Як 50 грамів фарби змінюють місто

4224
25 серпня 2016

Можливо, подорожуючи різними містами, ви не раз зупинялись десь посеред вулиці і починали читати вірші відомих і незнаних поетів.

Вплітання літератури у міський простір – непоганий шлях її популяризувати, особливо якщо йдеться про поезію, та ще й сучасну і зазвичай невідому на загал.

Інша сторона цієї арт-ідеї – боротьба з вандалізмом, адже невідомі "активісти" дуже часто розписують стіни різними знаками і написами, а поезія на стінах служить свого роду способом догляду за простором, де ми живемо.

Але мало кому спадає на думку, хто, власне, творці цих непомітно-важливих кількастрофних віршів на стінах, що залишають слід у пам’яті.                                                                                                                                                                                        

ПОЕЗІЯ ЛЬВІВСЬКИХ СТІН

Проект  "Поезія стін" з’явився як відповідь на проблему міського вандалізму зусиллями учасників ГО Project#1.

Ця ініціатива покликана показати мешканцям міста, що їхня відповідальність і територія не закінчуються, коли вони зачиняють двері й покидають свою приватну власність. Проект набув розголосу, коли його включили в портфоліо міста для заявки на статус міст літератури.

Спочатку організатори також називали себе вандалами, бо перші три вірші написали незаконно, без дозволів, які було важко дістати. Інколи поліція зупинялася й сварилася з художниками, але ефект був тільки позитивний – мешканці сусідніх будинків і власники крамничок, стіни яких було розмальовано,  почали доглядати за цими стінами, підмальовувати й підрихтовувати їх.

Фото: Діана Горбань

Організатори проекту не є професійними письменниками і художниками, проте розуміють, наскільки важливо створити майданчик для соціальної і громадської активності.

На початку учасників було з десяток, згодом почали долучатися нові й нові люди.  Зараз стати "поетом стін" може кожен охочий.

Ті, хто виявляє бажання написати вірш на стіні, обирають їх за власними вподобаннями. Кажуть, що стіни, які личать до того чи того вірша, знаходяться самі.

"Ми останнім часом намагаємось не так акцентувати на віршах чи стінах, як хочемо показати, що це наш громадський простір, про який ми повинні дбати. І подивіться, як 50 грам фарби можуть змінити вигляд вулиці, як можуть підвищити настрій людини, як можуть змусити задуматися, тому що кожен з нас знаходить в тому щось своє і по-різному трактує .

Я бачив: люди освідчуються, одружуються і роблять фотографії цих стін, влаштовують квести і включають поезію на стінах в екскурсію містом. А це всього 50 грам фарби і день роботи", ділиться Юрій Кирилич, співорганізатор проекту

ОСОБЛИВІ ІСТОРІЇ "ПОЕЗІЇ СТІН"

"Покальчук Tribute"

У січні 2015 року в рамках проекту "Поезії стін" зреалізували міні-проект "Покальчук Tribute".

Покальчук Tribute. Фото: Діана Горбань

Засновники ГО Project#1 дійшли до думки, що про Юрка Покальчука, людину, яка відкрила для українців всю іспаномовну літературу (і на цьому його внесок не завершується), мало хто знає.

Вшанувати пам'ять Покальчука вирішили лаконічно: на вулиці Друкарській, де він жив і на розі якої розташоване його улюблене кафе, встановили меморіальну дошку, а згодом намалювали вірша.

"Ми скинулися, провели літературний вечір і встановили меморіальну дошку. Через рік дівчинка намалювала біля нього вірш. І там насправді геніальна робота, одна з моїх улюблених", згадує Кирилич.     

Вірш написали розвилистим і "смиканим" шрифтом, що нагадує східні візерунки. Такою каліграфією хотіли показати, що Юрко багато мандрував Азією та Південною Америкою.                                                                       

Варто додати, що шрифти для всіх віршів обрані не довільно, а несуть якесь послання. Наприклад, вірш на вулиці Грушевського, 2 (на огорожі кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці) написаний церковно-слов’янським шрифтом, а сам вірш обирав настоятель собору.

"Мені цей проект допоміг усвідомити, що своїми маленькими діями можна змінювати світ довкола, якщо мислити нестандартно і мати велике бажання", – розповідає Соломія Дудар, одна з художниць, яка допомагала розписувати вулиці Друкарську, Гонти і стіни в торговому центрі "Роксолана".

"Он чого ти почорніло, зеленеє поле?"

Вірш Тараса Шевченка, написаний на вулиці Чорновола 101, має особливе символічне значення. Стіну розташованого далеко від центру будинку, довгий час ніхто не хотів розписувати, аж поки Роман Хрущ не виявив ініціативу нанести на неї вірш Тараса Шевченка "Он чого ти почорніло, зеленеє поле?".

Фото з ФБ-сторінки "Я люблю Калуш"

Організатори й художник провели паралель між написаним 150 років тому віршом Шевченка й сучасними подіями в Україні. Вони намалювали поряд з поезією вежу донецького аеропорту, яка стала символом стійкості людей, що загинули, але не зламалися.

Зараз Project#1 намагається вийти за межі історичного центру Львова в спальні райони міста. В планах проекту – наступні 20 віршів, які будуть написані різними мовами: польською, білоруською, японською тощо. Передбачається, що ідейним натхненником та ініціатором написання буде вже не Project# 1, а місцева громада.

Львівська ініціатива надихнула інші міста: до Юрія Кирилича почали звертатися по пораду активісти й урбаністи, а на стінах будинків в Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Маріуполі й Чернівцях також почали з’являтися вірші.

ЧЕРНІВЦІ: МІСТО ЯК СОЦІАЛЬНА ПЛАТФОРМА

У Чернівцях проект поезії на стінах реалізований за допомогою "ІТТА", громадської організації, що допомагає активній молоді міста реалізувати свої ініціативи. Популяризація мистецтва і міжкультурний діалог належать до напрямків роботи ГО.

"Якось я задумалась над тим, які меседжі транслює людям місто. Кожного дня ми бачимо  рекламу, вивіски, і це переважно бізнес-інформація. Мені стало цікаво, щоб місто почало транслювати якусь культурну інформацію.

Для мене цей проект соціальний експеримент, як можна використовувати місто як так звану соціальну платформу, що може змінити спосіб взаємодії  мешканців міста з поезією", – розповідає Ольга Кутиніна, проектний менеджер ІТТА.

За час проекту Антон Чехов та Максим Вігільов намалювали 3 вірші: Іздрика, Катерини Бабкіної та Василя Кожелянка, а зараз готують нові стіни під вірші, авторів яких ще не визначили.

Команда окреслила для себе кілька головних завдань: транслювати культурні повідомлення через міські стіни, популяризувати сучасних українських поетів. запобігти вандалізму (учасники обирають пошкоджені стіни, щоб відремонтувати їх).

Фото з ФБ-сторінки проекту "Слово на стіні"

ПРОЕКТ "СЛОВО НА СТІНІ" КИЄВА, ДНІПРА, ДОНБАСУ…

Проект почали втілювати некомерційна молодіжна організація Фундація регіональних ініціатив в Дніпрі. Його мета – популяризація регіональної літератури Придніпров'я, Київщини, Донбасу тощо.

Координаторці проекту Анастасії Тепляковій  шкода, що всі знають Тараса Шевченка, але мало хто знає Валер’яна Підмогильного: "Класична література – це ще не все, що є в Україні, тому що маємо знати своє. На мою думку, література змінює життя. Достатньо читати свою літературу , щоб любити свою країну. А з любові народжується найкраще".

Анастасія з однодумцями почали роботу наприкінці лютого 2016 року  з міста Покровськ (до перейменування – Красноармійськ). "Запросили нас помалювати на Донбасі представники ЦК Азов, чудові хлопці та дівчата, яким не байдуже, що буде з їхнім прифронтовим містом. Міська рада була в курсі і були тільки за, – розповідає Анастасія, –  тому з організаційними питаннями ніяких проблем не було".

Вірші та цитати добирають за географічним принципом – поет чи прозаїк має походити з населеного пункту, де створюється розпис. Так, у Красноармійську обрали вірш Миколи Чернявського, поета й педагога, який проживав на Луганщині, та цитату Олекси Тихого, мовознавця, українського дисидента й засновника української гельсінської групи.

Фото з ФБ-сторінки проекту "Слово на стіні"

"Звісно, тим, хто не розуміє важливість такого проекту, не подобалося. Вони верещали, що ми псуємо стіни і взагалі краще б ремонт, але були й ті, хто реагували так, що навіть ми не очікували. Мешканці ставили нормальні запитання, цікавилися, дізнавалися, навіть хотіли "зробито й собі таке", пропонували малювати на кожному будинку, щоб зробити "літературне місто.

Одна жінка прочитала вірш Чернявського на стіні, заплакала та обійняла мене зі словами: "Мне так не хватало чего-то такого, спасибо тебе...". Це нас потішило, особливо враховуючи, що в цьому місті десь із добу протрималося "ДНР", – згадує Анастасія.

У Дніпрі, теж за географічним принципом, малювали вірші Гаврила Прокопенка, поета родом із села Жданівка Магдалинівського району, одного з авторів Народної книги-меморіалу "33-й: Голод". На черзі місто Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ) з цитатою Володимира Сіренка на приватній стіні в людній локації. Ініціатива також працює над поширенням проекту "Слово на стіні" у Хмельницькому.

ЗАКОРДОННИЙ CASE STUDY: ЛЕЙДЕН

Серед піонерів руху поетичного розпису стін – митці миловидного туристичного міста Лейден в Нідерландах. Проект "Вірші і стіни" почав оживляти стіни містечка, гармонійно вписавшись у контекст міста, що славиться давнім університетом, з якого вийшли багато митців і письменників.

Двоє митців, Бен Валенкамп і Ян-Вілем Бруїнс з Бельгії та Нідерландів, що заснували в 1989 році мистецьку формацію "Tegen- Beeld", розпочали проект "Вірші на стінах" у 1992 році з поезії Марини Цвєтаєвої  "Моим Стихам" і завершили у 2005 році віршем "De Profundis" Федеріко Гарсії Лорки.

Фундація акцентувала увагу на поєднання мови та зображення, причому вірші принципово малювали мовою оригіналу. До кінця 2005 року у місті з'явився 101 вірш, а згодом ініціативу підхопили інші нідерландські міста.

Фото із сайту проекту "Вірші і стіни" www.muurgedichten.nl/wallpoems.html

В центрі міста та в різних несподіваних місцях можна прочитати поезію різними мовами, проте більшість віршів все-таки належать поетам з Лейдена. Деякі поезії мають англомовний варіант, розміщений у вигляді маленької іконки поблизу оригіналу.

Ініціатори проекту сподівалися, що перехожі зацікавляться і віршами, і візуальною естетикою розписів. Для привертання уваги використали не лише символи з різних культур, а й різні творчі прийоми.

Наприклад, вірш нідерландського поета "Nederlandse Spoorwegen" ("Нідерландська залізна дорога") написано на жовтому фоні в дзеркальному відображенні, тож прочитати його буде важко навіть корінному нідерландцю.

А на внутрішній стіні каналу біля площі Reuvensplaats блакитними буквами на білому фоні написано короткий вірш невідомого автора на бугійській мові, поширеній в Індонезії. Якщо не знаєш, що це слова, то рядок можна переплутати з орнаментом. У приблизному перекладі він звучить так: "Я був всюди, але око моє не зустрічало більше мудрості, ніж тут".

Ще одне коротенький вірш з’явився в старій будівлі університетської бібліотеки в 1999 році. Це початковий фрагмент латинського рукопису з абатства Рочестер, написаний старонідерландською мовою у 12 столітті. Приблизно його можна перекласти: "Всі птахи почали зводити гнізда, крім тебе й мене. Чого ж ми чекаємо?".

Ці та інші вірші можна знайти на інтерактивній мапі, де вони перелічені в порядку написання.

Як бачимо, ніколи не пізно розпочати аналогічний проект у себе в місті, і, як показує досвід, не обов’язково бути художником чи письменником.

Такі ініціативи не лише збуджують око прочитати чи навіть запам’ятати кілька рядків з вірша, але й долають бар'єр між словесними й візуальними мистецтвами.

Зрештою, вони просто приносять локальній громаді та перехожим естетичне задоволення. 

Діана Горбань, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті