Неофіційна дипломатія. Мистецькі резиденції долають стереотипи

936
27 травня 2016

Мистецькі резиденції – безперечно, важливий інструмент для здобуття й поглиблення професійних знань та налагодження зв’язків у культурній царині.

Окрім освітньої функції, сучасні культурні резиденції пропонують багато інших важливих бонусів: можливість подорожувати, знайомитися з новими культурними контекстами і мистецькими практиками, презентувати власну творчість і свою країну у світі тощо.

По суті, культурні резиденції сьогодні є одним із способів глобальної крос-культурної комунікації. Митці й культурні менеджери, які до них потрапляють, фактично стають неофіційними культурними дипломатами своїх держав. Бо саме відкритий продуктивний діалог з "іншим" – одна з найважливіших функцій мистецьких резиденцій у сучасному світі.

Нині існує безліч напрямків резиденцій – мистецькі, літературні, кураторські, режисерські тощо. Всі вони мають різні, часом специфічні, цілі – залежно від власної історії та спеціалізації.

Це може бути й подолання культурної ізоляції певних країн чи регіонів, і створення та розвиток локального мистецького середовища, і підтримка окремих культурних чи креативних напрямків діяльності.

На прикладі кількох закордонних резиденцій УП.Культура дослідила, які цілі вони собі ставлять, як вони впливають на культурну комунікацію між країнами та якими є результати їхньої роботи.

Усі ці резиденції об’єднує той факт, що в кожній із них брали участь (чи беруть нині) українські митці.

УКРАЇНЦІ В ЛІВЕРПУЛІ
Вийти за рамки "туристичного фасаду" міста

Цьогоріч Британська Рада в Україні спільно з Ліверпульською бієнале запустили програму резиденцій для художників і кураторів із Великої Британії та України, в рамках якої четверо українських митців – Алевтина Кахідзе, Олександр Бурлака, Катерина Берлова, Мітя Чуріков, – а також кураторка Лізавета Герман отримали можливість провести два місяці в Ліверпулі.

 2016 року для участі у програмі резиденцій від Ліверпульської бієнале та Британської Ради в Україні було відібрано п'ятьох українців

Тема резиденції "Уявні світи" перегукується з головними ідеями Ліверпульської бієнале-2016, котра прагне побачити новий геополітичний ландшафт майбутнього і запропонувати нові погляди на минуле.

"Перед художниками стояло завдання дослідити Ліверпуль як унікальний соціокультурний організм, активно аналізуючи місто та його художню сцену поза рамками "туристичного фасаду" (як батьківщини Beatles чи порту, з якого вирушив у свій останній рейс "Титанік"),
розповідає арт-менеджер Британської Ради в Україні Ілля Заболотний. – Інакше кажучи, спробувати побачити повноцінну панораму постіндустріальної драми міста, що неминуче постає перед викликами нового часу".

Програмна директорка Ліверпульскої бієнале Роузі Купер розповідає, що історія цього проекту розпочалася з її візитів до Києва і Харкова у вересні минулого року. За її словами, Британська Рада в Україні була дуже зацікавлена у створенні програми, яка б встановила зв'язки між художніми сценами України та Великої Британії.

 Зі слів програмної директорки Ліверпульскої бієнале Роузі Купер, резиденція "Уявні світи" покликана налагодити зв'язки між британськими й українськими художниками. Фото: biennial.com

"Важливою частиною нашої роботи є підтримка художників у створенні нових робіт та розширення мистецьких зв’язків, – пояснює пані Купер. – Ми хотіли познайомити художників з іншими людьми, співпраця з якими могла б видатись їм продуктивною і цікавою, а також надати можливість отримати певну фінансову підтримку для подорожей та створення нових робіт".

Результати роботи українських художників будуть представлені в рамках паралельної програми Ліверпульскої бієнале у вигляді арт-буку в липні цього року. Партнери домовились показати їх саме під час бієнале, аби, як зазначила Роузі Купер, "іноземні гості мали шанс побачити роботи, задумані в Ліверпулі художниками, що були тут на резиденції".

На думку українського учасника резиденції, художника Олександра Бурлаки, основна мета резиденції – спілкування.

"Україна, можливо, комусь цікава як актуальна екзотика, але тут резиденти отримують можливість більше дізнатися про нашу реальність і мистецькі практики. З другого боку, я не думаю, що насправді ми, українські художники, є носіями якоїсь кардинально відокремленої, іншої культури".

 Художники Мітя Чуріков і Катерина Берлова в Ліверпулі. Фото: Sasha Burlaka

Звісно, говорити про результати резиденції до її завершення зарано, але очевидно, що її формат орієнтований насамперед на створення нових можливостей для художників, їхню різнобічну підтримку та налагодження міжкультурних зв’язків, що, власне, і є інструментом культурної дипломатії.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ
Подолання недовіри і глибоке занурення в локальний контекст

ArtsLink – перша масштабна американська програма обміну для митців і культурних менеджерів із країн колишнього СРСР за підтримки Фонду Сороса, Національного фонду мистецтв і Фонду взаєморозуміння, – за півстоліття пережила низку трансформацій.

ArtsLink заснували 1962 року для налагодження зв’язків між громадянами США та СРСР, а 1998 року програма змінила назву на CEC ArtsLink і перетворилась на мистецьку резиденцію.

Спочатку програма була доступною лише для митців із країн колишнього СРСР, але згодом до неї також включили країни Східного Середземномор’я.

У різний час у ній брали участь такі українці митці та культурні менеджери, як Ілля Ісупов, Тетяна Тумасян, Ілля Чічкан, Юрій Соломко, Павло Маков, Олександр Михед, Микола Рідний та інші.

Наразі CEC ArtsLink є місцем для культурного обміну та взаємодії між діячами в галузі візуального та виконавського мистецтва, а також культурними менеджерами із США та ще 37 країн світу.

"Місія нашої програми не пов’язана з географією, вона стосується мистецтва, яке є мостом між різними культурами і засобом для подоланнях непорозумінь між людьми на міжнародному рівні", – говорить виконавча директорка програми Фрітці Браун.

 Виконавча директорка програми CEC ArtsLink Фрітці Браун називає їхній проект мостом між різними культурами

CEC ArtsLink не зовсім типова резиденція: її учасники працюють не в групах, а кожен в окремій інституції.

"Ми обираємо ці заклади на основі заявок учасників та обговорень їхніх професійних цілей та очікувань. Наприклад, відправляємо музейного куратора на резиденцію до музею", говорить Браун.

П’ятитижнева програма CEC ArtsLink починається із 3-денної настановчої сесії у Нью-Йорку, після якої учасники резиденції їдуть у різні регіони США.

Письменник та літературний менеджер Олександр Михед, який брав участь у CEC Artslink 2015 року і співпрацював у рамках резиденції з департаментом слов’янських мов і літератур Канзаського університету, називає цю програму точкою перетину між тими, хто творить культурний продукт, і тими, хто знає, як реалізувати проекти і донести їх до аудиторії.

"Резиденція дала мені унікальну можливість закінчити книжку, над якою я працював уже тривалий час – нон-фікшн про історію реального телебачення і реаліті-шоу", каже письменник.

Серед переваг резиденції Олександр Михед виокремлює також можливість глибокого занурення в локальний культурний контекст.

Окрім активного спілкування з різними культурними інституціями, кожен з учасників має провести протягом програми 5 обов’язкових заходів, таким чином знайомлячись із різними аудиторіями та налагоджуючи власну мережу зв’язків. Резиденти також можуть подаватися на ґранти, що виділяються на реалізацію проектів, започаткованих під час програми.

 У рамках CEC Artslink письменник Олександр Михед зустрівся з читачами в одній з американських книгарень. Фото: Facebook 

"CEC Artslink дає можливість зустрітися з митцями з усього світу, і досвід розмов із ними вартий сотень прочитаних статей про ситуацію в їхніх країнах", – каже Михед.

Говорячи про крос-культурні комунікації, Фрітці Браун згадує, що на початку діяльності резиденції культурні відмінності між учасниками були значно помітніші, але з часом вони зменшились.

"Це вплив часу, а також віртуального способу зв’язку в сучасному світі, – пояснює Браун. – Проте віртуальний та реальний – два різних типи досвідів. І, доки учасники перебувають тут, вони мають більші можливості. Якщо, наприклад, ви митець зі Словенії (або іншої невеликої країни), то у США ви можете сподіватись на значно більшу увагу преси та культурних інституцій, аніж удома".

Загалом такий підхід CEC Artslink, який поєднує глибоке занурення в локальний контекст, інтенсивну комунікацію з культурними інституціями, орієнтацію на конкретну галузь, у якій працюють учасники, та підтримку їхніх проектів після резиденції, роблять її ідеальним майданчиком для розвитку митців і культурних менеджерів.

І хоча резиденція пропонує не так конкретні знання чи навички, а можливості, як запевняють учасники, досвід, отриманий у CEC Artslink, є дуже цінним для сучасного митця.

УКРАЇНЦІ В НІДЕРЛАНДАХ
Колективне кураторство і навчання в процесі роботи

Програма для молодих кураторів De Appel працює в Амстердамі з 1994 року. Її особливістю є справді широка географія учасників – від країн Старої Європи до Кенії, Танзанії чи України.

Ідея програми полягає не лише у навчанні кураторської справи, а й у тісній співпраці людей з абсолютно різних контекстів, якщо не сказати з різних світів. Щороку організатори відбирають 6 резидентів із різним культурним бекґраундом і запрошують їх до Амстердама.

У De Appel переконані, що вкрай важливо, аби учасники працювали в реальному культурному середовищі.

"Ми щиро віримо, що саме у процесі комунікації та колаборації люди навчаються і розвиваються, говорить кураторка та арт-критикиня Саскія ван дер Круф, координаторка програми. – Принцип нашої програми – "навчання в процесі роботи". Тому дуже важливою є відкритість і готовність учасників до такого підходу".

Програма De Appel орієнтована більш практично, аніж теоретично, оскільки інституція є мистецькою, а не освітньою. Викладачі є, але предметів як таких немає. Навчання відбувається у формі дискусій, виконання завдань та роботи над проектами і завершується фінальною виставкою.

Головним принципом De Appel є колективне кураторство – учасники весь час працюють у взаємодії одне з одним. Такий підхід має від самого початку перетворити окремих людей на групу.

Організатори допомагають у цьому учасникам, даючи їм певні інструменти для ефективної співпраці. Резиденти також відвідують багато культурних інституцій у Голландії та за кордоном, спілкуються з художниками, кураторами та керівниками культурних інституцій.

"Дуже важливо, аби вони побачили ширше культурне поле, взаємодіяли з великою кількістю людей, а тоді спробували знайти спільні інтереси", – наголошує ван дер Круф.

Орієнтація De Appel на міжкультурний обмін є водночас і його вразливим місцем. Учасники мають працювати як кураторська група, а отже, знаходити спільний знаменник, що, за зізнанням Катерини Філюк, директорки київської галереї Dymchuk Gallery та учасниці цьогорічної програми De Appel, виявилося вкрай складним через культурні відмінності. Тож учасники розділилися на дві групи і продовжили працювати над двома різними проектами, формально та тематично пов’язаними.

"Мабуть, головне, чого навчає така комунікація, – розглядати будь-яку ситуацію чи проблему з різних позицій і поважати культурні особливості іншого. Вона формує більш комплексну та складну картину світу. Гадаю, досвід подібних резиденцій вельми корисний, але треба бути готовим до того, що він буде складним та часом болючим", –
резюмує Філюк.

 Директорка київської галереї Dymchuk Gallery Катерина Філюк стала однією з учасниць цьогорічної програми для молодих кураторів De Appel у Нідерландах. Фото: cultactprinstitute.org

"Ми усвідомлюємо, що спільна робота над одним проектом – це часом дуже непростий досвід для учасників. Тому ми намагаємось бути посередниками для кожної групи, іноді залучаємо до співпраці наставників", – пояснює Саскія ван дер Круф

Вочевидь, інтенсивна групова робота, що є методом De Appel, може бути і дуже ефективною у контексті крос-культурної комунікації, і одночасно й дуже стресовою та конфліктною.

Проте можна з упевненістю сказати, що такий досвід має потенціал навчити дивитися на ситуацію очима іншої людини, поважати та приймати відмінності, а це безцінні навички в сучасному світі.

ІНОЗЕМЦІ В УКРАЇНІ
Культурна дипломатія на громадських засадах

Звісно, культурні резиденції є і в Україні, хоч їх і можна перелічити на пальцях однієї руки.

Серед резиденцій, які працюють принаймні кілька років, варто відзначити програми фонду "ІЗОЛЯЦІЯ", в яких беруть участь митці з України і з інших країн, мистецьку резиденцію для іноземних художників у Музичах, а також резиденцію для українських художників "Бірючий".

Засновниця резиденції "Розширена історія Музичів" художниця Алевтина Кахідзе, яка до цього сама мала величезний досвід участі у резиденціях, каже, що до створення проекту її підштовхнула жага нових контекстів та культурного обміну.

"Можна на державному рівні відправляти художників до інших країн чи підтримувати їх тревел-ґрантами, а можна, навпаки, кликати художників з інших країн. Гадаю, ефект від другого варіанту буде сильніший. Це і є культурний обмін.

Для мене наявність у країні культурних резиденцій – це показник її бажання розвиватися та інтегруватися до сучасного світу. Я б радила МЗС ініціювати культурні резиденції в Україні, бо через художників, що потім повернуться до своїх країн з України, відбуватиметься справжня культурна промоція нашої держави".

До створення мистецької резиденції в Музичах художницю Алевтину Кахідзе спонукало бажання налагодити культурний обмін з іншими країнами. Фото: cultprostir.ua

За словами Алевтини Кахідзе, митці, які приїздять до України з інших країн, з одного боку, готові до занурення в інший контекст, а з другого – мусять долати ряд складнощів – від міжкультурних до побутових, як-от вимкнення світла чи проблеми з транспортом.

Але Кахідзе переконана, що саме на перетині різних культурних світів часто стаються маленькі і великі відкриття. Як приклад художниця згадує захоплення швейцарського митця Роланда Руса тим, як у маршрутках українці передають чужі гроші водієві й потім повертають решту пасажирам. До речі, робота, створена Русом під час резиденції в Музичах, з часом потрапила до музейної колекції.

Так само на "перетині світів", у донецькій промзоні кілька років тому виникла платформа культурних ініціатив "ІЗОЛЯЦІЯ". Подолання мистецької ізольованості Донецька, відірваного від загальнонаціонального та світового арт-контексту, завжди було першочерговою метою фонду.

У Донецьку інституція провела кілька резиденцій, що передбачали роботу митців із локальним середовищем – історією, культурою, індустріальною спадщиною Донбасу. Це стосувалося і першої резиденції, "ІЗОЛЯЦІЇ 2.0", куратором якої виступив австралійський художник Адам Нанкервіс і яка була присвячена переосмисленню Донецька, і "Мінливої хмарності", в якій узяли участь українські та міжнародні митці, і "Турбореалізму (Прориву)" (куратори – Вікторія Іванова та Аґнєшка Піндера).

 У 2011-2012 роках у рамках резиденції "Мінлива хмарність" фонду "ІЗОЛЯЦІЯ" вісім фотографів із різних країн отримали можливість працювати в Донецьку. На фото – Гомер (Саша Курмаз)

Після захоплення 2014 року виставкового простору "ІЗОЛЯЦІЇ" в Донецьку проросійськими сепаратистами та переїзду фонду до столиці інституція провела організувала вже в Києві резиденцію "Архітектура України", в центрі уваги якої опинився урбаністичний потенціал Маріуполя.

"Всі наші резиденції це комунікація художників "не звідси" (з інших міст України чи з інших країн) з місцевими мешканцями, розповідає директорка з комунікацій "ІЗОЛЯЦІЇ" Анна Медведєва. Художники формують уявлення про життя міста і через постійне спілкування змінюють та розширюють світогляд його мешканців".

У рамках своїх резиденцій "ІЗОЛЯЦІЯ" влаштовує для учасників зустрічі з митцями, дискусії та лекції, які, зі слів Медведєвої, допомагають показати, який різноманітний і неоднозначний світ навколо.

"Такі заходи розвивають толерантність та критичне мислення, – переконана Анна Медведєва. – Адже що більше ми знаємо про світ і міцніше стоїмо ногами на землі, що більше ми читали, бачили, дізналися, то менше нам віриться в розіпнутого фашистами хлопчика у Слов'янську. Тому можна говорити про резиденції як про крос-культурний мультиплікатор, інструмент культурної дипломатії. Спілкуючись з іншими, ми вчимося приймати відмінності, працювати з ними і розповідати іншим про себе".

 Мистецькі резиденції не лише сприяють міжкультурному обміну, а й розвивають критичне мислення і толерантність, переконана директорка з комунікацій "ІЗОЛЯЦІЇ" Анна Медведєва  

Очевидно, що бум українських культурних резиденцій ще попереду. Але спільне розуміння їхньої важливості багатьма учасниками процесу – художниками, культурними менеджерами, організаторами приватних культурних резиденцій (жодної державної у нас досі немає) – обнадіює.

Адже культурні резиденції сьогодні є не лише інструментом професійного саморозвитку, а й дієвим способом культурної дипломатії, ефективність якої в Україні ще тільки починають усвідомлювати.

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

Анастасія Платонова, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua