Наукове мистецтво у Львові: "Культивовані культури"

22
7 жовтня 2015

"Сім чи десять років тому, коли Богдан Шумилович говорив про медіаарт, журналісти приходили і запитували, про які саме медіа йтиме мова – про газети, чи про що?" – розповідає на прес-конференції фестивалю аудіовізуального мистецтва ТЕТРАМАТИКА один з його ініціаторів, Остап Мануляк. Мистецьке об’єднання НУРТ вже вдруге збирає у Львові цікаві мультимедійні проекти і наближає одне до одного високі технології і високі художні ідеї.

У ТЕТРАМАТИКИ немає теми, але натомість є формальний критерій відбору проектів – і це позитивно відрізняє її від інших українських міждисциплінарних акцій. Бо ж насправді усі розуміють, що добір програми зазвичай відбувається десь на межі матеріальних можливостей і бажань організаторів, і тому тему часом доводиться "притягувати за вуха".

Тут, натомість, існує лише жанрова рамка, і тому в програмі фестивалю можна побачити оригінальні аудіовізуальні перфоманси та інсталяції, авторські проекти та арт-інтервенції з власними тематичними (зазвичай гостроактуальними) акцентами. Зображення, звук, дія та інтеракція – це і є ті чотири складові, що їх закладено у задум ТЕТРАМАТИКИ.

"Мова тіла" Міхала Бжезінського

Одним з ключових на цьогорічному фестивалі є проект з Вроцлавського центру сучасного мистецтва WRO "Культивовані культури".

WRO Арт Центр – це мистецько-кураторська платформа, яка об’єднує сучасне мистецтво і нові медіа. Історія WRO (Festiwal Wizualnych Realizacji Okołomuzycznych) сягає 1989 року, коли вперше у Вроцлаві було зорганізовано фестиваль аудіовізуального та медіамистецтва. Від 1993 фестиваль відбувався щодва роки, і вже у 1995-му він закономірно перетворюється на Бієнале медіамистецтва WRO.

У 2015 році у 16-му Вроцлавському бієнале "Test Exposure", яке щойно закінчилося, взяли участь понад 200 проектів з усього світу. "Культивовані культури" – це єдина виставка, що мала окрему назву, і, підтримана в рамках проекту "Вроцлав – Європейська столиця культури", зараз майже у повному складі приїхала на фестиваль ТЕТРАМАТИКА.

Мурахи поневолюють митців

Де закінчується природа і починається цивілізація? Як ще назвати велетенські підземні міста термітів чи поховальні обряди круків, як не таким людським словом "культура"? "Культивовані культури" відсилають одразу до багатьох засадничих, глибинних питань. Назва ніби ненароком нагадує, звідки походить поняття "культура", а центральний твір експозиції ще й натякає, що люди – далеко не єдині і зовсім не перші мешканці Землі, які мають свою традицію "культивації" природи.

"Симбіотичність творення" Ельвіна Фламінго aka Ярослава Чарнецького – це його докторська дисертація (документація, видана у вигляді книги, не менш цікаво видана і варта уваги). На практиці ж маємо кілька великих сполучених контейнерів, спеціально облаштованих художником, у яких мешкають колонії трьох рідкісних видів мурах.

Кураторка Ангнєшка Кубіцка поруч з роботою "Симбіотичність творення" Ельвіна Фламінго aka Ярослава Чарнецького

Розпочата 2012 року, "Симбіотичність…" триватиме орієнтовно до 2034 – саме стільки живуть мурашині королеви. Зараз інсталяція перебуває у Данії (Kunsthal Aarhus), і тому у Львові можна побачити тільки багатомоніторову відеодокументацію проекту з WRO Art Center – проте, досить детальну і вражаючу.

При першому зіткненні з "Симбіотичністю творення" думаєш: ах, як же це по-людському самозакохано – створити всесвіт і контролювати його існування! Але Ярослав Чарнецький не мислить себе пан-креатором. У експлікації до роботи усі види мурах вказані як творці та діячі інсталяції. Це цілком "відкритий твір", який у цьому випадку завершують не глядачі, але "постійні учасники".

Про рідкісних мурах усередині контейнерів можна розповідати окремі довгі історії, але одна – особливо цікава: мурахи-листорізи, що в природі мешкають у Бразилії, ще 50 млн. років тому перейшли до своєрідної форми сільського господарства – вони спеціально для власного харчування вирощують певні сорти корисних грибів.

У поясненні до своєї роботи Чарнецький посилається на Бруно Латура, і отже ANT як мураха тут також не випадковий акронім. Акторно-мережева теорія, яка розглядає об’єкти (включно з неживими предметами, тваринами, артефактами) як діючі агенти соціальних відношень, твердить, що немає ніякого протиставлення між природою і соціумом, і все це виникає внаслідок співдії людей і не-людей. "Ми не існуємо одне без одного, як твір мистецтва" – пише Ярослав про свою роботу, і, насправді, сам стає частиною великого дослідження – бо мусить тепер слідкувати за цим Всесвітом день до дня.

Фрагмент роботи "Симбіотичність творення" Ельвіна Фламінго aka Ярослава Чарнецького

Доброслава Новак продовжує постгуманістичний дискурс виставки. Робота "Все людське мені чуже" пропонує вам поглянути на світ очима сарни. Тобто, камерою GoPro з її рогів – відчути себе "як звір"; бо побачити "як звір" ми, ясна річ, не можемо.

Цей проект коментує Наталя Дзюбенко (кандидатка біологічних наук, старша наукова співробітниця Природознавчого музею): "Тут мова йде навіть не про те, що ми бачимо, а про те, що ми думаємо. Адже коли говорити про "світ очима сарни", то сарна має біполярний зір, вона не бачить перед собою майже нічого, дуже погано розрізняє кольори, і є таке припущення, що вона ще й бачить ультрафіолетовому спектрі. Тобто зовсім, зовсім не так, як ми. Але тут йдеться про ментальні комунікативні бар’єри. Ми можемо не розуміти не те що тварин, а часто навіть інших людей".

І у такій роботі технологія стає дієвим протезом, який дає можливість деталізовано дослідити природу там, де людина не може цього зробити. Характерно також, що перегляд цього нескінченного відео навіює асоціацію до відео з екстремального спорту – стилістика зйомки GoPro справді створює ефект співприсутності там, в кадрі.

Що пишуть вазонки у фб?

"Мова тіла" Міхала Бжезінського – це проект про те, як може спілкуватися (і насправді постійно спілкується) з нами уся оточуюча нас природа. Біоелектричні імпульси деревця-бонсай записуються спеціальною програмою у "словник" - суб’єктивний, недосконалий, але його власний.

Потім, у режимі "комунікації", бонсай починає говорити: відповідно до його імпульсів, комп’ютер відтворює слова зі словника, формуючи цілі "речення" і до того – кольорові картинки. І поки деревце спілкується з відвідувачами виставки, на його фейсбук-сторінці Body Language - Wro Art Biennale 2015 з’являються пости з фото. Це ж навіть не "інтернет речей". Це інтернет рослин.

"Мова тіла" Міхала Бжезінського

Мені чомусь тут згадалася араукарія, описана Тарасом Прохаськом у одному з есеїв "FM Галичини". Ця тисячолітня андська сосна, популярна кімнатна рослина початку століття, росте у його родині так давно, пише Прохасько, що "часом з нею стає страшно" – бо ж рослини все пам’ятають і розуміють.

Ще один вазонок живе у експозиції в рамках проекту Наталії Бяльської "В-612", який переміг на  цьогорічному бієнале WRO у першому конкурсі на найкращу дипломну роботу з медіаарту між академіями мистецтв Польщі. У інтерактивній інсталяції квітка і нейронна мережа живуть в симбіозі, розділяючи одну на двох живильну речовину – воду.

Штучний інтелект має розподілити вичерпні ресурси таким чином, щоб обом учасникам системи було добре, і наразі він вдало справляється зі своїм завданням – щоправда, це Наталя навчила його таких навичок (а перед тим два роки сама вивчала нейронні сіті). Життя нейронної мережі триватиме доти, доки існує квітка як природне середовище. Аналогія очевидна, і тут пригадується недавній влучний заголовок Guardian: "Можливо, на Марсі є рідка вода. Але чи є розумне життя на Землі? / There may be flowing water on Mars. But is there intelligent life on Earth?".

Проект Наталії Бяльської "В-612"

Електронні джунглі

Ще дві роботи у рамках "Культивованих культур" не торкаються безпосередньо природи, але зачіпають її тематично чи асоціативно.

Інтерактивна інсталяція "Шепіт" складається з пов’язаних між собою звукових модулів, які підхоплюють та повторюють звуки один одного. Катрін Каспар та Ева-Ліза Пугакка використали для своєї роботи механізми з дитячих іграшок, які повторюють за дітьми і вчать малечу говорити.

На практиці ж інсталяція відгукується щедрою луною на будь-який звук у залі, і справляє враження електронних джунглів, всіяних птахами-пересмішниками. Найцікавіше стає тоді, коли "Шепіт" повторює та розносить те, що говорить деревце-бонсай Бжезінського.

"Водоспад" Павела Яніцького та WroCenter Group – це проекція у темній кімнаті, такі-собі рухомі фотошпалери. Кажуть, поляки з першого погляду на ці картинки зразу ж бачать "підставу": на зображенні – вдало скомпільовані шматки відомих у Вроцлаві, але зовсім різних краєвидів. Та це не головний фокус Яніцького.

За допомогою смартфону кожен може під’єднатися до дистанційного модуля керування проекцією, і "побавитися" з природою на свій смак. Злам перспективи, продемонстрований у "Водоспаді", ніби унаочнює, наскільки наша картинка залежить від точки зору, і як ми звикаємо до певних конвенцій візуального, не звертаючи вже на них увагу.

Проект "Водоспад" Павела Яніцького та WroCenter Group

Сучасне мистецтво – у Природознавчому музеї

Ще одна родзинка цієї виставки – це місце її експонування. У Львові передові творіння науки і мистецтва прийняв у себе Природознавчий музей. І варто сказати, що навряд чи десь "Культивовані культури" пасували би краще.

Як говорить кураторка виставки Агнєшка Кубіцка-Дзєдушицька, цей проект саме у Природознавчому – символічний. У  1868 році граф Володимир Дідушицький, захоплений львівський колекціонер та меценат, купив для своєї вже надмірно великої колекції будинок на вулиці Театральній, 18. А у 1880 передав музей громаді з вже готовою повною експозицією. І що цікаво – вона включала в себе і етнографічний відділ – а отже, культура також мислилася у колі природничих наук. Натомість тепер природничі науки входять у сферу сучасного мистецтва.

Співпраця з художніми проектами почалася у музеї ще два роки тому, виставкою еко-плакатів Клауса Штека. Головний художник музею, Сергій Петлюк, сам працює з медіаартом, і розповідають, що саме він найперший захопив колектив розповідями про "Культивовані культури" з WRO 2015. Тож коли Остап Мануляк та Михайло Барабаш прийшли з пропозицією виставки, музей був радий такій співпраці.

Остап Мануляк і Ангнєшка Кубіцка на відкритті виставки

Наталя Дзюбенко каже, що відразу по відновленню публічної діяльності було бажання працювати нестандартно: "Ми не хочемо і далі бути таксономічним академічним музеєм. Дуже важливо шукати і розширювати свою аудиторію, пропонувати людям якісь теми для роздумів, і мені здається, що праця з сучасними художниками може дуже допомогти". Спочатку навіть була ідея взаємного доповнення експозицій – і чесно кажучи, це було би справді цікаво: сувора наука і концептуальні технологізовані арт-проекти.

Але потім забракло часу: "Ми зрозуміли, що, напевне, на такому етапі не можна вже втручатися у кураторський задум, бо це може виглядати дуже штучно, а виставка дійсно класно зроблена, – розповідає Наталя Дзюбенко. – Ці роботи – це рефлексія, а не дослідження. З моєї точки зору як науковця – це дуже цікаво, і дає можливість нам на свій об’єкт подивитися трошки ширше.

Такі спроби художників розглядати біологічні процеси рано чи пізно призведуть, напевно, до появи кураторських проектів, де є на паритетних правах і митець, і науковець. Я бачу тут деякі біологічні помилки: наприклад, звуки, записані у мурах – це не засіб комунікації, вони комунікують за допомогою хімічних сигналів. Але такі помилки змушують науковця задуматися, чому художник саме так побачив. І сподіваюся, будуть змушувати відвідувачів також замислюватися глибше".

 

Здається, так і є – "Культивовані культури" мають на меті сформулювати чим більше відкритих, часом навіть риторичних запитань. Аби відвідувачі виходили з експозиції свідомими того, що розмежування природи і культури – відносне, і таке ж умовне, як, наприклад, правила перспективи.

Протиставлення типу "людське/технічне", "природа/цивілізація" хоч і змінні в часі, але часто стають настільки фоновими, що підважити їх у публічному обговоренні доволі складно. "Культивовані культури" роблять саме це: через мінімальне очуднення вони акцентують, здавалося би, і так очевидні речі: wifi давно став повноцінною частиною сучасної екосистеми, facebook-акаунт сприймається нами (чомусь) як виключно людський ідентифікатор, а штучний інтелект вчиться альтруїзму часом краще, аніж самі люди. 

powered by lun.ua