Реформа програми "Українська книга": що змінюємо і чому

4 грудня Інститут книги організував публічне обговорення майбутнього програми "Українська книга".

До участі в розмові було запрошено всіх охочих представників книжкової галузі.

Інститут представив своє бачення – головні зміни до програми, що їх пропонує запровадити, і закликав усіх до ширшої розмови, у ході якої буде вироблено новий програмний документ.

Одним із завдань Інституту книги в законі, яким його було створено, визначено підтримку українського книговидання.

Зокрема, Інститут наступного року реалізовуватиме програму "Українська книга", за яку досі відповідав Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

У попередні роки на програму лунало чимало нарікань з боку і Рахункової палати, і видавців, і читачів, і культурної спільноти взагалі, тому ясно було, що в такому вигляді програма надалі існувати не може.

Два місяці тому, коли Інститут книги з установи на папері перетворився на невеликий колектив, ми насамперед взялися за реформу програми.

По-перше, докладно проаналізували порядок її реалізації, який функціонував досі.

По-друге, уважно вивчили досвід тих країн, у яких є державна підтримка книговидання, а є вона далеко не всюди (спиратися можемо, зокрема, на досвід Польщі, Франції, Вірменії, Чехії та Італії).

Розуміючи, що "Українська книга" повністю дискредитувала себе в очах громадськості, ми пропонуємо змінити її назву на "Книгофонд". Це має бути нова програма з новою концепцією, у рамках якої виходитимуть якісні книжки на прозорих умовах.

Це державна бюджетна програма, і тому на чільному місці в ній повинні бути інтереси читача, платника податків.

За роки незалежності, відколи планова економіка відійшла в небуття, на українському книжковому ринку оприявнилися серйозні прогалини. Існує безліч видань, що їх називають некомерційними, бо надія на їхній комерційний успіх примарна, а те, що вони завдадуть видавцеві збитків, очевидно.

Проте саме такі видання формують корпус важливих для розбудови громадянського суспільства текстів.

Можливо, у них небагато читачів (і покупців), але саме ці читачі здатні впливати на зміни в країні. Щоб забезпечити читача потрібними якісними книжками, держава пропонує фінансову підтримку для таких видань, ґрунтованих на неекономічних інтересах.

Отож стратегічна мета програми "Книгофонд" – розширити й доповнити видавничий ринок України, сприяти заповненню тематичних ніш і лакун. Програма покликана стимулювати видавців братися за видання, які не обіцяють великої вигоди. Держава готова розділити з видавцями ринкові ризики, підставляючи своє фінансове "плече".

Засадничий принцип програми "Книгофонд" – співфінансування книжкових видань. У часткового фінансування виразні переваги.

По-перше, держава поділяє відповідальність із видавцями. Це спільна справа – видання книжки, і коли держава ризикує своїми грішми (тобто грішми платників податків), то й видавець повинен розділити з нею ці ризики.

По-друге, держава стимулює книговидання, а не оплачує його, як це було в Радянському Союзі. В Україні існує книжковий ринок, хай там хто і як до нього ставиться, а отже, на ньому повинні остаточно викристалізуватися і діяти ринкові механізми. Завдання державної програми — не руйнувати їх, а підтримувати і розвивати.

По-третє, співфінансування підвищує зацікавленість видавців у цих книжках, бо спонукатиме їх готувати якісніші видання, відповідальніше ставитися до цього, вести промоцію книжок.

Нарешті, часткове фінансування допомагає уникнути корупційних ризиків. Розмір співфінансування залежатиме від типу видань (про це далі).

На жаль, в умовах українського ринку ще дуже багато видань залишаються некомерційними.

До них належать і твори забутих і маловідомих авторів минувшини, і твори видатних зарубіжних авторів, і мистецтвознавча та мистецька література, і науково-популярні видання українських авторів, і різноманітні енциклопедії та довідники, зрештою, видання мовами національних меншин, шрифтом Брайля.

Що вже казати про академічні коментовані зібрання творів українських класиків від давнини до сьогодення, – ми досі користуємося радянськими багатотомниками. І, мабуть, багатьох здивую, коли скажу, що "повні" зібрання Панаса Мирного чи Івана Нечуя-Левицького, якими колись пишалися їхні власники, далеко не повні, а ретельно купюровані і цензуровані згідно з цінними вказівками партії.

За чверть століття незалежності ми спромоглися тільки на шеститомник Василя Стуса (видавництво "Факт"; до речі, задумувалося 12 томів, але вийшла тільки половина), двотомник Володимира Свідзінського ("Критика").

Та ж таки "Критика" видає повне зібрання творів Пантелеймона Куліша, поки що вийшло чотири томи з 50-ти. А корпус академічних видань повинен бути в кожній державі, яка шанує свою національну спадщину. Це стосується не лише книжок, а й нотних видань.

У програмі "Книгофонд" передбачається два напрями – "Актуальний фонд" і "Золотий фонд". Другий якраз покликаний заохотити видавців узятися нарешті за справді непрості академічні видання, які потребують зусиль і часу для їх підготування.

"Актуальний фонд" охоплюватиме всі інші перераховані вище напрями. Крім того, передбачається щороку визначати кілька додаткових пріоритетних напрямів, які змінюватимуться залежно від заповнення лакун на ринку.

Скажімо, у нас виразно бракує видань сучасної драматургії, біографій, науково-популярних книжок для підлітків із різних галузей природничих наук тощо.

З огляду на складність підготування різних видань державну частку у співфінансуванні пропонується визначити так: для видань "Актуального фонду" – 50%, для видань "Золотого фонду" – 80%, для видань шрифтом Брайля – 100% (повне фінансування).

Передбачено два етапи відбору: перший – фінансовий аналіз кошторисів запропонованих видань та їх оцінка на відповідність формальним критеріям.

На другому етапі із заявками працюватиме експертна рада. До експертної ради по "Українській книзі" теж було багато окремих претензій і зауважень.

Зваживши на них, ми пропонуємо невеликий склад ради – сім осіб, та можливість у разі потреби формувати по кілька рад одночасно. Скажімо, залежно від кількості й тематики треба буде окремо зібрати експертів з фізики чи мистецтвознавства, бо фахівці-літературознавці не здатні будуть оцінити такі заявки.

Малій кількості людей легше ухвалювати рішення, так не розпорошується відповідальність. Це повинні бути люди з репутацією чесних, неупереджених, незаангажованих фахівців. Їхня робота має оплачуватися.

Крім того, передбачено ротацію (одна людина не може бути членом експертної ради більше ніж два роки поспіль) та неможливість брати участь у її роботі авторам чи упорядникам пропонованих книжок (щоб уникнути конфлікту інтересів).

Книжки, видані за програмою, мають іти на ринок. Так усі читачі – і ті, хто користується бібліотеками, і ті, хто купує книжки й формує власну бібліотеку, – опиняються в рівних умовах: усі мають доступ до книжки.

Крім того, за умови часткового фінансування це справедливо: видавці вклали свої кошти – і вони їх повернуть.

Програма "Книгофонд" реалізуватиметься на засадах відкритості, прозорості, гласності й доброчесності. Уся інформація про перебіг конкурсу, засідання експертної ради оприлюднюватиметься на офіційному сайті Інституту книги.

[L]Від електронних заявок, аби громадськість теж знала, які книжкові проекти пропонуються для державного співфінансування, і могла їх оцінити та про них висловитися, до результатів засідання експертної ради та обґрунтування їхнього вибору.

Це головні принципи – як ми бачимо майбутнє програми, що її досі знаємо під назвою "Українська книга". Багато моментів потребують обговорення і доопрацювання.

Наразі для нас важливо було оприлюднити головні пункти нашого бачення, щоб ініціювати дальше предметніше обговорення і вислухати всі зацікавлені сторони (зацікавлені не лише фінансово, а насамперед засадничо).

Важлива також думка юристів і фінансистів. Ми відкриті до пропозицій і зауважень та чекаємо на зворотний зв’язок ([email protected]).

Насамкінець нагадаю, що в нас усіх є спільний інтерес – щоби програма підтримки книговидання існувала й ефективно функціонувала, адже вона потрібна і державі, і видавцям, і насамперед громадянам-читачам.

Ярина Цимбал, керівниця експертного відділу Українського інституту книги, спеціально для УП.Життя

Реклама:

Головне сьогодні