Щирі. Весільний стрій Полтавського регіону

До презентації благодійного проекту "Щирі", присвяченому традиційному українському костюму, УП публікує статті, у яких колекціонери старовинного одягу розповідають про його походження.

Розповідає колекціонер Ігор Перевертнюк:

У фотопроекті "Щирі" Яніні Соколовій дістався весільний стрій Полтавського регіону.

Одяг Полтавщини, у порівнянні з іншими регіонами, є доволі пишним, адже він розвинувся за часів бароко. На цих територіях знаходилося чимало заможних козацьких сіл і містечок, які перейняли модні віяння з Європи, як, наприклад, ускладнення вишивки. У ХІХ столітті почали вишивати весь рукав і гаптувати його білим кольором. Так, вишивка на сорочці Яніни виконана у техніці білим по білому, з використанням вирізування.

Яніна підперезана довгим рушником, на якому вишите дерево життя. На рушникові зображені корені, стовбур і гілки дерева, які символізують померлих предків, а також сучасне і майбутнє життя молодої родини.

Саме наявність рушника і вінка свідчать про те, що це весільний стрій. Такий вінок характерний для сіл Чорнобаєвського району Черкаської області. Квіти виготовляли з фабричних ниток і оздоблювали ниткою-"сухозлотом", тобто "сухим золотом". Їх привозили до України зі Сходу.

Протягом весільної церемонії священик клав на голову чи на плечі нареченої поверх вінка хустку. Після вінчання з нареченої знімали вінок, її голову зав’язували хусткою чи наміткою. Відтепер вона ставала заміжньою жінкою. Цікаво, що у церкві молодий мав наступити трошки на одяг молодої, показуючи, що саме він буде головою в домі.

Після церемонії у церкві молодий і молода ішли кожен до себе додому, бо у кожного з них були свої гості. Вже під вечір молодий приходив по молоду, платив за неї викуп, і забирав її до себе.

До речі, щоб запросити гостей на весілля, молода пекла так звані "шишки" — коржики з тіста. Вона йшла по селу і роздавала коржики усім, кого хотіла бачити на своєму святі. Той, хто хотів відвідати весілля, але не був запрошений, також міг прийти. Але зайти до хати не мав права. Таких непроханих гостей називали "запорожцями" – тобто, такими, що лишалися за порогом. Втім, ці пани не нудьгували, на вулиці для них грала музика, їм наливали горілку.

Весілля справляли зазвичай у неділю, а вже у понеділок близькі і друзі зі сторони молодого ходили до родичів молодої і дякували за неї.

Багато уваги приділялося прикрасам нареченої, адже вони символізували достаток родини. Молода вдягала низки коралів зі срібними вставками, намиста із венеціанського скла, дукач із бантом. Якщо подібних прикрас у сім’ї не було, їх позичали.

У ХІХ столітті обов’язковим елементом одягу стає керсетка. Вона складна за покроєм, тому багаті мешканці міст шили керсетки на замовлення. Керсетка Яніни оздоблена аплікацією.

Архаїчними лишалися сорочки і плахти – незшитий набедренний одяг, який надягався на сорочку. Ці елементи одягу збереглися ще з часів Київської Русі.

Весільний стрій з колекції Володимира Щибрі, вінок виконаний майстернею "Makoviya", прикраси і дукач - з колекції Олени Бугайченко.

Проект "Щирі" — присвята українському костюму — ставить за мету показати багатство та колорит традиційного одягу. Понад два місяці організатори готувались до зйомки і зібрали 30 колекційних костюмів з 10 регіонів України. Результати проекту з 19 грудня 2014 року до 19 січня 2015 року можна побачити на виставці в ТЦ "Домосфера". Також усім небайдужим пропонують купити "щирий" календар на 2015 рік. Усі гроші, які будуть зібрані з його продажу, будуть спрямовані на допомогу нашим пораненим солдатам, які знаходяться на лікуванні у Клінічному військовому шпиталі м.Києва. Сторінка проекту в фейсбуці