10 важливих запитань, на які відповіли українці за 100+ днів війни

1514
19 червня 2022

Щодня українці прокидаються у невизначеності, непевності як пройде цей день й що буде завтра. Але є багато питань, відповіді на які для нас стали очевидними та в яких війна допомогла поставити крапку.

Коротко 10 фактів про настрої українців за 100 днів війни – за даними моніторингів громадської думки Соціологічної групи "Рейтинг".

Хто ми?

Ми – українці. Рекордні 98% населення цілком відчувають сьогодні себе українцями. 56% – відчувають себе європейцями, натомість ідентифікують себе як радянську людину уже менше 10%.

Куди ми рухаємось?

У Європейську родину. Схвалення вступу в ЄС досягло рекордної цифри – 91%, при чому більшість вважають, що це станеться вже у найближчі роки.

Розворот назад практично неможливий. Більшість (71%) упевненні, що ми захищаємо сьогодні не лише Україну, а і всю Європу у цій війні.

Ми розділені у регіонах?

Уже ні, ми єдині. Питання, які могли раніше ділити регіони – тепер практично відсутні. Росія – ворог, західні партнери – друзі, ми рухаємось на захід і чекаємо перемогу – це все аксіома уже для кожного українця, бо відповіді більшості тут схожі незалежно від віку чи регіону.

Звісно, невеликі регіональні відмінності залишаються, наприклад, в питаннях сприйняття минулого, але сьогодення сприймається однаково – всі довіряють ЗСУ, й відмінності вже не є разючими, бо у кожному регіоні більшість проукраїнська.

Чи є у нас мовна проблема?

Скоріше ні. 67% вважають, що ніяких мовних проблем немає, 19% – що якщо і є, то це несуттєва проблема. Двомовні вважають рідною мовою саме українську. І двомовні, і російськомовні готові поступово переходити на українську і вже це роблять.

Більшість переселенців, які виїхали зі східних областей у західні, говорять, що намагаються спілкуватись з місцевими українською та не відчувають ніякого негативного ставлення.

Хто наші друзі та вороги?

Найтепліше ставлення у нас до Польщі, Литви, Великої Британії, а також і до США, Туреччини, до їхніх президентів та багатьох-багатьох інших. Лише деякі країни сприймаються амбівалентно, наприклад, Угорщина чи Німеччина. Українці вдячні партнерам та вважають їх друзями, хоча звичайно рівень допомоги бачать все ще дещо недостатнім, особливо щодо воєнної підтримки.

А вороги – тут зрозуміло, однозначними ворогами є і Росія, і Білорусь для абсолютної більшості (95-98%). Також частково винними у війні вважають і їхні народи, тому більшість впевнені, що про відновлення дружби, наприклад, з росіянами – не може бути мови.

Ми "один народ" з росіянами?

Точно ні – такої думки 91%. На відміну від опитувань росіян, ми вже не ностальгуємо за СРСР (лише 11%), ми вже не вважаємо 9 травня сакральним святом, ми бачимо майбутнє окремо від Росії, а свою історію виокремлюємо із узагальненого радянського полотна, і не менш важлива різниця – ми віримо, що ми здатні щось змінювати.

Ілюзій щодо братерства майже не залишилось.

Чому Росія сюди прийшла?

Для того, щоб знищити український народ, а також окупувати країну – саме це наше населення бачить головними мотивами Путіна.

Майже ніхто не вірить у демобілізацію чи захист російськомовних. Практично всі підтримують визнання їх дій в Україні геноцидом та виступають за заборону російської воєнної символіки.

Чи задоволені українці владою?

Так. Чи не вперше за довгі роки схвалення діяльності Президента й загалом держави має дуже високі показники.

Наразі 93% вважають, що держава справляється зі своїм обов’язками частково чи повністю. І тут також під час війни регіони стали об’єднані в своїй лояльності до влади, принаймні поки що.

Ми переможемо?

Однозначно. Навіть попри затягування воєнних дії більше 90% продовжувало вірити у нашу спроможність перемогти. Звісно, втома від війни та перехід у літній період бойових дій може знизити далі ці цифри, але це все одно буде більшість. Бо ми віримо в ЗСУ і їхня підтримка серед населення залишається абсолютною.

Українцям не сумно і не соромно за свою країну, бо головна емоція, яку вони відчувають думаючи про Україну сьогодні – гордість. І це багато про що говорить.

Що далі?

Далі тільки рух вперед. Цікаво, що народ не чекає закінчення війни, українці й українки живуть, мріють і працюють вже, поки саме за це бореться наша армія. Навіть попри війну, ми бачимо гарну динаміку повернення до роботи більше половини населення.

Українці готові до активного життя, а не перечікування. Майже 80% говорять, що певними чином долучались до наближення перемоги  допомагали фінансово, як волонтери, тощо. Звичайно з часом градус оптимізму буде поступово спадати, але напрям руху країни залишатиметься очевидним. І після перемоги теж більшість кажуть, що готові долучатись до відбудови, а переселенці готові повертатись до своїх домівок і вдихати в свої міста нове життя.

Тетяна Скрипченко, соціологиня, спеціально для УП. Життя





Головне на сайті