10 любовних романів для останніх днів літа

13077
16 серпня 2016

Останні дні літа – нагода встигнути утнути романтичну дурницю або принаймні читати про це. Книжки із цієї добірки так чи інакше заторкують тему любові.

Героями рухає пристрасть або бажання пережити те, що вони уявляють собі як кохання.

Але кожен із обраних романів дещо складніший, ніж просто собі love story. Ці історії долають часові та географічні межі і здобувають прихильність все нових й нових читачів.

ФРАНСУАЗА САГАН. ЗДРАСТУЙ, ПЕЧАЛЬ

1954; переклад українською – В. Омельченко та Я. Кравець, 1983

Останні канікули – останній шанс чинити дурниці не в статусі дорослої людини, відповідальної за власні вчинки. Юна Сесіль їде відпочивати разом з батьком та його не надто розумною, зате вульгарно-красивою коханкою.

Та раптом їх вирішує навідати подруга померлої матері героїні Анна Ларсен.  Жінка із бездоганним смаком у стилі й поведінці захоплює підтоптаного донжуана настільки, що той вирішує одружитися із нею, всупереч усім своїм принципам. Сесіль наказують припинити курортний роман і натомість готуватися до перездачі іспиту. Вона розуміє: безтурботним дням настане остаточний кінець; але й уявити не може, наскільки трагічною може стати розв’язка сплетеної нею інтриги – адже всього лиш хотілося врятувати право на буденну легкість.

Перший твір Франсуази Саган, який миттєво став бестселером і забезпечив 18-річній письменниці всесвітню славу. Позірна простота оповіді, відсутність нав’язливої повчальності, ілюзорна відвертість – ось те "легке дихання", яке забезпечило роману спершу скандальну відомість, а потім – місце у каноні класики ХХ століття.

 

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС. КОХАННЯ ПІД ЧАС ХОЛЕРИ

1985; переклад українською – В. Шовкун

Повість про те, як бідний телеграфіст Флорентіно Аріса полюбив красуню Ферміну Дасу і чекав її відповіді п’ятдесят один рік, дев’ять місяців і чотири дні. Це підзаголовок роману, який чи не найкраще описує, про що йдеться у книзі.

Красуня Ферміна Даса, донька багатого афериста, вдало вийшла заміж за лікаря Хувенала Урбіно, і щасливо прожила із ним понад півстоліття. Увесь цей час Флорентіно Аріса жив в очікуванні любовного реваншу і йому справді вдалося пережити чоловіка Ферміни. Виявляється, старість – річ досить умовна, коли йдеться про кохання, а вік – не перешкода для переживання еротичних моментів.   

Найкращий любовний роман Маркеса, написаний ним уже в статусі лауреата Нобелівської премії. До речі, на час виходу письменнику виповнилося всього лиш 57 років, тоді як у творі йдеться про кохання значно старших людей.

ФРЕДЕРІК БЕГБЕДЕР. УНА І СЕЛІНДЖЕР

2014; переклад українською – Л. Кононович, "Країна мрій", 2015

Історія про те, як майбутній видатний письменник Джером Селінджер у 1940 році закохався в Уну О’Ніл, доньку Нобелівського лауреата, визнаного драматурга Юджина О’Ніла. Потім він поїхав воювати у Європу й писав їй звідти листи, а Уна вийшла заміж за Чарлі Чапліна, який був старшим за неї на 36 років.

Чому юнки подобаються старшим чоловікам? ("Шкіра й нова весна", – відповідає Бегбедер вустами одного з персонажів). Чим старші чоловіки приваблюють дівчат? Чому в Уни і Селінджера не склалося, попри те, що він так віддано її любив, – чи був би їхній шлюб таким же вдалим, як в Уни й Чапліна?

Чимось ця драма подібна до історії Дейзі та Гетсбі: забагато прірв між багатою спадкоємицею, нездатною завоювати прихильність далекого видатного батька, і сором’язливим хлопцем, який мріє стати успішним письменником (мрію, як ми знаємо, він здійснив, проте це не гарантувало успіху у приватному житті). Поміж іншим, Бегбедер широкими мазками зображає світське життя американських 40-х, не менш яскраве, ніж фіцджеральдівська "епоха джазу", а перебивками стають криваві епізоди європейської Другої світової.

Що зі сказаного правда? Незмінені імена героїв, численні достовірні факти – роман претендує на документальність. Утім, Бегбедер радше витворив альтернативну історію, додумавши те, про що не міг дізнатися. Сам автор називає це faction (fact + fiction). Наприклад, у епілозі він зізнається: Селінджерові листи з війни, тексти яких подано у романі, довелося написати самому, тому що спадкоємці Уни відмовили у доступі до родинного архіву.

 

МАРГЕРІТ ДЮРАС. КОХАНЕЦЬ

1984; переклад українською – Р. Осадчук,

"Видавництво Івана Малковича „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"", 2009

Французький Індокитай. 1930-ті роки. Вона – неповнолітня француженка. Він – китаєць, син одного із найбагатших місцевих. Родині дуже потрібні гроші, і дівчина починає розуміти: її не покарають за аморальну поведінку.

Раз за разом вона отримує плату в обмін на тіло, але також і насолоду. А її коханець страждає, тому що ніхто йому не дозволить одружитися із неповнолітньою білою повією. Коли ж настає час розлуки: героїня мусить їхати у Францію, – вона розуміє, що небайдужа до цього чоловіка, якого холоднокровно використовувала.

Але не може показати цього при родині, тому що от таку поведінку вони би точно засудили. Утім, на цьому історія не закінчується.

Провокативність заторкнутих у романі тем підсилюється ще й тим, що він заявлений як автобіографічний: нібито щось із описаного сталося із авторкою в дитинстві, проте скільки з цього вона дофантазувала – невідомо; можливо, мінімум.

МАСАХІКО СІМАДА. КАНОН, ЩО ЗВУЧИТЬ ВІЧНО

2000

Тритомна сага про кілька поколінь нащадків мадам Батерфляй. Трагічна любов американського військового Пінкертона та гейші із Нагасакі стала легендою. Їхній син, його син і син його сина успадкували здатність Чіо-Чіо-сан до фатальної пристрасті і відчуття "між": неможливість повної належності до Японії чи Америки.

Пересичений європейським способом писати про любов читач отримає тут цілковитий відпочинок: від Європи тут хіба що згадка про композитора Пучіні. Сторонньому майже неможливо спрогнозувати сюжет: персонажі діють цілковито інакше, а частіше – не роблять майже нічого задля досягнення успіху в коханні (може, тому їхня любов постійно потерпає фіаско у практичній площині, натомість перемагаючи з точки зору вічності: пристрасть триває усе життя і навіть довше, існуючи у пам’яті поколінь).

 

Зрештою, син мадам Батерфляй стає радником генерала Макартура стосовно реформування повоєнної Японії, онук закохується у японську акторку, об’єкт пристрасті цього ж престарілого генерала, а коханій правнука пропонує руку і серце сам спадкоємець імператорського престолу. І це ще без додаткових відгалужень від основної любовної лінії.

Один із найсильніших представників японської "нової хвилі", Масахіко Сімада вважає Муракамі письменником для пострадянських петі-буржуа, дружить з Акуніним, а своїми вчителями називає Кобо Абе та Юкіо Місіма. За мотивами "Канону…" створив лібрето опери "Джуніор Батерфляй".

ЕЛЬФРІДА ЄЛІНЕК. КОХАНКИ

1975; переклад українською – І. Андрущенко, "Фоліо", 2012

Розповідь про дві жіночі долі (і про любов, яка ж жіноча доля без любові) – феміністична пародія на класичний любовний роман. У традиційному суспільстві кожна дівчина прагне вдало вийти заміж, адже це гарантує їй добробут у довготривалій перспективі. Також бажано поєднати це з коханням або принаймні пережити пристрасть хоча б раз протягом життя.

 

Так вчать книжки, але у житті все цілковито інакше. Бригітта – це втілення здорового глузду, вона розуміє, що молодість коротка і потрібно протягом цього часу якомога вдаліше використати власну привабливість й інтелектуальний ресурс, щоб отримати шлюбну пропозицію. Заміжжя – це новий, кращий статус, зникнення потреби працювати, щоб вижити, перехід на якісно кращий рівень.

Реально оцінивши власні можливості й обравши оптимального кандидата, Бригітта досягає успіху й цілком задоволена життям. Тоді як її антагоністка Паула, котра хотіла здобути професію і вирватися із задушливої атмосфери селища, піддалася спокусі романтичної любові до красунчика Еріха – й у підсумку програла.

ДЖУЛІАН БАРНС. ВІДЧУТТЯ ЗАКІНЧЕННЯ

2011, переклад українською – В. Кузнецова, "Темпора", 2013

Тоні, студент Брістольського університету, зустрічається із Веронікою, дівчиною з багатої родини. Вона трохи неврівноважена і загадкова; простіше кажучи: незрозуміло, що у неї в голові. Тоні знайомить її зі своїми друзями, Вероніка запрошує його провести кілька днів разом із її родиною. Згодом вони розходяться, і цей типовий роман ранніх студентських років так і залишився б однією із багатьох непримітних зарубок у пам’яті, навіть попри те, що Вероніка таки ініціювала секс уже після завершення "протостатевих стосунків".

За якийсь час Тоні отримав лист від свого шкільного друга Адріана про те, що у них із Веронікою роман; і відповів тому розлого, безпідставно образливо й гидко. Більше вони не спілкувалися, далі Адріан покінчив життя самогубством, а Тоні одружився й потім розлучився із прекрасною врівноваженою жінкою без сюрпризів. Аж раптом постарілий Тоні отримує повідомлення: мати Вероніки померла й згідно із заповітом йому чомусь належиться невелика сума грошей, лист від покійної і ще щось – імовірно, щоденник Адріана, який зберігається у Вероніки.

Що ж відбувалося багато років тому? Чому таємниця триває досі? Тоні згадує минуле й усвідомлює, наскільки випадковими є спогади. Людська пам’ять зберігає не найважливіше, це радше набір деталей, із яких неможливо сконструювати об’єктивну історію.

За цей роман Барнс нарешті отримав Букерівську премію, попри зауваження критиків стосовно того, що насправді це радше об’ємна новела, а отже, книга мала бути дискваліфікована ще на етапі відбору. У кожному разі, це насамперед ідеально сконструйований текст, у якому, як виявляється у фіналі, жоден із хаотичних елементів не є зайвим.

 

МАРІО ВАРГАС ЛЬОСА. ВИТІВКИ КЕПСЬКОГО ДІВЧИСЬКА

2006; переклад українською – В. Бойко, "Фоліо", 2010

Історія, що містить запитання: а яка вона, справжня любов? Садомазохістські стосунки тривалістю у понад півстоліття (він чекає на неї, завжди, а вона зраджує, втікає, часто на роки, до тих, хто здатен її підкорити) виглядають трохи штучно, ба навіть й нудно, ну бо хто ж не бачив залежності від фізичного та психологічного насильства у парах. Та сила емоційного переживання очевидно затьмарює привабу стабільного щастя.

Головний герой – патологічний хороший хлопчик, за фахом – перекладач-синхроніст, у повсякденному житті є доволі посередньою людиною, і періоди, коли поряд із ним з’являється авантюристка Лілі, стають найяскравішими у його житті, настільки, що пристрасть перетворюється на залежність. Але його кохану складно втримати у клітці розміреного життя, вона хоче свободи, грошей, зрештою, емоцій сильніших, ніж ті, які здатна викликати вона сама.

Не піддавайтеся омані назви: тут більше йдеться про переживання коханця-жертви, а пригоди дівчиська здебільшого залишаються за кадром. Критики прохолодно ставляться до цього роману, тоді як видавці і читачі називають його чи не найкращою любовною сагою ХХ століття.

МАЙКЛ КАННІНГЕМ. ДІМ НА КРАЮ СВІТУ

1990

Їх троє: талановитий і красивий Джонатан, провінційний незграба Боббі, ексцентрична Клер. Невпинно відчуваючи цокіт біологічного годинника, Клер хоче завагітніти, хоча не впевнена, чи справді їй це потрібно. Але Джонатан, із яким вона знімає квартиру у Нью-Йорку, цікавиться лише чоловіками; від безвиході вона зваблює його друга Боббі, котрий приїхав у гості із маленького містечка, де не було чим зайнятися, і так і залишився жити у їхньому помешканні.

Хто з них кого кохає? Чим усе закінчиться? Яка тут роль багаторічного Джонатанового партнера Еріка, який раптом виявляється хворим на СНІД?

Утім, у першому романі всесвітньовідомого американського письменника йдеться не лише про своєрідний любовний багатокутник. Непевність майбутнього й інфантильність тих, кому на зламі 80-90-х років ХХ століття уже перевалило за тридцять – а вони все ще у пошуку, на відміну від власних батьків, котрі у їхньому віці вже мали родини та дітей, а ці ще не можуть визначитися із сексуальною орієнтацією.

Для попередніх поколінь втрата стабільної роботи і виїзд із великого міста сприймалася як катастрофа, тут же така ситуація – це можливість нових пошуків і виборів, хоча, утім, персонажі роману не мають надзвичайних амбіцій і опинитися у глушині для них не трагедія, радше нагода відпочити.

 

ІГНАЦІЙ КАРПОВИЧ. СОНЬКА

2014; переклад українською – Остап Сливинський, "Комора", 2016

Офіцер СС Йоахим та Сонька, дівчина із маленького села на польсько-білоруських кресах, люблять одне одного (чи як правильніше означити стосунки, ґрунтовані на взаємній симпатії та нездоланному тілесному тяжінні?).

На якийсь час долаються мовний бар’єр і всі ті невимовні речі: соціальна нерівність, політика та військові злочини, сам факт масштабної війни, яка у цій місцині залишається неусвідомленою.

Від ганьби вагітну Соньку рятує сусід Міша, давно у неї закоханий. Але його почуттів замало, щоб втримати її від продовження забороненого зв’язку, коли Йоахим повертається в село…

Перед смертю Сонька розкаже свою історію заїжджому столичному режисерові Ігорю-Ігнацію. Її прості слова, пройшовши крізь фільтри його свідомості (ускладненої освітою, культурою та усвідомленими травмами й комплексами), стануть виставою і схвилюють людські душі. І так Сонька і її односельчани, скреслені з мапи й історії, отримають бодай якесь місце – ставши хоч натрохи предметом для роздумів.

***

У цьому списку є автобіографічні сюжети, а є чужі пристрасті, пережиті письменниками як власні. Оскільки попередній огляд – про детективи – завершувався спробою повчати українських авторів, то й тут мусимо підвести риску порадою, корисною принаймні для початківців. Ну бо про любов у нас пишуть все ж краще, ніж коли пробують закручувати детективні інтриги.

Так от: навіть коли беретеся за сповідальну прозу й усе ж таки плануєте її опублікувати, то враховуйте важливу пораду американського класика Курта Воннегута: "Пам’ятайте, що ви пишете для незнайомців". З півслова ваша оповідь пройме маму, найкращу подругу, можливо, ще й коханця або коханку, котрий обурено впізнає власний образ на сторінках книги.

А книжку можуть прочитати нащадки, іноземці, студенти й пенсіонери з міст і сіл. Подаруйте їм ненав’язливе тло, трохи правдоподібних деталей і фактів – бажано не у формі каталогу.

Оксана Щур, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті