На культурній мапі Європи. У Чернівцях

4
23 вересня 2015

Шість з половиною років тому мене запросили до участі в поетичному фестивалі в Чернівцях. Уже якраз тоді я перестала – зізнаюся, – приймати такі запрошення, бо на заміну підліткового бажання збиратися і спілкуватися з собі подібними прийшло усвідомлення того, що письменник – це насамперед фах.

Тобто – це не той, хто їздить країною, випиває з іншими поетами і читає вірші і прозу в непристосованих часто до цього приміщеннях ошелешеним, хай і щиро зацікавленим, слухачам, а той, хто сидить і пише книги.

Однак фестиваль в Чернівцях якось не залишав шансу відмовитися – насамперед, через чисто професійне співчуття. Співчуття – в тому сенсі, що це було спільне з моїм чуття того, як правильно будь-що робити.

Фестиваль в Чернівцях називався Meridian Czernowitz, за пів року до старту він мав повністю сформовану програму, підтверджені локації і – найголовніше, – стратегію розвитку на 5 років. Стретегію, чуєте, розвитку.

Тобто, не було там жодного популізму – швидко зібрати аудиторію, використати її і потім сидіти думати, що з цим робити (а в нас же навіть закони ухвалюють часто в такий спосіб, я вже мовчу про все інше).

Не було жодного видимого бажання нераціонально витратити дурні, чи просто виділені випадковими спонсорами, гроші – жодних гучних партнерів, невиправдано дорогих приміщень, кладовища медіа-партнерів, чудес маркетингу і pr (сайт фестивалю, зроблений якісно і грамотно, закордоном, навіть не одразу знаходився гуглом).

Катерина Бабкіна

Усі учасники, перекладачі, гості, артисти, діджеї отримували однакові, хороші, але співмірні з об’єктивною дійсністю гонорари.

Найдорожчий проект – здійснена ізраїльськими художниками і програмістами лазерна шоу-реконструкція (мода на ці речі як перформанси прийде в Україну через кілька років і гукнеться і Французькою весною, і Гогольфестом, і ще кількома якісними і великими проектами) колишньої чернівецької синагоги була здійснена частково на партнерських засадах…

І головне – фестиваль був дуже локальний. Дуже чернівецький. Проект, грубо кажучи, працював не з якоюсь утопічною (чи абстрактною – бо великою і різною) поетичною Україною, а конкретно з Чернівцями як з бекграундом: Пауль Целлан, Роза Ауслендер, взаємопроникнення української, німецькомовної та єврейської літератури, поезії, культури. 

 Фото, зроблене під час читань на єврейському кладовищі по вул. Зеленій

Пам’ятаю, Святослав Померанцев, президент фестивалю, тоді часто курив сигари і розповідав про мету – повернення Чернівців на культурну мапу Європи.

Я слухала про це дуже часто тому, що долучилася до команди фестивалю з боку pr і комунікацій, такий в мене альтернативний фах.

Пам’ятаю, я навіть говорила про це сама – на презентації в УНІАН, сидячи між Померанцевим і Андруховичем, розповідала – так і так, читатимемо вірші, привеземо топових авторів з Німеччини, Австрії, митців з Ізраїлю, США, розширюватимемо географію співпраці, повернемо Чернівці на культурну мапу Європи.

А вже за Чернівцями, паровозиком – повернемо туди всю Україну. Вона, звісно, там і так є, але завдяки нам буде там з позитивним іміджем. Нас слухали три камери і ще з десятеро журналістів, і було видно, що вони сидять і думають – "ага, звісно". Якщо чесно, я думала так сама.

Цього року я була в Чернівцях учасником першого після кінця п’ятирічної стратегії фестивалю.

 

Уже кілька років я співпрацюю з Meridian Czernowitz тільки як поет і перекладач, і ще на рівні ідей і концептів – чого хочеться, чого бракує. На все інше є натхненна і професійна проектна команда. Цього року, до речі, вона зросте, ця команда.

Створивши проект "Мережа", ресурсом і досвідом Meridian Czernowitz вирішили поділитися з кураторами і організаціями в  понад 30 містах України, де по слідах натхненника проекту Сергія Жадана тепер відбудуться виступи в рамках турів провідних українских письменників і поетів. Але – я не про це.

Я ходила на читання поезії в дворику будику Пауля Целлана, коло дому Рози Ауслендер, я читала переклади з івриту в залі діючої Чернівецької синагоги, і вірші про вічну пам’ять – під куполом синагоги старої, тієї, що на єврейському кладовищі.

 Читання в головна синагозі Буковини імені Ісраеля та Зельди Майберг

Я стояла на сцені Обласного музично-драматичного театру, і бачила в залі пів-міста. Я давала коментарі незліченній кількості видань, радіо і сайтів з Німеччини, Австрії, США, записувала щось для документальних фільмів. Рекомендувала знайомій з Канади екскурсію в чернівецькому Єврейському музею, яку для нас провів сам Йосиф Зіссельс, показувала викладачці з Варшави, як Мармурова Зала Чернівецького університету схожа на віденське Кафе Централь.

Втішала по телефону приятеля-чеха, котрий другий рік не може через роботу вирватися на фестиваль. І ні з чого цього більше не дивувалася.

Бо цьому передувало п’ять років стратегії. 

Стратегія – це коли ти точно знаєш, що в тебе є, і якісно пропонуєш це саме тим людям, яким це цікаво

 Катерина Бабкіна

Так і виявилося, що комплект "Чернівці та їхнє україно-єврейсько-німецьке культурне минуле + сучасна українська та світова поезія" цікавий в усій Європі, в Колумбії, в США, в Ізраїлі, в Бразилії, в Канаді: адже саме із цими країнами (з авторами, перекладачами, культурними установами найвищого рівня ) фестиваль має зараз налагоджену співпрацю, адже саме в цих країнах про Meridian Czernowitz писали і знімали провідні ЗМІ, саме звідти на резиденцію в Чернівці, організовану, ясна річ, теж в рамках Meridian Czernowitz, приїздили поети і перекладачі.

І потім ти такий зустрічаєш (в Румунії) режисера-документаліста (з Нью-Йорка), а він: о, ти з України? А знаєш ці, Чернівці? А знаєш там цей, фестиваль поезії? Я бачив про нього фільм британського журналіста!

Якщо ж відійти від персоніфікованого сприйняття питання, то Meridian Czernowitz (котрий тепер уже не тільки фестиваль, а й агенція з продажу прав і організації культурних івентів, і міжнародне контакт-бюро в царині літератури, і одне з найуспішніших в Україні видавництв) закриває зараз деякі дірки, які мали би закриватися Україною на загальнодержавному рівні.

 Фото, зроблене під час читань на єврейському кладовищі по вул. Зеленій

Так, поки країна не може визначитися з фінансуванням участі в Франкфуртському книжковому ярмаркові, Meridian Czernowitz орагнізовує присутність там провідних українських письменників, котрі візьмуть участь в панельних дискусіях та інших заходах.

Поки Україна в 2014 не спромоглася організувати стенд на Ляйпцизькому книжковому ярмаркові, Meridian Czernowitz приїхали і представляли там чесно і себе, і Україну, інформуючи, показуючи, читаючи, розповідаючи. Таких прикладів ще багато.

І от, - це мала бути колонка про Чернівці.

Тож цього року під час фестивалю я пройшлася Чернівцями. Зустріла представницю Фонду "Українсько-Єврейська зустріч" з Канади (співпраця фонду з цілою низкою проектів від Єврейського музею в Чернівцях до Громадського Радіо налагоджена завдяки первинному контакту фонду і фестивалю Meridian Czernowitz ), познайомила її з бразильським поетом (приїхав взяти участь у фестивалі), який знає чудову і супермодну зараз авторку єврейсього походження, котра писала португальською і може бути перекладена українською. 

 

Вони домовилися про обговорення і фінансування проекту, разом ми випили по чашечці кави з представницею редації Frankfurter Allgemeine Zeitung, потім я показала журналістові польського Newsweek (приїхав висвітлювати презентацію нового альбому Андруховича і гурту Karbido) в Paul Cellan Literaturcentrum (повноцінний мультимедійний ресурсний центр, планування, поява і фінансування якого здійснено на базі ініціативної групи і контактної бази Meridian Czernowitz) і стою чекаю журналістку Російської служби "Радіо Свобода", щоби пообідати, і дзвонить мені Святослав Померанцев. І каже – "ти де?".

І я думаю про культурну мапу Європи, звісно, але зважую всю цю Бразилію і Ізраїль і кажу ширше – "На культурній мапі світу. В Чернівцях." І ми сміємося. 

Текст опубліковано в рамках партнерського проекту УП.Культура та Meridian Czernowitz.

powered by lun.ua