Читання з любов’ю

Що і чому в Україні читають? Хто читає? Які є проблеми читання та не-читання? І взагалі – чи правильний вокабуляр ми вибираємо, коли говоримо про проблеми галузі?

Тема може здатися надто вузькопрофільною, але це не так. Проблеми читання в Україні стосуються всіх. Можливо, навіть меншою чергою вони стосуються фахівців і експертів.

Набагато тісніше все, що відбувається з читанням в Україні, відчувають на собі представники так званого широкого загалу. Це матері та батьки, дідусі та бабусі, вчителі шкіл та викладачі університетів, працедавці, люди всіх професій і рівнів освіти.

Читання – це основний сьогодні спосіб отримання інформації. Попри всі спроби протиставити інтернет і традиційну паперову книжку, ми читаємо і те, і те. Читаємо по-різному, але це вже інша тема для розмови.

Розмову про читання та формування засад державної політики в сфері книговидання, популяризацію української книжки тощо всі ми, фахівці галузі, намагалися вести під час конференції "Державна політика книжкової сфери: новий шанс для України", організованої Форумом видавців.

Прозвучало дуже багато виступів, цифр та ідей. Підсумувати всі мені не під силу. Розкажу про те, що видалося мені особисто важливим.

Напевно, найбільш важливим був старт. Розмова почалася представленням дослідження "Читання в Україні. Дослідження читацьких звичок та ставлення до читання". Збір і аналіз даних зробила компанія Pro.mova (дослідження, зроблене на замовлення Форуму видавців у рамках проекту Book Platform).

Вже постановка теми дослідження мені видається дуже свіжою – вперше на моїй пам’яті дослідження зацікавилося не тільки читанням книг, а читанням взагалі – чи це читання газети про футбол, гороскопу чи "Кобзаря" з "Братами Карамазовими".

Отримані результати цікаві.

88,3% українців в принципі читають хоч щось. 57,9% опитаних стверджують, що за рік прочитали бодай одну книжку.

Щоправда, з-поміж них 10% не змогли пригадати назви цієї книжки. Половина респондентів каже, що збирають домашню бібліотеку. Але читають вони аж 4,3 книжки на рік.

На читання опитаних найбільше впливають сім’я та школа. Цікаво, що респонденти, народжені після 1984 віддають пріоритет саме впливу родини, а народжені до 1984 – впливу школи.

Особисто для мене з дивних результатів назву такий: 30% опитаних вважають, що засоби масової інформації негативно впливають на формування читацьких звичок у дітей.

Я навіть не змогла собі уявити, чим робота медіа може зашкодити дитині читати. Хоча ні, є варіант. Наприклад, якщо батьки залишають дитину саму перед телевізором на цілий день. Звісно, в таких умова телевізор заважатиме формуванню читацької звички.

Окремо тут можна поставити запитання, чи справді потрібні окремі книжкові медіа-майданчики для дорослих і дітей? Можливо, вони теж будуть оцінені як "шкідливі" читачами?

Інший стереотип, поширений в галузі, що не підтвердився у відповідях респондентів – це теза про низькі показники читання внаслідок поганого доступу.

Наприклад, внаслідок відсутності книгарень або бібліотек. Але більшість опитаних не читають певний тип текстів через те, що "не мають потреби чи бажання".

Це виразно говорить про неправильне формулювання проблеми. Очевидно, що доступ до книжки (відкриття нових книгарень або бібліотек) нічого не змінить, якщо не сформулювати потреби читати.

Але як це зробити?

Дуже цікавим є дослідження власне навички та практики читання. Наприклад, художню літературу опитані переважно дочитують до кінця. Її ж читають з найбільшою тривалістю – по 1-2 і більше годин, хоча і не найбільш систематично.

Найчастіше окремий час виділяють для читання саме художньої літератури, фахової, ділової, навчальної, наукової літератури, релігійної літератури та різноманітних самовчителів і довідників.

І – головна новина. 78.9% опитаних читають, тому що люблять читати.

Я думаю, в цій цифрі є відповідь на те, як зробити так, щоб в Україні більше читали.

По-перше, ці 78.9% нагадують, що саме читач є центром уваги. Коли говоримо про розвиток читання в Україні, варто зрозуміти, що говоримо ми не про інституції, не про бібліотеки, не про фестивалі, не про видавництва, не про державне замовлення, не про програму "Українська книга", не про міністрів і департаменти.

Коли говоримо про розвиток читання – говоримо про живих людей, які люблять читати. І про те, що для них можуть зробити інституції, бібліотеки, фестивалі, видавництва, державне замовлення, програма "Українська книга", міністри і департаменти.

Любов як рушійна сила читання. Ми часто про це забуваємо, коли думаємо про промоцію читання.

Неможливо змусити любити. Але можна спробувати зробити читання більш sexy як дозвілля.

Наприклад, можна почати з того, що поміняти акценти в оцінці кількості читачів книжок. Їх порівняно мало, але саме вони мали достатньо критичного мислення та пасіонарності, щоб зробити Євромайдан.

***

Друга половина конференційного дня була присвячена роботі в групах. Методика роботи описана тут, тож я окремо на ній не зупинятимусь. Скажу тільки, що ми три години займалися творенням ідей розвитку державної політики в сфері книговидання, популяризації книжки тощо.

Всі протоколи роботи в групах мають опрацювати і оприлюднити. Це я до того, дорога державо, що найкращі фахівці галузі в четвер придумали чимало ідей реформування галузі. Майже під ключ. Бери і роби.

З любов’ю.