Війна і порушення ДНК: куди повзуть кордони

1
21 грудня 2015

Команда платформи культурних ініціатив "Ізоляція", котра понад рік тому була змушена полишити Донецьк і втратила частину своєї колекції через військові події на сході України, знає про війну й окупацію не з чуток. Тож проект "Кордони, що повзуть", присвячений зміні кордонів у сучасному світі, опинився в її стінах невипадково.

Безперечно, зміна державних кордонів у ХХІ столітті, ще й посеред Європи, здається абсолютною дикістю, доки це раптом не стається з твоєю країною. Однак все це відбувається насправді та з нами: кордони сучасної України, як і сучасної Грузії, щодня поволі рухаються за мовчазної втоми цивілізованого світу від новин про війну у Східній Європі. Вони, звісно, deeply concerned, але дуже втомились. Ну, ви розумієте.

Цей проект, безсумнівно, є не лише художнім, але й політичним висловлюванням. "Кордони, що повзуть" – це розповідь про щоденні та часто непомітні для стороннього ока зміни кордонів. Загалом у проекті взяли участь семеро грузинських художників і художниць – Русудан Хізанішвілі, Ія Лапартеліані, Софіо Шеварнадзе, Нія Мгалоблішвілі, Дімітрі Чікваїдзе, Іраклі Блуїшвілі та Джо Сабія.

 В основі експозиції "Кордони, що повзуть" – велика інсталяція-головоломка. Фото надано фондом "Ізоляція"

Виставка пройшла конкурсний відбір у Грузії і представляла державу на цьогорічній Венеційській бієнале, де отримала дуже схвальні відгуки.

Очевидно, що ззовні подібна тема сприймається глядачем інакше, ніж зсередини, хоча для пересічного глядача "звідти" війни у Східній Європі небезпечні передусім через непередбачуваність дій Росії щодо інших країн.

Однак після презентації проекту у Венеції, у пресі, зокрема, лунала думка про "країни, котрі мусять використовувати свою присутність на світовій арені, аби говорити про свої страхи і побоювання та привертати увагу до проблеми з власним сусідом", і що такі речі можуть означати для світової спільноти. Наступним може стати будь-хто, хоч досі Україна та Грузія лишаються картинкою з міжнародних новин. 

"Ми взялися за цю тему, бо нас справді хвилювала проблема кордону, говорить художниця та кураторка проекту Нія Мгалоблішвілі. – Ми були впевнені, що саме ця проблематика має бути піднята у проекті, що представлятиме Грузію на Венеційській бієнале".

 Кураторка проекту "Кордони, що повзуть" Нія Мгалоблішвілі. Фото: Vladimir Cheppel

Повернення окупованих земель, а головне людей, що там лишилися,  питання не одного дня і навіть не одного року. Доки військові і дипломати роблять свою роботу, митці роблять свою, привертаючи до цієї проблеми увагу. "Лупати сю скалу" потрібно не лише на мілітарному та дипломатичному, а й на соціальному і культурному рівнях. До речі, фонд "Ізоляція" також відзначився цього року у Венеції з надзвичайно резонансною партизанською акцією On vacation. Її мета – привернути увагу до "зелених чоловічків", до окупації Криму та військових подій на Донбасі.

З викликами, що віднедавна гостро постали перед Україною, Грузія зіштовхнулась ще на початку 1990-х. На сьогодні окупованими лишаються близько 20 % грузинських територій. На жаль, окупація – це нова реальність для наших країн, чиє геополітичне розташування поруч з державою-агресором автоматично робить їх зоною ризику.

   Кураторка проекту Нія Мгалоблішвілі, художниця Русудан Хізанішвілі, засновниця "Ізоляції" Любов Михайлова, посол Грузії в Україні Міхеїл Уклеба і директор з комунікацій фонду "Ізоляція" Анна Мєдвєдєва на відкритті виставки. Фото: Vladimir Cheppel

ВСЕРЕДИНІ ВІЙНИ"Наша ситуація не просто схожа на грузинську, у нас спільний агресивний сусід,  говорить засновниця платформи культурних ініціатив "Ізоляція" Любов Михайлова. – Ми розуміємо, що в цих геополітичних іграх нашим країнам складно відігравати активну роль, але такі проекти дають нам можливість не пасивно спостерігати, як рухаються кордони, а говорити про це та протиставляти військовій зброї "зброю" культурну. Бо ми щиро віримо, що культура – це інструмент соціальних змін".

Експозицію проекту "Кордони, що повзуть" складає одна велика інсталяція-головоломка, крізь яку глядач має пройти (в прямому сенсі цього слова), занурившись у тему, яку підіймають куратори та художники, – у війну.

 Фрагмент експозиції "Кордони, що повзуть". Фото надане фондом "Ізоляція" 

Занурення це, часом дискомфортне, відбувається на кількох рівнях. Як і всі мистецькі об’єкти, що запрошують усередину, ця інсталяція має особливу здатність ніби "поглинати" глядача. Об’єкт надзвичайно метафоричний і дуже продумано сконструйований – коли потрапляєш всередину, часом хочеться гірко всміхнутися від вдалої очевидної паралелі, а часом стає трохи моторошно.

Мабуть, це від розуміння, про що йдеться, – бо війна й окупація проїхалися катком по кожному з нас, навіть коли ми цього ще не усвідомили. 

Принцип побудови проекту куратори порівнюють з ланцюжком ДНК: він складається із низки "зон", що символізують ключові явища, пов’язані з війною й окупацією.

Перша така "зона" – величезний фотоколаж, на якому зображена лінія кордону між окупованою і вільною територіями. Світло тут виставлено так, що, проходячи під роботою, глядач кидає тінь на зображення – це справляє ефект власної випадкової присутності там, де тебе б бути не мало.

Фотоколаж на виставці "Кордони, що повзуть". Фото: Aleksandr Parkhomenko

"Це фото конкретно тієї території, де кордон рухається в сторону Грузії,   говорить кураторка проекту Нія Мгалоблішвілі,   з того боку час від часу пересувають огорожу".

Наступна частина інсталяції – дзеркальна кімната, що символізує викривлену реальність. Криві дзеркала – взагалі дуже потужний образ, а у випадку із сучасною інформаційною війною взагалі знаковий. Довершують ефект задзеркалля уламки під ногами, що тріскаються від кожного кроку – відчуття непередавані, наче від руху по тонкій кризі.  

 Дзеркальна кімната на виставці "Кордони, що повзуть" символізує викривлену реальність. Фото надане фондом "Ізоляція"

Єдина частина експозиції, де виходить відчути себе "назовні", а не "всередині", – це невеличка чорна кімната, на підлогу якої спроектовано випуски новин англійською мовою. Це можна вважати водночас і метафорою інформаційного шуму, в якому всі ми перебуваємо, і спробою кураторів зімітувати погляд на зону конфлікту ззовні.

Однак найглибше враження справляє відео в останньому блоці інсталяції. На зображення дороги, що веде до окупованої території, накладений ще один відеопотік – із зображенням колони російської військової техніки, якої там начебто немає, але насправді вона є.

Це дуже влучний образ гібридної війни, що триває на всіх фронтах – від інформаційного до політичного, – навіть коли здається, що нічого не відбувається.  

 Відеофрагмент проекту "Кордони, що повзуть". Фото надане фондом "Ізоляція" 

Якщо ігнорувати закладені кураторами смисли, то від проекту може лишитися враження певної атракційності – скрізь багато скла, дзеркал, піску тощо. Але це хибне відчуття.Звісно, той, хто знає про війну чи окупацію із власного досвіду, переживатиме цю виставку більш особистісно й емоційно, ніж той, хто знає цю проблему з новин чи мистецьких проектів.

"Кордони, що повзуть" – про порушення. Порушення кордону та державного суверенітету, порушення роботи "ланцюжка ДНК", порушення нормальної течії життя. Це проект про дуже особисті людські бажання та очікування, як у листах дітей з окупованих територій, що експоновані в одній із "зон проекту".  

КУЛЬТУРНА "ЗБРОЯ"

Куратори виставки намагаються показати, що не лише політики та військові здатні перекроювати мапу сучасного світу. Культура також може рухати кордони. 

"Сила мистецтва у тому, що навіть про такі складні питання можна говорити без жодних  "калашникових" і військових дій", – зазначає художниця Русудан Хізанішвілі.

Безперечно, важливо говорити  не лише про кордони, що поволі непомітно рухаються, а й ще про один вид "непомітності" – про замовчування цих фактів, що становить окрему небезпеку.

  Фрагмент експозиції "Кордони, що повзуть". Фото: Анатолій Дідик

Цей проект також про неможливість мовчати про насилля. Про необхідність говорити, але мовою культури, а не зброї.

"Ця виставка – можливість сказати "ні" агресії й окупації, порушенню суверенітету та територіальної цілісності будь-якої держави. Сказати "так" цивілізованим  добросусідським відносинам", – говорить надзвичайний і повноважний посол Грузії в Україні Міхеїл Уклеба.

"Це жахливо, що у ХХІ столітті, коли весь цивілізований світ розвивається та інтегрується, Росія вдається до військової агресії та окупації. Я певен, що про небезпеку повзучих кордонів слід говорити на весь світ, аби всі її усвідомили. Для вирішення цієї проблеми потрібна міжнародна солідарність".

 Фрагмент виставки. Фото: Оleksandr Parkhomenko

Що нам робити із окупованими територіями? Як повернути не лише цю землю, але й людей, що там лишилися? Як використати цей досвід для кращого майбутнього України? Історія знає безліч прикладів, коли саме війни перетворювали населення на нації. Що цей проект може дати українському глядачеві? Це водночас і можливість подивитись на себе збоку, бо грузинська ситуація – дзеркальне відображення нашої. І шанс осмислити все, що відбулось і як з цим бути далі.

***

Виставка "Кордони, що повзуть" триватиме у виставковому просторі фонду "Ізоляція" до 20 січня 2016 року. 

 

powered by lun.ua