Синдром "необхідної жертви"

2160
15 грудня 2017

Пригадайте – коли ховали Героїв Небесної сотні, перших жертв АТО – за трунами йшли цілими містами і селами.

Перед загиблими Героями люди ставали на коліна вздовж вулиць, зупинявся рух транспорту, а пасажири підіймалися зі свої місць.

Кожну нову смерть оплакували, як втрату рідних.

Тепер же в новинах інформація про постійні втрати військових сприймається звично і буденно.

І це страшно.

Сказати, що ми стаємо байдужими?

Ні.

Час лікує? Чи просто перейдено больовий поріг?

Нещодавно, під час прем’єрного показу фільму "Кіборги", президент Петро Порошенко озвучив офіційні цифри втрат українських військових з початку антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Загинуло 2750 українських воїнів.

І який резонанс ця заява мала в суспільстві?

Фактично нульовий.

Для порівняння, з 1979 по 1989 роки в конфлікті в Афганістані загинуло 2378 українців. За цілих десять років неоголошеної війни. Тобто в середньому більш ніж по 200 осіб за рік.

Втрати в АТО – близько 1000 бійців на рік, тобто в 4 рази більші, ніж в Афганістані.

І навіть це вже не викликає шоку. Ми звикаємо до "необхідних жертв".

Йосипу Сталіну приписують слова "Смерть однієї людини – трагедія, а смерть тисяч – статистика".

Українське суспільство справедливо визнає Йосипа Віссаріоновича кривавим тираном. Невже і для нашого народу тисячі загиблих співгромадян – стають лише статистикою?

Той, хто дочитав Конституцію України хоча б до статті 3, має пам’ятати, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнана в Україні найвищою соціальною цінністю. А утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Автоматично – будь-яка дія влади чи громадських лідерів не може суперечити цій директиві. І заклики до змін у суспільстві є доречними і справедливими, лише коли цінність життя людини буде зростати.

"У будь-якій незрозумілій ситуації – скликай Майдан", – вислів, який вже став сумним жартом.

Сміємося, плачемо і знову – на ті ж граблі.

Закон підписали – Майдан.

Закон не підписали – Майдан…

Скоро Майдан скликатимуть з приводу сварки сусідів у під’їзді.

"У будь-якій незрозумілій ситуації – скликай Майдан", – вислів, який вже став сумним жартом.
Фото sarymsakov/Depositphotos

Можна зрозуміти окремих політиків, для яких усе це – піар та рейтинги. Інше питання, нащо це усім іншим?

Україні потрібна розумна еволюція, а не деструктивна революція. Не шоу, піар-акції, а ефективна програма дій. І реальні дії. І точно не ще одна війна.

Українці готові пожертвувати заради власного і родинного благополуччя багато чим. І життям. Бо – патріоти.

Між іншим, за результатами опитування, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг" у серпні 2017 року, 83% опитаних зазначили, що вважають себе патріотами своєї країни.

Лише 10% висловили протилежні міркування, 7% – не змогли дати відповіді на це запитання.

На хвилі патріотизму народ може звикнути до масових втрат та буденності війни. Що життя взагалі нічого не варте. Поки що українці не перейшли цю межу. Не зважаючи на всі намагання сумнівних політтехнологів.

Якщо ми вважаємо себе демократичною державою і відповідно кажемо, що найвищою цінністю є людське життя… То нам треба щось кардинально змінювати в країні й в громадській свідомості.

Ваші пропозиції?

Анна Мадей, експерт з молодіжної політики Центру інформаційно-аналітичної підтримки "vPRess", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua