Бучач Аґнона: як місто на Тернопільщині повертає себе на літературну мапу

1398
29 листопада 2016

Бучач називають українським Толедо. Подібно до цього іспанського містечка, в розташованому на півдні Тернопільщини Бучачі збереглися споруди різних часів.

Він пережив турецьке та татарське руйнування, пожежі і світові війни, польську, австро-угорську та радянську влади.

Але й досі лишається містом-музеєм, сповненим таємниць.

Перше, що впадає у вічі, коли під’їжджаєш до міста, – колія, яка неначе служить його умовним кордоном. Горбисті дороги простягаються до центру, який окупували заклопотані люди.

Згодом я дізнаюся, що 86 років тому уродженець Бучача Шмуель Аґнон, повертаючись потягом до рідного міста, напише: «Я приклав до серця руку. І рука почала битися об серце, а серце – об руку».

КРОК ПЕРШИЙ: МІСЦЕ НА МАПІ СВІТУ

Шмуель Йосеф Аґнон (справжнє ім’я Шмуель Йосеф Галеві Чачкес) народився в Бучачі в 1888 році. Згодом, у своїй Нобелівській промові, письменник назве це галицьке містечко «вигнанням».

«Через історичну катастрофу (зруйнував-бо Тит, володар Римський, Єрусалим, і вигнано народ Ізраїлю з його країни) народився я в одному з міст вигнання. Але повсякчас думав я, буцім народився в Єрусалимі. Вві сні, в нічних снивах бачив я себе зі своїми братами левітами в Храмі – підносимо ми піснеспіви Давида, царя Ізраїлевого. Нічний слух не вчував таких наспівів відтоді, як зруйновано наше місто й люд його пішов у вигнання».

Старовинний центр Бучача

Як пише Йоханан Петровський-Штерн, професор єврейської історії в Північно-Західному університеті в Іллінойсі, під «вигнанням» (гебрейською «ґалут») Аґнон розумів існування єврейських громад у Діаспорі, тобто поза межами Землі Обітованої.

Зрештою, життя письменника в єврейському провінційному містечку стане головною темою його творів, за які він отримає Нобелівську премію.

Батько Аґнона, Шолом Мордехай Галеві Чачкес, походив із Чорткова, заможної хасидської родини. Шолом займався худобою та хутром, а разом із тим був ерудитом у єврейській релігійній літературі. Мати Аґнона, Естер Фарб, також була освіченою жінкою.

Свій перший літературний твір Аґнон написав у восьмирічному віці. У той час батько поїхав на ярмарок у Лешковиці, сучасне село Улашківці в Чортківському районі Тернопільщини. Аґнон так сумував за ним, що вилив смій смуток у вірші.

Цей момент із дитинства письменник часто згадуватиме у творчості, про нього він говоритиме у своїй Нобелівській промові: «Почав я складати вірші від туги за батьком».

Будинок, де народився Аґнон, розташований на околиці старої частини міста. Поблизу річки Стрипи, яку автор часто описував у творах. Близько тридцяти років ця вулиця носить ім’я Аґнона.

Віктор Гребеньовський у бучацькій кав'ярні

Щоправда, існує легенда, що майбутній нобелівський лауреат не жив у цьому будинку. Квартал було зруйновано ще за часів Першої світової війни, а сучасні будинки, які оточують двір, побудували між двома війнами.

Оскільки це один із найстаріших будинків із внутрішнім двором, який зберігся і відповідає описам автора, на меморіальній таблиці  можна прочитати: «У цьому будинку народився і проживав письменник, лауреат Нобелівської премії Шмуель Йосеф Аґнон (Чачкес)».

Коли заходиш у двір, передусім помічаєш полотна на одній із стін. На них зображені троє письменників, уродженців Бучача: Шмуель Аґнон, Осип Назарук і Ян Францішек Адамський. Єврей, українець і поляк. Національності, які співіснували в цьому містечку, але ніколи не перетиналися.

Прибраний, заквітчаний двір від 2012-го року служить арт-простором. Його керівником є бучацький музикант Віктор Гребеньовський. Він почав облаштовувати «Арт-двір» за допомогою місцевих підприємств, які часто давали безкоштовно матеріали: цемент, фарбу, залізо. Згодом до облагородження двору долучилася й місцева влада.

Віктор розповідає, що метою «Арт-двору» є альтернативний розвиток культури: «У нас є традиційна радянська культура (йдеться про концерти, які відбуваються в будинку культури, – авторка). Відмінність полягає в тому, що в будинку культури людина виступає або в колективах, або має уже свій доробок, а в «Арт-дворі» може написати один вірш і бути почутою».

«Арт-двір» розпочинає свою роботу у травні, а завершення сезону припадає на жовтень. Двір не обмежується виключно літературними подіями, тут влаштовують виступи музичних колективів, театральних об’єднань, а також виставки фотографів, художників та скульпторів.У 2014 році організатори «Арт-двору» зареєстрували громадську організацію «Бучач-Арт». Одним з проектів є «Літературний центр імені Аґнона», куратором та програмним директором якого працює Мар’яна Максим’як.

Мар’яна Максим’як

Головною метою центру організатори називають повернення Бучача на літературну мапу країни через постать Аґнона.

«Нам важливо дати зрозуміти Україні, що Бучач є стратегічним містом в літературному контексті, як Чернівці чи Львів. Це місто – тло, на якому розвивався Аґнон як письменник», – розповідає Мар’яна.

Менеджерка вважає, що Аґнона несправедливо забуто в Україні. Разом із тим наголошує, що «Літературний центр імені Аґнона» не займається виключно єврейськими проектами.

В «Арт-дворі» часто відбуваються зустрічі, презентації та дискусії із запрошеними авторами, аби познайомити мешканців міста з тими процесами, що відбуваються в літературному світі України.

Другим проектом центру є «Літературні мандрівки містом», які центр організовує разом із літературним путівником Україною «Їздець». Один з маршрутів ініціатори розробили за книгою Аґнона, а другий складається із текстів трьох українських письменників: Євгенії Кононенко, Володимира Єшкілєва і Галини Вдовиченко, які писали на теми Бучача та барокового скульптора Іоана Пінзеля.

Мар’яна розповідає, що другий маршрут виявився популярнішим за  перший – Пінзель більше на слуху, ніж Аґнон.

Мар’яна Максим’як і Юлія Кушнір біля "королівського джерела", з якого, за легендою, зупинявся пити воду король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський

Одним із важливих проектів центру є створення літературної резиденції в рамках проекту «Аґнон: 50 кроків, щоб зрозуміти». Цього року резиденція приймала трьох українських авторів – Євгенію Сенік, Андрія Любку та Софію Андрухович. Живучи в Бучачі протягом тижня, автори  повинні були написати три тексти, пов’язані із цим містом та Аґноном.

«Резиденція концептуально продумана так, що учасник відчув себе «нічним постояльцем», яким у свій час був і Аґнон», – зазначає Мар’яна.

Виходячи з двору, можна зауважити бронзове погруддя, яке встановили влітку цього року. Частина проекту була підтримана міською радою, а сама скульптура виготовлена за кошти подружжя із Реґенсбурґа – Луїзи та Міхаеля Бекерів.

Символічно: пам’ятник Аґнону розташований на березі річки Стрипи, де прощалися всі бучацькі євреї, які виїжджали в Палестину.

КРОК ДРУГИЙ: ОРТОДОКСАЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА ПИСЬМА

Аґнон здобув освіту у єврейській початковій школі – хедері, де вивчав Тору і Талмуд на івриті. Мати знайомила хлопчика із німецькою літературою, а батько – з творчістю Рамбама, середньовічного коментатора Талмуду, та хасидів.

Пошта, на той час єдина в місті, з якої юний Шмуель відправляв свої перші твори й листа в Палестину із проханням прислати йому ящик апельсинів.

Згодом хлопець навчався у Бейт-Мідраші, домі навчання та молитви, де студіював Тору, читав твори давніх і середньовічних єврейських оповідачів.

«Варто враховувати, що Аґнон описував життя міста з точки зору ортодоксального єврейського життя. Основний стержень, на який він опирається, – це життя єврейської громади: синагоги, Бейт-Мідрашу, людей, які були навколо неї.  Це був його мікрокосмос», – розповідає Мар’яна Максим’як.

У місті не залишилося ані Великої синагоги, ані Бейт-Мідрашу. Усі будівлі були зруйновані. Зараз на їхньому місці розташовані універсам та базар. Єдине, що на мить зближує два Бучачі – вивіски, які рясніють пропозиціями виїхати закордон.

КРОК ТРЕТІЙ: ПОРТАЛ У СВІТ

Аґнон почав публікуватися у місцевих газетах у 15 років. Спершу в тижневику «Дер Вендер», а за рік став постійним автором краківської «Аміпце».

«В той час це було єдине поштове відділення у місті, – вказуючи на занедбану будівлю, розповідає Мар’яна. І саме звідси Аґнон відправляв свої перші тексти у світ».

У 18 років хлопець покине місто і повернеться аж за двадцять чотири роки. І в цьому ж відділенні напише листа в Палестину із проханням прислати йому ящик апельсинів.

Готель, описаний Аґноном в романі "Гість на одну ніч"

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ: ГІСТЬ НА РІК

Аґнон повернувся у Бучач у 1930 році. Йому тоді було 42 роки. На вулиці Колейовій (нині – Галицька) письменник поселився у готелі, який був власністю родини Андерманів.

«Куди не глянеш, – писав він після повернення у Бучач, – усюди лише незгоди та злидні».

Тепер відреставрований будинок, де зупинявся письменник, стоїть порожнім і не виконує жодних функцій.

Поряд із будинком дзюркотить королівське джерело. За легендою, під час походу біля нього зупинявся пити воду король Ян ІІІ Собеський.

Аґнон згадує криницю у свої текстах: "сходи розбиті, а меморіальна табличка тріснула; золоті літери королівського імені зблякли і заросли криваво-червоною пліснявою, немов янгол смерті витер об них свого ножа».

Письменник провів у Бучачі майже рік – від осені до весни. Усі свої спогади описав у романі «Гість на одну ніч», який вийшов за дев’ять років після виїзду автора із Бучача.

У віці 78 років Аґнон отримає Нобелівську премію за «глибоко оригінальне мистецтво оповідання, навіяне єврейськими народними мотивами». Він стане першим з івритомовних та ідишомовних письменників, які здобули цю високу відзнаку.

А разом із тим каталізатором того, щоб про Бучач почали говорити, хоч і не одразу, як про важливе літературне місто.

Юлія Кушнір, спеціально для УП.Культура

Текст опубліковано в рамках партнерського проекту Goethe-Institut Ukraine і УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті