Анатомія стереотипів: Що покаже українцям скандальний художник з Британії

5127
13 лютого 2017

З 16 лютого за сприяння Британської Ради в Україні та Фонду "Ізоляція" у Києві відкриється виставка робіт Грейсона Перрі, одного з найцікавіших сучасних художників Великої Британії.

Проект The Vanity of Small Differences ("Марнославство дрібних відмінностей") – це серія з шести великих гобеленів та документальний фільм про те, як Перрі досліджував смаки британського суспільства, розробляючи сюжети для цих гобеленів.

УП.Культура дослідила особливості світогляду та творчу манеру Перрі, на рахунку якого премія Тернера – одна з найпрестижніших нагород в галузі сучасного мистецтва.

Деталь гобелену Грейсона Перрі "Поклоніння вуличних бійців" 2012 року. Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Від початку кар’єри Грейсон Перрі став працювати з непопулярними серед сучасних митців матеріалами, зокрема, керамікою. Тарілки та глечики – вкрай традиційне та утилітарне мистецтво, та й не мистецтво, а радше ремесло, воно асоціюється з чимось невинним.

Тим більшим контраст із зображеними Грейсоном на вазах образами, що досліджують теми сексуальності, насильства та політики.

Певною мірою йдеться про панківський жест, що переслідує дві мети. З одного боку – зіронізувати над серйозним мистецтвом, що використовує в якості засобів вираження живопис, графіку, перформанс, інсталяцію, натомість обравши більш декоративну техніку.

З іншого ж боку – насміятись над очікуваннями від глечиків, прикрасивши їх такими сюжетами, як жінка, що робить феляцію чоловіку, або хірурги, котрі порпаються в людських органах.

З-поміж різноманітних образів час від часу постає сам художник у вигляді Клер, свого жіночого альтер-его. На відміну від елегантного Грейсона, Клер вдягається у кітчеві сукні, носить високі підбори та яскраві перуки.

Гобелен Перрі "Поклоніння вуличних бійців". Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Це не лише сценічний образ, але й еротичне переживання, яке супроводжує художника з дитинства. Саме в цьому образі в 2003 році Перрі отримав британську премію Тернера, одну з найпрестижніших у світі.

На вручення він з’явився в компанії дружини та доньки. Так він створив прецедент, коли гончар-трансвестит здобув премію Тернера.

Кераміка – не єдиний медіум, який використовує Грейсон. Він також робить скульптуру, графіку, офорти, текстиль. Для всіх його робіт характерна деталізованість, тому карти-гравюри можна роздивлятися годинами.

Інша визначальна риса – легкість, іронічність, почуття гумору та відмова від пози "серйозного художника". Коли Перрі розповідає про своє зацікавлення гончарством, він стібеться над пафосом митця: "Одного дня я торкнувся глини, сповнився духовності і відчув зв’язок із землею". Це саме те, чого він намагається уникати.

Він навіть розмістив у своїй майстерні позолоченого божка з пенісом, який має охороняти його творчість від патетичності "дарів вогню" (евфемізм для глиняних артефактів).

Фрагмент гобелену Перрі "Агонія на парковці" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

І хоча Грейсон старанно уникає надмірної серйозності, його роботи все ж спрямовані на викриття глибинної сутності соціальних процесів. Коли він задумує серію на якусь тематику, він проводить доволі ґрунтовне дослідження, спілкуючись із людьми та відвідуючи різні місця.

Наприклад, зацікавившись темою маскулінності, він інтерв’ював бійців у клітках (cage fighting – спорт, поширений у Великій Британії) та порушників закону.

Гобелени серії "Марнославство дрібних відмінностей" теж стали результатом антропологічного дослідження тривалістю близько року. Разом зі знімальною групою британського Channel 4 Грейсон Перрі подорожував Британією, щоб зафіксувати спосіб життя різних соціальних класів.

Загалом конструювання ідентичності та її соціальний вимір – наскрізна тема художньої практики Перрі. "Найпрекрасніший та найскладніший твір мистецтва, який ми можемо створити, – це наша ідентичність", – вважає він.

Варто зауважити, що, як і в роботі з керамікою, Перрі використовує несподівану форму для створення контрасту зі змістом.

Фрагмент гобелену Перрі "Агонія на парковці" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Гобелени – це традиційне мистецтво, нині майже забуте. Здавна вони ткалися вручну, але Перрі відмовляється від такого способу з етичних міркувань ("Не хочу, щоб це ткав якийсь афганський хлопчик у палатці") і замовляє гобелени у Бельгії, де їх виробляють на автоматичних станках за цифровими ескізами.

Традиційно гобелени створювалися для аристократів (лише вони могли замовити таку трудомістку роботу) й оспівували щось піднесене: релігійні або історичні сюжети. Перрі ж використовує цю техніку для зображення сучасної йому буденності.

Задум художника – показати, з чого конструюються відмінності між способами життя різних верств суспільства, і в якій мірі смак є індивідуальним самовираженням, а в якій він зумовлений соціальними факторами.

Зрозуміти приховані механізми формування смаку – нелегке завдання для того, хто живе всередині досліджуваного суспільства і сприймає ці явища як належне. Для цього слід відчужитися і зіграти роль антрополога, який нібито прибув здаля.

Чужинцю краще впадають в око особливості та відмінності, чіткіше оприявнюються структури, за якими функціонує те чи інше суспільство. Тому Грейсон Перрі використовує поняття "клани" і "племена", говорячи про сучасних йому британців.

Гобелен Перрі "Вигнання з райського куточкка" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Подібна процедура відбувалася в реаліті-шоу Meet the Natives, в якому п’ятеро аборигенів із тихоокеанського острова Танна приїздять до Великої Британії та знайомляться з життям британців: спочатку гостюючи в оселі робітників, потім у середнього класу і зрештою в аристократів. Це антропологічне відрядження навиворіт, де європейці досліджують самі себе очима туземців.

Документальний фільм Грейсона Перрі складається з трьох частин, у кожній з яких він знайомиться зі стилем життя та цінностями трьох класів британського суспільства – робітничим, середнім та аристократією.

Так, у місті Сандерленд він дізнається, що робітничий клас потребує показових ефектів, таких як тюнинговані автівки, татуювання, косметика, одяг із блискітками, високі підбори, пишні зачіски, штучна засмага.

Тут не надто шанується головний закон денді – виглядати стильно, але водночас так, ніби вдягнув перше, що трапилося під руку (хай скільки зусиль і часу виряждання зайняло насправді) – робітник навпаки має продемонструвати, що вклав труд, час і гроші у свою зовнішність.

Перрі доходить висновку, що тут працює бажання висловити приналежність до клану і водночас бажання його покинути.

Фрагмент гобелену Перрі "Оплакування" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Для того, щоб дослідити смаки середнього класу, він вирушає до Танбрідж-Вельсу, графство Кент.

Середній клас – один із найбільших у Британії. Нині з ним себе асоціюють дві третини британців, у той час, як 25 років тому середнім класом себе вважала лише одна третина.

Вибір середнього класу не в останню чергу зумовлений протиставленням робітникам. Тому одяг, наприклад, має бути достатньо дорогим і брендовим, має сигналізувати про те, що в тебе є гроші і ти належиш до своєї верстви, та водночас демонструвати це ненав’язливо.

Грейсон зауважує, що люди тут розриваються між бажанням похвалитися, підкреслити свою індивідуальність та бажанням не випадати з групи, приналежність до якої цінується.

Гобелен Перрі "Благовіщення про угоду з Virgin" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Спосіб життя аристократії у Великій Британії вважається вершиною смаку. Це верства, яка, маючи титули, що вже самі по собі вивищують людину, не потребує показовості. Вони їздять на скромних автівках, не носять багато прикрас, не вдягаються визивно, бережуть свої старі маєтки.

Статок при цьому не відіграє значної ролі. Деякі аристократи зубожіли і змушені обмежувати себе у базовому комфорті, усі кошти спрямовуючи на підтримання фамільних будинків у належному стані.

Тим часом Грейсон виявляє, що смак аристократії надто сильно зумовлений даниною пращурам. У них немає смаку як того, що ми звикли вважати індивідуальним вибором. Смак британської аристократії – це радше спадок і вірність системі знаків, що відповідає приналежності власній групі.

Цікаво, зокрема, те, як з часом трансформувався культурний код аристократичного – якщо зараз тьмяність поверхонь та руйнація речей сприймаються як ознаки шляхетності, то в давніші часи панський будинок блищав позолотою та вирізнявся коштовностями.

Мода та стиль як система соціальних кодів розглядалася ще в 1960-х Роланом Бартом. Грейсон Перрі унаочнює знакову природу смаку на матеріалі сучасної Британії і, що найголовніше, створює за цим матеріалом вражаючі гобелени.

Гобелен Перрі "Цькування вищого класу" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

Кожен із шести гобеленів містить у своїй основі алюзію на роботи старих майстрів. Це постмодерністська гра, а заразом і констатація неможливості досягти абсолютної оригінальності.

Перрі стверджує, що не надто переймається оригінальністю: можна скопіювати щось неточно, і вже вийде новий твір. Тут можна провести паралель з темою смаків – ми вважаємо себе унікальними, допоки не опинимося у натовпі таких само унікальних людей.

Перрі надихається циклом "Історія марнотрата" живописця ХVIII століття Вільяма Хоґарта, позичаючи звідти ідею переходу з класу в клас та ім’я головного персонажа – Тім Рейквел.

Центральні композиції гобеленів повторюють відомі мистецькі сюжети, такі як поклоніння пастухів, вигнання Адама і Єви з Раю, Благовіщення, оплакування Христа Марією тощо. Так, гобелен під назвою "Агонія на парковці" надихається ренесансною картиною "Моління про чашу або Агонія в саду" Джованні Белліні та мотивами Ізенгеймського вівтаря.

Знов-таки піднесені релігійні сюжети слугують контрастом для буденних сцен. Парикмахерка Дебі з робітничого містечка опиняється на гобелені, на якому в давнину зобразили би радше якусь святу.

Одна із робіт Вільяма Хоґарта, чиєю творчістю надихається Перрі. Зображення надано Британською радою в Україні

Окрім інтертекстуальних алюзій, гобелени наскрізь просякнуті символізмом дрібних деталей. Так, кавник Перрі інтерпретує як чашу Грааля середнього класу; розбитий айфон з останнього гобелену повторює той самий айфон, який тримає матір Тіма Рейквела на першому гобелені на початку історії.

Вази, тістечка, візерунок на шпалерах, оббивка диванів та безліч інших деталей змальовані з фотографій реальних речей, які Перрі помічав у відвідуваних ним оселях – тому вони такі впізнавані їхніми власниками.

Під час перегляду фільму глядачу впаде в око консервативність класової структури британського суспільства у порівнянні не лише з Україною, але з багатьма іншими європейськими країнами.

Поділ на класи та підкласи не умовний, а цілком реальний. Тут досі існує аристократія, люди мають титули графів, герцогів, баронів, володіють фамільними маєтками. Робітничий клас нерідко ізольований у своєрідні гетто. Приналежність до того чи іншого класу передається у спадок.

Соціальна мобільність зросла останнім часом, але система лишається доволі інтертною (деякі дослідники навіть стверджують, що темпи соціальної мобільності у Великій Британії практично не змінилися з XVII-XVIII століть).

Фрагмент гобелену Перрі "Благовіщення про угоду з Virgin" (2012). Колекція Мистецької Ради, Саутбенк-Центр, Лондон та Британської Ради

У цьому контексті важливим є те, що Грейсон Перрі урівнює ці три щаблі британського суспільства, в однаковій мірі і симпатизуючи їм, і іронізуючи над ними. Він також запрошує на презентацію готових гобеленів своїх героїв, об’єднуючи у просторі художньої галереї людей, які нечасто приятелюють один з одним у дійсності, а часом і вступають у вікрите протистояння.

При цьому, чи зумовлені ті класові відмінності, які Перрі прямо називає дрібними і марнославними, чимось крім соціальних обставин? Стверджуючи, що смаку не існує, художник відкидає уявлення про те, що той чи інший стиль життя властивий людині від природи; що, скажімо, далекий від вишуканості смак робітника пов’язаний із якоюсь індивідуальною неспроможністю відчути красу речей.

Таким чином, досліджуючи принципи вибору, Грейсон Перрі вказує на проблему соціального розшарування та стереотипи, що відділяють класи один від одного.

Подібний проект виглядав би вкрай цікаво і на українському матеріалі, і, вочевидь, відчутно відрізнявся би, оскільки в Україні соціальне розшарування проходить за дещо іншими лініями (наприклад, за опозицією сільська/міська культура). Утім, можемо бути певні, що ми так само побачили би, наскільки відчутно місце в суспільстві впливає на смаки і стиль життя людини, а отже і на саму індивідуальність.

Ірина Стасюк, спеціально для УП.Культура

Статтю створено в рамках спецпроекту Британської Ради в Україні.

powered by lun.ua

Головне на сайті