Саме так сталося у четвер, коли Жадан заспівав зі ска-групою "Собаки в космосі", презентуючи нещодавно записаний диск "Спортивний клуб армії". Щоправда, співом назвати це важко.
"Я насправді не співаю - от ви послухаєте. Це, скоріше за все, такий художній свист", - пояснив Жадан.
І дійсно, співи були досить дивними. Такий собі речитатив під ска-музику. Хоча вийшло оригінально. Принаймні публіка, яка зібралася у невеличкому клубі, слухала заворожено.
Тривало це протягом першої частини програми, коли Сергій читав напам'ять свої вірші.
А читає Жадан прекрасно. Ніколи не вийде так, коли дивишся на аркуш паперу і намагаєшся озвучити. Сергій не підглядає, але читає. Впевнено, невимушено, гаряче. Так наче просто розмовляє за чаркою зі старим другом.
Що стосується атмосфери у клубі, то вона була по-домашньому теплою і дружньою. Адже тільки взявши до рук мікрофон, Сергій запросив усіх ближче до сцени. Мовляв, чого, як не рідні? Ми ж прийшли не просто слухати, а спілкуватися.
 |
| Між нами друзями... |
І люди ринули ближче, повмощувалися хто на свої торбинки, хто просто на підлогу і налаштувалися поглинати, проковтувати слова простої поезії про звичайні людські проблеми. Про життя і смерть, мораль і гроші, футбол і наркотики, міграцію і сум...
І видно було, що болить усе це не лише Сергієві Жадану, а кожному з тих, хто захоплено слухав, час від часу вибухаючи сміхом на різке чи нецензурне слівце.
Програма вечора складалася з трьох частин. Тож після таких собі літературних читань на сцену вийшли шестеро юнаків у костюмах ліквідаторів (їх, за словами Жадана, купили на секонді по п'ятдесят гривень за кожен) і вже з перших акордів різношерстна публіка добряче витанцьовувала та стрибала. Чесно кажучи, важко було втриматися - настільки зазивною була музика.
Окрім того Жадан вміє гіпнотизувати. А хороший музичний фон допомагає відволіктися, забути усе на світі і просто хоч на якийсь час поринути у світ письменника.
"Головне, що він чаклує. Поезія у його виконанні - це натуральні чари. Він знахар, відьмак. Він плете свою мережу в потойбіччі, і ми всі із задоволенням втрапляємо в ці тенета. Коли ж втрапляєш в його тенета, то відчуваєш, який кайф іти за його волею, куди він скаже", - так охарактеризував виступ Сергія його колега по перу - один з Братів Капранових.
"Собаки у космосі" віддавали безумну кількість енергії. Гучні барабани, гітари, тромбон, труба діяли просто магічно. Та й саме поєднання музики ска, реггі та панк із поетичними текстами звучало специфічно, дивно, але красиво.
"Музика класна, весела, відірвана. Вільна і нагла. Як нагла смерть. Раз! Раптово! Ішов, зупинився! Ах! Отак воно і повинно бути. І почуваєш себе тут як вдома", - охарактеризував виступ Сашко Лірник.
 |
| Жадан та "Собаки в космосі" не давали спокійно сидіти |
Вірші Жадана несуть глибоке соціальне забарвлення, вони близькі у першу чергу молоді, бо розповідають про молодіжні проблеми, проблеми молодіжної наркоманії, злочинності, соціальної адаптованості. Прості історії про просте життя. А проте не для кожного.
Може, просто через те, що ми звикли до телевізора і музичних каналів, примітивних пісень про кохання, до дівочих оголених тріо... З цього приводу пожартував і Сергій.
"Можливо, варто прислухатися до порад нашого патрона Михайла Михайловича Поплавського. Можливо, треба якусь підтанцьовку ввести, бо мати костюми - це добре. Але насправді я думаю, що дві оголені мулатки на сцені допомогли б нам зібрати Палац Спорту з 5 тисячами людей", - сміявся Жадан.
Хоча ті, хто прийшли на "Собак у космосі" не чекали ні балету, ні розкішних дівчат. Вони прийшли туди, де говорять їхньою мовою. Де є кружка пива і музика у хорошому виконанні.
"Це не просто музика, це не просто спілкування з письменником. Це спілкування з душею українською. Сучасною душею і з нашим майбутнім. І вже наше нове покоління, яке виростає на такій музиці, воно вже не скаже, що українське - це гірше чи меншовартісне. Українське - найкраще, найвеселіше, найпотужніше", - такі сподівання висловив Сашко Лірник.
Може, воно і дійсно так. Може, саме такого спілкування прагнуть люди кам'яного міста, які завжди біжать, метушаться, тиснуться в метро і просто не помічають один одного. І можливо, саме за такими перфоменсами майбутнє.
Усі фото Артема Жавроцького