцях акції підтримки за достойних кандидатів або не жертвують кількома сотнями доларів заробітків, щоб і самому протягом якогось часу попрацювати в глибинці, допомогти стати землякам на ноги?

Цікаво, чи знає автор статті, що в лікарні рідної Нової Борової нещодавно викрали двигуна з ліфта?

З якими інтригами там призначали нового головного лікаря?

Чи знає автор, що у 2013 році ще за Януковича через райраду намагалися просунути рішення про закриття стаціонару лікарні у Новій Боровій?

Саме тоді я, будучи журналістом і мешкаючи в іншому населеному пункті, кинув свої обов’язки і побіг збирати працівників Хорошівської лікарні, які миттєво зреагували, прибули на сесію і з боями завадили прийняттю цього рішення.

Так само й відклалося питання про перенесення місцевої лікарні до сусіднього району.

Тож, друзі, хто має займатися цими речами на місцях, поки всі "вищі уми" у Києві думають про кар’єрні злети та паралельно завішують свої сторінки у соцмережах фотками з регулярних веселих тусовок або подорожей вільною Європою?

Якщо руки активістів у глибинці ще знайдуться, то з чіткими мотиваційними месседжами там серйозні проблеми…

Але повертаємося до основної теми. Не виключаю можливості певних лікарських помилок в описаному в колонці Андрія Климчука інциденті, хочу лише зазначити, що без ґрунтовного аналізу та зі слів рідних, обтяжених горем, наперед називати людей винними – некоректно.

Бо це виглядає так, ніби кожен працівник лікарні "некомпетентний, корупційний та байдужий". Навіть той, хто не пов'язаний з даною трагічною історією.

З усім варто розібратися – конкретних винуватців смерті людини треба карати.

А поки значно справедливіше щодня таврувати корупціонерів, знаючи з предметних журналістських розслідувань, що вони вилизують з бюджету мільйони доларів, які потім не доходять до лікарів.

А люди в білих халатах вже внаслідок цього змушені ледь не голими руками надавати допомогу пацієнтам.

Тож, шановні успішні кияни (насамперед – журналісти), приїжджайте частіше в рідні села-міста не лише на дні народження та Новий рік, мотивуйте місцеве населення власним прикладом, надавайте поради, вивчайте проблеми, допомагайте їх вирішити…

Бо раптом може виявитися, що вже ніяка шокова терапія не допоможе. І в усьому буде винний лише лікар швидкої допомоги.

Сергій Сіваченко, журналіст, депутат Хорошівської селищної ради, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua