Щирі. Весільний одяг наречених з Івано-Франківщини

До презентації благодійного проекту "Щирі", присвяченому традиційному українському костюму, "Українська правда. Життя" публікує статті, у яких колекціонери старовинного одягу розповідають про його походження.

Розповідає колекціонер Ігор Перевертнюк:

Олена Кравець вдягнена у весільний комплект, характерний для Городенківського району Івано-Франківської області початку ХХ століття. Деяким з прикрас, що на Олені, 150 років. Під верхньою низкою прикрас знаходяться так звані "брехливі коралі", зроблені з кераміки.

Коли дівчина виходила заміж, вона позичала багато прикрас у друзів і родичів, аби мати у майбутньому заможне життя. Окрім коралів, шию дівчини прикрашав гердан, виготовлений із бісеру.

У вінок нареченої мав бути обов’язково вплетений барвінок, який приносив щастя молодій. Іноді цієї квіткою покривалася уся голова.

У руках Олена тримає кептар, аплікований маленькими шматочками шкіри, валяною вовною, пофарбованою в червоне, а біло-чорні нитки, якими обшивали край кептаря, – це шерсть козла.

Сорочка вишита вовною, вона незвичного крою із косим рукавом. Такі рукави характерні виключно для Івано-Франківської області, більше в жодній місцевості України не знайдеш подібних.

Українські дівчата виходили заміж рано, зазвичай у 15-16 років, а хлопці женилися у 17-18 років. Дуже часто молоді одружувалися за батьківськими домовленостями. Пізно, після 35-ти років, одружувалися хіба що військові, по завершенню їхньої служби. Хоча такий жених був і старий, але зазвичай мав статок для утримання своєї родини.

Усі організаційні питання стосовно весілля вирішували старости. Ними могли стати батько, хрещений батько або дядько нареченого.

Бувало, що старости приїжджали в село, вибирали наречену, а якщо жодна не подобалася, то їхали далі. Так і ходили від хати до хати, поки не знаходили наречену, гідну молодого.

Час від часу дівчат перевіряли на те, які вони господині, і навантажували роботою одразу після весілля. Якщо син у родині був наймолодшим, то він забирав жінку до себе в дім, аби вона допомагала йому глядіти старих свекра зі свекрухою. А якщо це був середній або старший син, то тоді молоді з батьками не жили, але й не одружувалися, поки не поставлять собі нову хату.

У середньому в родинах налічувалося від 5 до 10 дітей. У ХІХ столітті часто бувало таке, що не батьки давали ім’я дитині, а священик. Щоб він вибрав гарне ім’я, священикові потрібно було заплатити.

Найбільш поширеними жіночими іменами були Оксана, Марія, Єва, Варвара, Явдоха, Параска, Орина. А у чоловіків — Михайло, Микола, Назар, Андрій, Хома, Свирид.

Вінок — реконструкція Patoka Studio, намиста з колекції Олени Бугайченко, одяг зібраний з приватних колекцій.

Проект "Щирі" — присвята українському костюму — ставить за мету показати багатство та колорит традиційного одягу.

[L]Понад два місяці організатори готувались до зйомки і зібрали 30 колекційних костюмів з 10 регіонів України.

Результати проекту з 19 грудня 2014 року до 19 січня 2015 року можна побачити на виставці в ТЦ "Домосфера".

Також усім небайдужим пропонують купити "щирий" календар на 2015 рік.Усі гроші, які будуть зібрані з його продажу, будуть спрямовані на допомогу нашим пораненим солдатам, які знаходяться на лікуванні у Головному клінічному військовому госпіталі м.Києва. Сторінка проекту в фейсбуці (https://www.facebook.com/zakvitchani).