Це твій простір, або Як оживити шкільну бібліотеку

Пригадую свій шкільний бібліотечний досвід – черга за підручниками перед початком шкільного року і випрошування у бібліотекарки менш подертих.

Зайти в бібліотеку не можна було, двері складалися з двох частин, відкривалася верхня, імітуючи прилавок. Не бібліотека майже, а комора з "макулатурою", і перелік книжок на літо, який пригнічував.

Я не любила читати в дитинстві, навіть сильніше, ніж просто не любила – читання викликало в мене огиду.

Далі були університетські бібліотеки у Львові, бібліотека імені Вернадського в Києві – тоді, 10 років тому – це закритий доступ до книжок, холодні зали, паперові каталоги і повільні озлоблені працівниці, що оберігають сумнівні скарби. Черги до "ксероксу", запити на папірчиках у трьох примірниках, кілька денне очікування на книжку, яку приносять зі сховища поверхом нижче.

[L]Книги часів незалежності вважалися дуже свіжими, переважно це були видання 80-х чи ще раніші, і це у 2000-х!

Я познайомилася з Трейсі кілька місяців тому. Доля занесла мене в австралійську пустелю, і місцева бібліотека стала для мене чи не єдиною розвагою.

Дитячий відділ. Не відділ навіть, а радше дитяче крило бібліотеки сповнене книгами, дисками, іграшками та іграми.

Я шукала флешкартки з алфавітом для дитини, Трейсі показала близько 10 варіантів, запропонувала книги з першими словами, спеціальні ігри для поєднання букв і створення перших слів.

"Це твій простір", ­– каже гасло бібліотеки, і майже одразу я в це повірила.

Повірила настільки, що вирішила поволонтерити і допомогти Трейсі рахувати і сортувати іграшки та книги. Кілька разів на тиждень бібліотека відкривала усі шафи з іграшками, діти приходили бавитися і позичати іграшки додому.

Кожного разу я із здивуванням спостерігала, з яким задоволенням працівники бібліотеки складають і сортують книги та іграшки для того, аби діти знову мали змогу їх порозкидати.

Мене це захоплювало. Але ж дійсно – книги вже давно не рідкість, не сакральний предмет, не скарб, а радше медіум, що відкриває дивовижні світи, і задача бібліотекарів заохотити людину відкрити для себе ці світи.

Тим не менше, я ловила в собі інерційне бажання оберігати книги і іграшки від відвідувачів, заморозити порядок.

Звісно, вищі зарплати бібліотекарів, звісно, кращі фонди, умови роботи, але Трейсі могла б просто виконувати посадову інструкцію, пильнуючи, аби діти поважали бібліотечне, а зрештою комунальне майно.

Вона могла б не перевдягатися у казкових героїв і не читати казки, могла б не шукати ґранти і не замовляти нові книги та іграшки кожні півроку, могла б не спілкуватися з відвідувачами і не брати додому попрати/почистити/зремонтувати/підклеїти, могла б просто "ходити на нудну роботу" і чекати вихідних. Чому б ні.

Я б хотіла, аби спогади дітей про шкільну бібліотеку були іншими. І бібліотека може стати затишним простором, навіть якщо це простір маленький. Хай навіть лише посидіти, погортати книжки, подумати і раптом почитати.

Варто просто прийняти, що книги будуть псуватися, що їх потрібно постійно оновлювати і якщо це закласти у рутину, вигляд читача, який сто разів гортає книгу вперед і назад, аби стрибає від книги до книги не буде дратувати.

Зусилля бібліотекарів можуть стати дуже затребуваними і помічними у інформаційну добу, коли не лише дітям, але і дорослим може бути важко обрати, сфокусуватися, зануритися, мислити самостійно.

На ресурсі Edutopia я натрапила на корисний матеріал про один із способів оживити шкільну бібліотеку і стимулювати дітей читати.

Цей спосіб це – запросити автора в клас (вживу або віртуально).

Наближається Форум видавців, де автори і видавці зберуться в одному місці, аби представити свої роботи.

Зібрати контакти, познайомитися, поділитися ідеєю, це практично не вимагає грошей. А навіть якщо так, то гроші знаходяться, коли є наполегливість і ідея (є Спільнокошт, GoFundEd, програми місцевих рад, спонсори, акції видавництв тощо).

Я приблизно переклала невеличкий, але дуже практичний матеріал вчительки і бібліотекарки Ріти Платт нижче і додала кілька власних коментарів в [квадратних дужках]. Оригінал статті можна знайти тут. Натхненного читання і думання!

Автори книжок у вашому класі

Якщо ви хочете стати кращим письменником, ви маєте читати, читати, читати.

Якщо ви хочете стати кращим читачем, вам треба писати, писати, писати.

Вчителі розуміють плідний взаємозв’язок між читанням і писанням. Питання в тому, як стимулювати учнів читати і писати, а потім ще трохи більше читати і писати.

Віртуальні зустрічі з авторами можуть стати добрим стимулом. Дякуючи інтернету та програмам для відеозв’язку, запросити автора до ваших школярів може бути легше, ніж ви думаєте.

Минулого року мої учні зустрічалися з багатьма авторами і це надихнуло і їх, і мене читати і писати більше і усвідомленіше.

Життя письменників

Я хочу, аби мої учні сприймали себе письменниками. Справжніми письменниками. Тому що письменники пишуть, а коли вони пишуть, вони думають.

Писати – це пізнавати і виявляти нові слова, які нас оточують ззовні та які описують процеси всередині нас.

Писання вимагає наполегливості і здатності долати складнощі. Письменники знають про це і, спілкуючись з дітьми вони транслюють це повідомлення.

Перебуваючи поруч з авторами, учні сприймають себе як часточку письменницької спільноти і це дозволяє їм уявити себе справжніми авторами, [додає впевненості].

Підготовка класу до візиту

Інтернет дозволяє нам зустрічатися з авторами з цілого світу [Чому б не поєднати таку зустріч з уроком іноземної мови?].

Підготовка не є складною – якщо учні хочуть зустрітися з автором вони мають зробити дві речі: прочитати принаймні одну з книжок автора і подумати про можливі запитання до автора.

Мої студенти ставили дуже різні запитання. Від очікуваних "Як вам приходять в голову ідеї? Скільки часу потрібно, аби написати книгу?" до дуже прикладних і навіть гострих "Чи можна прожити на гроші, які заробляє автор? Як ви думаєте, ваші історії допомагають дітям долати життєві складнощі?"

Запрошення автора

Пошук авторів справа нескладна. Навіть Google може вивести вас на контакти автора (електронна адреса, профіль у соціальних мережах, вебсайт).

Мені допоміг портал Skype у класі та блог авторки Kate Messner, де вона дає великий перелік англомовних авторів готових поговорити зі школярами безкоштовно [Можливо, вас ця ідея надихне створити чи знайти такий перелік україномовних авторів].

Автори теж зацікавлені у охоплені більшої аудиторії, тож можна домовитися про продаж книжок замість оплати візиту автора, наприклад.

Аби зустріч пройшла добре

Ось чого я навчилася на власних помилках, організувавши десятки зустрічей за останні кілька років.

1. Вам потрібно мати достатню кількість копій книжок автора під час зустрічі. Так учні матимуть сильніший контакт з автором.

2. Перевірте зв’язок заздалегідь, переконайтеся, що програмне забезпечення працює добре, без затримок і обривів. Окрім Skype, це може бути Hangouts, Facebook, Facetime тощо. [Повідомте адміністрацію школи чи бібліотеки заздалегідь, можливо на час візиту вам потрібно буде встановити інший пароль на мережу, аби увесь інтернет-трафік йшов лише вам].

3. Заздалегідь розкажіть учням, як відбуватиметься зустріч, попросіть їх застосовувати навички активного слухання, коли говорить автор, потренуйте використання вебкамери і мікрофону під час запитань.

Справжні письменники

Під час кожного з таких візитів учні занурюються у світ читання і писання.

Вони починають сприймати читання і писання як складову свого життя, проводячи години в натхненному думанні та творенні.

Можливо одного дня, я зможу запросити на такі візити когось із своїх колишніх учнів.

Вікторія Бриндза, соціолог, викладачка критичного мислення УКУ, учасник Несторівської групи, спеціально для УП.Життя