Чому я пішла в чиновники

2548
28 лютого 2018

Мене часто запитують, чому із громадського сектору я пішла у владу.

Одразу хочу уточнити, що я пішла не у владу – я пішла працювати на державу.

Тут є дуже важлива різниця, бо піти "у владу" – це означає обійняти посаду задля отримання якихось переваг.

Я ж розцінюю цей крок як можливість приносити користь державі та її громадянам. І розумію ту відповідальність, яку взяла на себе, обійнявши посаду заступника міністра охорони здоров’я.

Усе своє професійне життя я хотіла одного – допомагати пацієнтам, змінюючи правила гри в цій країні і саму Україну.

Ольга Стефанишина: "Я пішла не у владу – я пішла працювати на державу".
Фото SergeyNivens/Depositphotos

Я пам’ятаю, коли прийшла працювати у Всеукраїнську мережу людей, що живуть з ВІЛ/СНІД і побачила, як тодішнє керівництво Міністерства охорони здоров'я купувало ліки для ВІЛ-позитивних українців в 27 разів дорожче, ніж це робила наша організація.

Тоді я дуже чітко для себе зрозуміла, як корупція забирає життя людей.

Щодня нам дзвонили на "гарячу лінію" хворі люди, в яких не було лікування. І ставали в живу чергу.

Потім я заснувала благодійний фонд "Пацієнти України", і пройшла довгий шлях боротьби за права тяжко хворих пацієнтів за життєво важливе лікування.

Так, у далекому 2013-му нам разом вдалося примусити уряд Миколи Азарова ухвалити першу в історії України програму для боротьби з вірусними гепатитами.

А після Революції Гідності створити Стратегію реформи охорони здоров’я України, подолати корупцію в державних тендерах із закупівлі ліків.

Моя робота завжди була присвячена тому, щоб змусити чиновників робити свою роботу. І не просто робити, а чесно та якісно. Не красти на закупівлях. Розробляти правильні рішення. Перетворювати їх в закони України. Виконувати їх на місцях.

Тепер я отримала можливість не витрачати левову частину свого часу на те, щоб змушувати когось щось робити, а брати і робити це самій.

Кілька місяців тому я вперше почула від Уляни Супрун пропозицію обійняти посаду заступника міністра.

Це було щось зі світу фантастики: я, людина, що завжди була "по ту сторону барикад", громадська активістка, представник пацієнтської спільноти – і раптом заступник міністра.

Проте і тоді, і зараз я добре розуміла, що ця посада – не подарунок долі, а запрошення до тяжкої роботи над змінами в системі охорони здоров’я.

Я мала нагоду оцінити усі труднощі державного механізму. Останні півроку наш фонд у буквальному сенсі працював у стінах Міністерства охорони здоров’я, щоб допомогти покращити та пришвидшити закупівлі ліків та вакцин через міжнародні організації.

Ключовим для нас було – оптимізувати процеси всередині міністерства і не дати опонентам дискредитувати реформу, яку так тяжко запроваджували і яка, насправді, показує вражаючі результати: до 40% економії державних коштів.

Це був важливий досвід реальної співпраці громадського сектору і державної установи, який розкрив для мене переваги і недоліки обох сторін.

Бути громадським активістом нелегко. Ти бачиш ціль, знаєш, як її досягти, проте бракує повноважень.

Простий, здавалося б, шлях до мети перетворюється на звивистий, тернистий і довгий. Постановка задач, розробка адвокаційного плану, написання листів та звернень, акції, мітинги, круглі столи.

На цьому шляху маєш потужну підтримку громадського сектору і медіа, відчуваєш себе вільним у виборі підходів та інструментів роботи.

Шість років разом із фондом "Пацієнти України" ми буквально вигризали гроші на лікування для пацієнтів, боролись із корупцією у сфері державних закупівель, створювали механізми контролю наявності ліків та доступу до них пацієнтів.

І все це ми робили "в польових умовах"  – носили труни і хрести під Верховну Раду, надягали зашморги собі на шиї, місяцями стукалися в кабінети чиновників з розробленими ідеями і концепціями.

Ми мріяли, що настане день, коли можна буде полишити старі інструменти і розбудовувати пацієнтську спільноту за європейським зразком – давати експертні рекомендації державі, доносити думку пацієнтів за столом переговорів, а не під стінами міністерства.

Я знаю, що зможу допомогти пацієнтам значно більше й швидше, маючи офіційні повноваження.

Нова команда міністерства – це в більшості своїй люди, які роками стукалися в усі двері, намагаючись змінити систему. Це представники пацієнтських організацій, благодійних фондів, люди, які з ніг збивалися, щоб знайти гроші на лікування онкохворих діток, чи самі розробляли концепцію реформування нашої системи охорони здоров'я.

Я вірю в нинішню команду міністерства і рада стати її частиною. Часи критики змінилися для мене часами пропозицій, бо така позиція міністерства: якщо знаєш як треба зробити – візьми і зроби.

Міністерство охорони здоров’я відкрило вікно можливостей для всіх, хто хоче змінювати державу.

І люди, які працювали у хороших компаніях, організаціях та фондах покидають цю зону комфорту, аби взяти на себе відповідальність працювати на державу.

Представники благодійного фонду "Таблеточки", Всеукраїнської мережі ЛЖВ, Реанімаційного Пакету Реформ останні півроку пліч-о-пліч з Міністерством боролися за реформу охорони здоров’я.

Вона вже проголосована парламентом. Час засукати рукава і втілити все заплановане в життя. Бо саме зараз є така унікальна можливість.

Міністерство оголошує конкурси на нові посади. Розумні та ініціативні українці, звертаюся до вас! Покиньте зручні крісла громадських організацій та провідних бізнес-структур.

Саме зараз настав час подарувати частину своїх ресурсів Україні, попрацювавши – тяжко, але натхненно – на вашу рідну державу.

3 роки тому ми з вами пройшли Революцію, після якої ми повинні будувати нову країну – з новими цінностями, в нових умовах та за новими правилами.

І саме ми повинні втілити ці правила в життя. Бо нам з вами жити тут до старості і вирощувати своїх дітей.

Посилання для крейзі патріотів тут.

Ольга Стефанишина, заступниця міністра охорони здоров’я України, екс-виконавчий директор БФ "Пацієнти України", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua