Чим відрізняється благодійність в Україні та за кордоном

1799
28 березня 2018

Українець жертвує на благодійність у середньому 300 гривень, а британець – 14 фунтів.

Насправді, між цими сумами невелика різниця. Проте секрет успіху полягає у тому, що у Великій Британії добрими справами регулярно займається понад 70% населення, в Україні ж лише 29%.

Організація Charities Aid Foundation в черговий раз провела дослідження у 139 країнах та склала актуальний світовий рейтинг благодійності.

Україна посіла 90 сходинку.

Великобританія стала лідером серед європейських країн – 11 позиція.

Перше ж місце вже четвертий рік поспіль посіла М’янма – у цій країні 91% людей регулярно роблять невеликі пожертви, але сукупна допомога вражає.

Такі результати доводять, що благодійність – не обов’язково справа багатих людей. До реальних змін у країні призводять не великі пожертви, а їхня кількість.

Навіть 10 гривень можуть змінити чиюсь долю.

Чим же відрізняється і чим схожа благодійна діяльність за кордоном та в Україні?

До реальних змін у країні призводять не великі пожертви, а їхня кількість.
Фото Wavebreakmedia/Depositphotos

У Європі зареєстровано понад 100 тисяч благодійних організацій. За рік вони надають допомогу на суму більше 100 мільярдів євро.

Крім цього, такі установи забезпечують робочими місцями 1 мільйон людей.

Натомість в Україні де-юре благодійних фондів близько 17 тисяч. Тобто на кожні 2,5 тисячі населення припадає одна благодійна організація.

Але де-факто більшість з українських установ не працюють: одноденні фонди, структури створені на час виборів, організації створені з амбітними цілями, які через непрофесійне управління не змогли вижити на ринку тощо.

Тенденції останнього десятиріччя для європейських фондів – це інтернаціоналізація, кооперація, професіоналізація.

Думаю, що інтернаціоналізація для нас є питанням неблизького майбутнього, але інші дві мають бути на порядку денному.

Надзвичайно важливо співпрацювати та створювати національні асоціації, тому що один фонд може бути не почутим у вирі соціальних проблем.

Це зрозуміла Мережа ЛЖВ – найбільша в Україні пацієнтська організація, створена для вирішення проблем ВІЛ-позитивних людей. Вони об’єдналися та спільно працюють, маючи важелі впливу на законодавчу та виконавчу владу.

Професіоналізація – це болюче питання для української благодійності. Часи стихійної допомоги минули. Сектор має ставати професійним, тобто не просто збирати кошти, але й правильно їх використовувати та інвестувати.

Важливо створювати так звану "подушку безпеки" – той стратегічний запас коштів, який потрібен для існування організації. Адже якщо віддавати усе, то в один день, коли не знайдеться донор, організація зникне.

В Україні поширена думка про те, що благодійники взагалі не повинні отримувати заробітну плату, вони не повинні витрачати кошти на навчання працівників, на зв’язки з громадськістю тощо.

На цю тему є дуже гарна книга "Неблагодійність" Дена Паллотта, американського підприємця і засновника благодійних ініціатив, які збирають більше мільярда доларів.

Чому ми вважаємо, що управління благодійною організацією має відрізнятися від управління комерційною організацією?

Нас не дивують інвестиції в рекламу комерційного продукту. Реклама про дитячу онкологію допоможе зібрати кошти на вирішення цієї проблеми, але в Україні досі вважають це нераціональним використанням коштів і дивляться ролики про бургери.

Чому рівень зарплат у некомерційному секторі дуже низький?

Справді, високопрофесійні менеджери добре подумають, перш ніж піти працювати у благодійність, та зрештою вирішать, що їм простіше жертвувати зароблені у комерції кошти.

Саме тому благодійна галузь розвивається вкрай повільно, бо для цього потрібні інвестиції та розуміння, що всі вкладені сили та кошти не повернуться одразу, для цього, як і в бізнесі, потрібен час.

За 10 років існування "Запоруки" ми тільки зараз знайшли розуміння у благодійників, що людям, задіяним у проекті, потрібно платити зарплату.

Компанія Moneyveo та благодійний фонд "Помогатор" підтримують наш центр "Дача" та оплачують роботу водія та координатора проекту.

Всі інші без винятку адміністративні видатки фонду сплачує наш європейський партнер. Вони розуміють: якщо інвестувати 1 євро у розвиток організації, ти гарантуєш значно більшу допомогу тим, хто її потребує.

За 5 років Україна піднялась на 20 позицій у світовому рейтингу благодійності. Вірю, що нам під силу піднятися ще вище, бо ми добра та свідома нація, просто ще дуже юна, і наші благодійники лише починають свій шлях.

Пам’ятаймо, що наші добрі справи потрібні не тільки тим, кому ми допомагаємо, але й нам самим.

Наприклад, підтримуючи екологічні організації, ми зберігаємо планету для себе і своїх дітей.

Підтримуючи освітні та культурні проекти, ми забезпечуємо собі та нащадкам більш досконалі умови життя і розвитку.

Допомагаючи хворій дитині, ми стаємо прикладом для своїх рідних, предметом гордості, ми виховуємо свідомих людей.

Усіх, хто вже сьогодні готовий творити зміни, запрошую підтримати єдиний в Україні центр "Дача", де безкоштовно живуть разом із батьками онкохворі діти з усієї України.

Або стати нашим волонтером. Скоро весна, час змін і час оновлення, і "Дача" теж буде оновлюватися – генеральне прибирання у саду і у будинку, висадка квітів. Ми будемо раді будь-якій допомозі.

Наталя Оніпко, президент благодійного фонду "Запорука", спеціально для УП.Життя