Зниклі стародруки: чому українські музеї втрачають експонати

3446
16 січня 2017

Цьогоріч під різдвяну ялинку Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького отримала новину про зникнення майже ста видань XVI-XVIII століть.

Попри всі заяви про безпрецедентність ситуації, випадок у Львові ризикує стати яскравим підтвердженням давніх проблем українських музеїв.

"Апостол" Івана Федоровича 1574 року - серед тих експонатів, яких недорахувалися музейники під час інвентаризації

4 січня Львівська галерея мистецтв повідомили про зникнення 95 стародруків і 2 рукописів XVI-XVIII століть. Мовляв, такими є попередні результати звірки фондів у Музеї давньої української книги.

Наступного дня керівництво установи скликало прес-конференцію, аби пояснити цю заяву.

"Ввечері 3 січня я отримав два акти. В інвентарних книжках фонду записано 58 рукописів, а виявлено 56. Не знайшли "Требник" ХVІ ст. і "Анфологіон" 1628 року. З 586 кириличних видань виявили 499 музейних предметів. Не знайшли 95 інвентарних позицій", – розповів директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Він назвав цей випадок безпрецедентним, оскільки в Україні досі не виявляли зникнення одразу стількох експонатів.

Керівництво музею звернулося до поліції із заявою про зникнення предметів фонду, хоча звірення остаточно не завершено. Справа в тому, що комісія опрацювала лише кириличні стародруки і рукописи. Попереду ще твори латиницею та видання ХІХ століття.

Такий поспіх Возняк пояснив великою кількістю відсутніх позицій. Зрештою, поки не йдеться про викрадення експонатів: правоохоронці порушили справу за фактом зникнення видань.

Згодом у коментарі УП.Культура Возняк розповів, що під час перевірки виявили також заміну 19 видань іншими творами.

Крім того керівництво музею вважає, що деякі примірники стародруків замінені на гірші екземпляри із колекцій з-поза музею: кілька видань мають понівечені обкладинки, сторінки, у деяких – відсутні цілі фрагменти.

У Галереї мистецтв не називають загальної вартості пропажі.

Кажуть, що по-перше, важко оцінити таку велику кількість предметів одразу. По-друге, перевірка досі триває і невиявлені позиції сподіваються знайти.

Хоча директор Львівської галереї Возняк зауважує, що 95 давніх видань – це стоси вагою у декількасот кілограмів: мовляв, їх складно не помітити у двох кімнатах сховищ Музею давної української книги.

У будь-якому разі ця втрата може стати найбільшою в історії українських музеїв.

Труднощі перевірки фондів

Тарас Возняк обіймає посаду генерального директора Львівської галереї мистецтв від вересня 2016 року. До того цією установою керувала Лариса Разінкова – донька багаторічного директора музею Бориса Возницького.

Той багато років власними силами збирав експонати для галереї по всій Західній Україні, зберігав від руйнування приміщення Золочівського, Підгорецького та Олеського замків.

Возницький загинув в автокатастрофі 2012 року. Відтоді його обов’язки виконувала Лариса Разінкова.

Лариса Разінкова виконувала обов'язки директорки Львівської галереї. Фото Роман Балук

За її словами, на посаді в.о. директора головним завданням було зберегти фонд галереї.

Повну інвентаризацію зібраного у музеї проводили ще за життя Бориса Возницького – більше восьми років тому. Це дає змогу Тарасу Возняку та головному зберігачеві фондів Львівської галереї мистецтв Ігорю Хомину припускати, що виявлена зараз пропажа – результат багаторічних розкрадань.

Доказом цього, за словами теперішнього директора установи, слугують понівечені інвентарні книги – із вирваними сторінками та зірваними печатками.

Разінкова зауважує, що за її керівництва у Львівській галереї мистецтв також перевіряли наявність усіх інвентарних позицій. На підтвердження цього наводить наказ Міністерства культури від 10 лютого 2015 року до всіх державних музеїв України звірити фонди до 31 грудня того ж року.

Тому у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького інвентаризація тривала від 19 лютого 2015-го, у Музеї давньої української книги – від 17 березня того ж року.

24 грудня 2015-го Разінкова подала до Мінкульту прохання подовжити термін звірення фондів до 31 грудня 2016-го.

Зрештою вже у серпні минулого року, подаючи до Мінкульту довідку про книжкові фонди, керівництво Галереї мистецтв зазначило кількість одиниць на зберіганні у Музеї давньої української книги.

У цьому документі посилалися на звірення фондів, що тривало від 17 березня 2015 року до 22 червня 2016 року. Отже інвентаризація у Музеї давньої української книги усе ж відбувалася ще за роботи Разінкової. 

Паралельно із цим тривав конкурс на посаду нового генерального директора Львівської галереї мистецтв.

Разінкова, яка виконувала обов’язки  директора від моменту загибелі Бориса Возницького подала свою кандидатуру. Її суперниками були Ігор Хомин та Тарас Возняк.

Обрання нового директора у вересні 2016 року передбачало проведення нової звірки фондів галереї. Її попередні результати стали причиною гучної прес-конференції 5 січня.

Возняк зауважив, що від початку своєї роботи у музеї він не отримав інформації про склад фондів: акти перевірки, що тривала у 2015-2016 роках, так і не були підписані Ларисою Разінковою.

"Якби я далі була директором музею, то інвентаризацію було би завершено. Навіть у серпні. Я людей не відпускала у відпустки [щоб закінчити звірення]. Але зберігач фондів затягував інвентаризацію. Я неодноразово давала накази на Хомина, щоби він врешті-решт завершив у галереї повне звірення", – пояснила колишня директорка відсутність підпису під актами перевірки.

Попередні результати

Прес-конференція, на якій теперішнє керівництво Галереї мистецтв розповіло про зникнення стародруків, ймовірно, мала б інакше значення, якби на ній не була присутня Лариса Разінкова.

Екс-директорка назвала заяви нового керівництва "сфальсифікованим нападом на ім’я Бориса Возницького".

Євангеліє 1600 року - ще один зниклий із колекції експонат

"Ця людина [Тарас Возняк] протягом багатьох років неадекватно ставилася до роботи Бориса Возницького. Ми знаємо, що за 10 днів до гибелі Бориса Григоровича, пан Тарас був в Адміністрації Президента і просив для себе посади.

Дуже дивно, що лише почалась інвентаризація, а вже всіх скликали на прес-конференцію. Інвентаризація має бути повністю проведена, а тоді зроблені висновки", – заявила Разінкова одразу по завершенню звітування керівництва Галереї.

Окрім поспішності висновків, Разінкова звернула увагу на недоліки у процедурі перевірки фондів.

Інвентаризаційна комісія складається із завідувачки Музеєм давньої української книги Лариси Спаської, завідувачки архівом Львівської галереї мистецтв Наталі Філевич та незалежного експерта із давньоукраїнської книги, працівниці Українського католицького університету Віри Фрис.

Також до складу групи входять фотографи, які фіксують перевірені видання. Лариса Спаська стверджує, що протягом деякого часу у грудні не працювала із комісією, оскільки була на лікарняному.

"Чому у фонди йшли без Спаської – людини, яка матеріально відповідальна за них? Комісія сама заходила туди, опечатували лише однією печаткою – директорською. А потрібно було ставити принаймні дві печатки. Треба було робити перерву у роботі комісії, коли Спаська була на лікарняному", – зазначила Разінкова у коментарі для УП.Культура.

Сам Возняк наполягає, що без Спаської до сховищ фондів Музею давньої української книги ніхто не заходив.

Він говорить про необхідність оприлюднення інформації про зниклі стародруки, наводячи аргументи на користь багаторічних розкрадань. Але нагадує, що результати перевірки все ж є попередніми.

Саме тому керівництво Галереї спершу відмовилося надати список зниклих видань.

10 січня львівське видання "Варіанти" опублікувало його із посиланням на власні джерела.

У розмові з УП.Культура Возняк підтвердив достовірність списку, але зауважив, що назви та реквізити у ньому переписані із помилками. Тому директор Львівської галереї мистецтв радить не посилатися на цей перелік.

Директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк. Фото Радіо Свобода

На прохання УП.Культура надати список підмінених видань керівник музею відповів відмовою, оскільки втрачені чи замінені інвентарні позиції "можуть бути знайдені під час подальшої роботи комісії".

Своєрідну перерву в емоційній суперечці щодо зниклих стародруків 11 січня своїм коментарем оголосило Міністерство культури:

"Міністерство культури України стурбоване вказаною ситуацією. Разом з тим, вважаємо, що до завершення повного звірення фондів Відділу робити висновки про відсутність музейних предметів передчасно. <…>

Відповідно до звернення Міністерства культури (лист від 05.12.2016 № 4692/10-3/13-16) матеріали щодо проведення Звірення Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького має подати до 1 березня 2017 року".

Застарілі проблеми

Попри те, що всі сторони сподіваються виявити чи повернути стародруки протягом подальшої перевірки, для такої надії лишається дуже мало підстав.

По-першу, обсяги зниклого, затягування попередньої інвентаризації, суперечності між учасниками подій, обмежений доступі до документації значно зменшують шанси на позитивне вирішення ситуації.

По-друге, попереду – звірення фондів видань латиницею. Це, за словами Возняка, більш "експортоприваблива" категорія артефактів, отже слід очікувати ще більших прогалин у їхньому списку.

А по-третє, до теперішньої перевірки майже увесь фонд Львівської галереї мистецтв не був оцифрований.

Разінкова розповідає, що сьогодні існують фото лише тих предметів, які входили до сфери наукових інтересів Ігоря Хомина. Оцифруванню інших експонатів зберігач фондів, за словами колишньої директорки, опирався.

Возняк зауважує, що в такий спосіб у музеї формувалися сприятливі умови для підміни чи розкрадання предметів фонду. Мовляв, фото – обличчя експонату: якщо його зроблено, то потенційну підміну легко встановити. А у випадку зникнення позиції, значно полегшується пошук.

Фото фондів Львівської галереї мистецтв роблять лише тепер.

Усі ці факти роблять музей заручником: доля стародруків – відтепер справа збігу обставин і професійності та талану правоохоронців.

Це змушує комплексно подивитися на проблему, щоби подібне не повторювалося у майбутньому. За словами Лесі Гасиджак, учасниці ГО "Український центр розвитку музейної справи" і редакторки порталу "Музейний простір України", скандал у Львівській галереї мистецтв виявив одразу декілька системних проблем більшості українських музеїв.

«Анфологіон» 1628 року не знайшли під час інвентаризації

По-перше, йдеться про відсутність довіри до музеїв в Україні. На думку експертки, те, як скандал підхопили ЗМІ і як розкрутили цю ситуацію, свідчить, що є багато людей, які просто чекають, як підловити музеї на проблемах.

"Друга проблема – відсутність обліку у музеях України. Як такий облік є: звичайно, що будь-який предмет, що надходить до музею, фіксується, є інвентарні книги, бази за відділами, темами.

Але все це фіксується застарілими способами: починаючи від картонних карток, закінчуючи файлами у Word чи Excel для внутрішнього користування окремого відділу чи музею.

Але мова йде про загальну публічну базу усіх музеїв України. Так є у багатьох країнах світу: там неможливо продати викрадену у музеї річ, бо її зникнення фіксується у такій базі", – пояснює Гасиджак.

Третьою обставиною, що ускладнює розвиток українських музеїв, експертка називає непослідовний менеджмент у цих установах. Мовляв, те, що відбувається у Львівській галереї мистецтв, є проблемою комунікації всередині колективу, проявом амбіцій, спробою поквитатися одне з одним.

"У таких установах, як музеї, завдання яких – оберігати, внутрішні питання не повинні стояти на перших місцях", – підсумовує Гасиджак.

Нині найважливішим залишається питання убезпечення предметів, що зберігаються у Львівській галереї мистецтв, від нівечення чи розкрадання.

Возняк каже, що першим кроком до цього є власне процес оцифрування, що триває паралельно із інвентаризацією предметів фонду.

Також нинішній директор Львівської галереї мистецтв планує перенести Музей давньої української книги до нового приміщення – теперішнє зводили як роздягальню для персоналу музею, умов для зберігання стародруків там немає.

Разінкова можливим варіантом вирішення проблеми називає повернення до воєнізованої поліцейської охорони для музею. Для цього установа потребує більшої фінансової підтримки держави.

У цьому з музейниками погоджується Гасиджак – найбільше музеї (зокрема і Львівська галерея мистецтв) страждають через непридатні для зберігання фондів приміщення.

Музей давньої української книги

Як приклад вирішення (достатньо сміливий для України) наводить практику деяких міст світу: коли для всіх музеїв з однієї території будують спільне сховище, обладнане за усіма технічними вимогами.

Але навіть таке рішення не усуне всіх проблем. Експертка певна, що в Україні досі не сформована спільнота музейників. Професіонали знаються, але слабко підтримують одне одного.

Михайло Драпак, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті