Книжки січня: втеча від реальності
Протягом січня митці поступово відходили від новорічних свят. Хоча Олександрові Ірванцю навряд чи вдалося це зробити. 27 січня в Києві він відсвяткував своє 50-річчя та презентував повне видання своїх текстів "Сатирикон ХХІ".
18 січня презентували антологію поетів останнього десятиліття "Метаморфози". Упорядкував її Сергій Жадан. Поети антології провели тур містами України. Під час виступу у Львові прозвучав симптоматичний діалог:
Слухач: "Ви хотіли б, щоб вас відлили в бронзі?"
Жадан: "Більш вірогідно, що нас скоро залиють в бетон".
Театралів могли потішити гастролі Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І.Франка. Режисер і юні актори привезли до Києва вистави "Солодка Даруся" та "Нація". Обидва спектаклі - за текстами Марії Матіос. До речі, в цьому ж театрі збираються поставити "Майже ніколи не навпаки".
В цей самий час у Росії вийшла чудова стаття про сучасну українську літературу. Перекладачка української літератури Олена Марінічева розповіла про свої улюблені книжки минулого літературного року.
Протягом січня стались і сумні події. Втрата місяця - смерть літературознавки-шістдесятника Михайлини Коцюбинської та загибель молодої поетеси та драматурга Ганни Яблонської під час вибуху в Домодєдово.
В цей самий час українські читачі оперативно купили весь 10-тисячний наклад нового роману Ліни Костенко. Видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га" вже підготувало другий наклад.
Ті, кому не дісталася книжка, скористалися піратською копією на торентах. Ті, кому не захотілося порушувати авторське право, можливо, будуть поспілкуватись із класиком вживу хоч сьогодні. Якщо дістануть запрошення.
Поміж літературними акціями "Українська правда. Життя" встигла прочитати декілька сотень сторінок нових і не дуже нових книжок.
"Метаморфози. 10 українських поетів останніх років" (видавництво "Клуб сімейного дозвілля").
В антології "Метаморфози" не бракує відомих імен: Андрій Бондар, Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Олег Коцарев, Галина Крук, Дмитро Лазуткін, Богдана Матіяш, Світлана Поваляєва, Мар'яна Савка, Остап Сливинський.
Сергій Жадан - упорядник. Саме він запросив до участі цей десяток авторів. Він же й відібрав поезії для книжки. До речі, Жадан не вперше впорядковує подібні видання. Минулого року він зібрав малу прозу десяти українських письменників у антології "Декамерон".
В антології годі шукати логічного обґрунтування вибору авторів. Справді, Сергій Жадан регулярно наголошує на суб'єктивності вибору поетів і текстів. Тобто їх поєднують час і смак упорядника.
Згідно з легендою, кожен із поетів надав добірку своїх нових або раніше не опублікованих віршів. Але, скажімо, добірка поезій Сергія Жадана починається хітом "Південно-Західна залізниця".
 |
Так само частину віршів інших поетів інтернет-активні читачі вже бачили. Справді, саме в інтернеті останнім часом знаходяться творчі лабораторії сучасних поетів. Більшість із них мають блог або сторінку на Facebook. Ось і чудова забавка для фанатів пошуковиків.
Згодом починають звучати окремі голоси та досвіди. Кожна з добірок "Метаморфоз" містить певну порцію правд. Цих правд рівно 10 штук. Кожна з них - підкреслено унікальна та водночас буденна.
Саме тому перше прочитання антології чимось може нагадати відчуття від вперше почутої додекафонії. Щоправда тонів не 12, а 10.
Вихід антології є надзвичайно симптоматичною подією. Сьогодні в Україні виходить все менше поезії. Парадокс: цей жанр вважають некомерційним. Хоча саме поезія є чи не найбільш якісним і конкурентоспроможним сегментом сучасної української літератури. Антології типу "Метаморфоз" є одним зі способів втекти від такої ринкової реальності та подолати вакуум видання нових поетичних текстів
Це важливий крок українського книговидання - тут зібрано доволі репрезентативний комплект авторів. "Метаморфози" можуть надати непоганий зріз того, що зараз відбувається в сфері української поезії.
Книжка точно сподобається фанам представлених поетів. А ще її можна рекомендувати всім, хто вже давно не читав поезій українською.
Ярослава Бакалець. Ярослав Яріш. "Із сьомого дна" (видавництво "Клуб сімейного дозвілля").
В романі Ліни Костенко "Записки українського самашедшого" є лейтмотив. "Українську історію не можна читати без брому".
 |
Роман "Із сьомого дна" на перший погляд може здатись історичним романом. Справді, він присвячений подіям, які розгорталися в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Сюжет обігрує події українських міжусобиць, під час яких дорослі дядьки ніяк не могли поділити цяцьку-булаву.
Тоді Україна бездарно втратила купу можливостей. Чому? Здається, автори роману "Із сьомого дна" знають відповідь. За їхньою версією, в українських бід є винуватець.
Хто?
Правильно, чорти. Вони - рядові працівники пекла, що отримали службове завдання погубити козаків і розвалити Україну.
Чорти на ім'я Лихо, Біда та Недоля вилазять із сьомого дна пекла на українську землю. Тут вони починають свої темні справи - вбивають, ранять і "вербують" простих посполитих. Історію розказано ніби від імені чорта Недолі.
Ось і весь сюжет. Змінюються хіба що імена людей, топоніми та личини чортів. На сторінках роману промайнуть відьми, старшини, шинкарі, характерники, кандидати на гетьманство, священики, царі та прості запорожці.
Сюжет роману важко назвати захопливим. Як на масове чтиво тут бракує інтриги. Як мінімум, фінал уже відомий - Україну здадуть, Чорна Рада відбудеться, Немирич, Іскра та інші загинуть...
Інша вада - неправдоподібність. Звісно, вимагати правдивості фантастичного сюжету - це абсурд. Але йдеться насамперед про невдалу психологічну розробку образів. Єдине, що компенсує пласкість внутрішнього світу героїв роману - це чорт Недоля. Саме його втручання умовно пояснює всі метаморфози та порухи душ персонажів.
Крім того, можна покритикувати й роботу з образом оповідача. Історію розказано ніби від імені чорта Недолі. Але його голос ніяк не тримається купи. Враження, що авторів роману весь час переслідувала спокуса висловити власну думку та поговорити від 3-ї особи.
Голос цього оповідача розповідає про історичні деталі, етнографічні подробиці та весь час моралізує. Він нагадує: лихослів'я, обман, зневіра, пиха та інші вади є прямим шляхом у обійми нечистої сили. Відтак всі позитивні персонажі роман регулярно моляться, а всі негативні - займаються різноманітною фізичною розпустою.
Цей роман важко радити дорослій аудиторії читачів. Натомість, можливо, він прийдеться до смаку учням, які саме вивчають козаччину на уроках історії України.
Маріуш Щигел "Ґоттленд" (видавництво "Грані-Т").
"Ґоттленд" - це назва музею Карела Ґотта. Це відомий чеський співак радянських часів. Його популярність чимось може нагадати безсмертних Йосипа Кобзона чи Льва Лещенка. Власне, аналогом "Ґоттленд" в пострадянських реаліях міг би стати який-небудь "Кобзон-ленд".
 |
До книжки "Ґоттленд" увійшло18 розслідувань Маріуша Щиґела. На сторінках книжки промайнуть постаті пересічних громадян, видатних учених, акторів, співаків, політиків, промисловців і письменників. Все це - на тлі подій Другої світової війни, встановлення комуністичного режиму, Празької весни, повернення мало чи не сталінських порядків і Оксамитової революції 1989 року.
З одного боку - кар'єри, сім'ї та мовчазна згода зі злочинами влади. З іншого - Хартія 1977 року, поламані долі, дисидентський рух, самоспалення студентів. Але чомусь жоден із героїв репортажів Щиґела не здається безневинною жертвою. Так само жоден із них не схожий на холоднокровного ката-зрадника. Цікавий парадокс.
Маріуш Щиґел досягнув цього ефекту геніально просто. Рецепт: копітка робота в архівах і потужний корпус інтерв'ю. В статтях Щиґела немає безтілесного «режиму» чи безособової "влади". Накази віддавали цілком конкретні люди, виконували ці накази не менш конкретні особистості.
"Ґоттленд" - гарний привід позаздрити сусідам із колишнього соціалістичного табору. Лиш уявіть собі - розсекречені архіви, де будь-який журналіст може зробити запит.
І не просто запит, а запит результативний. Тобто кожен журналіст може отримати течку архівних матеріалів на ту чи іншу тему. Наприклад, вичерпне досьє про будівництво та вибух пам'ятника Сталіну в Празі. Чи повну документацію справи якого-небудь репресованого митця. Чи що завгодно інше.
Можете уявити таку ситуацію в Україні? Якщо ні, то про це можна бодай помріяти вкупі з українськими журналістами.
"Ґоттленд" - чудовий зразок стилю. Завдяки живому перекладу Богдани Матіяш статті Щиґела читаються на одному подиху. Цим текстам можна сміливо присвятити цілий вечір.
Це як хороший серіал - зупинитися неможливо. А після останньої серії можна сісти та помріяти про те, що коли-небудь будь-хто зможе дізнатися всю правду про СРСР в Україні.
Книжка сподобається журналістам, історикам і всім тим, хто воліє думати про історію, а не плакати про неї.