Пазл доби бароко: хто і для чого відтворює стародавні танці

3618
17 лютого 2017

Бароко асоціюється передусім із церковною архітектурою, різьбленими іконостасами та вишуканим декором.

Нам відомо, як вбиралися тогочасні українці, про що писали, що смакували, з ким воювали і кого перемагали. Але є на материку українського бароко одна велика біла пляма – це танці.

Утім, є люди, які, слухаючи музику тієї доби, знають про те, що і як танцювала тогочасна українська еліта.

УП.Культура з’ясувала, як відновлюють цей майже втрачений пласт культури і хто цим займається.

ОДЯГ

Ярослава Прокопчук, керівник театру історичного танцю A l'entrada, розповідає, що тоді існував певний набір рухів, і музика іноді писалася саме під них.

У принципі, на основі записаних мелодій нескладно відтворити танці. Коли чуєш музику, вони складаються в голові, мов частинки пазлу, – розповідає Ярослава.

У пригоді стає європейська танцювальна традиція, адже дуже часто той самий танок набував популярності і завойовував, країна за країною, увесь європейський континент.

– Коли ми говоримо про танці українського бароко, не відокремлюємо Україну від Європи, – продовжує Прокопчук. – На картинах того часу бачимо жінок, вдягнених за європейською модою, а поруч з ними – чоловіків у строях "сарматського стилю", який в одязі поєднував європейські та азіатські мотиви.

Реконструкція українського одягу доби бароко – це окрема тема для досліджень. Унікальні знахідки тут ідуть поруч із повною відсутністю інформації.

Скажімо, дослідники знають, як пошити чоловічий жупан тієї доби, а от про жіночий варіант цього вбрання в літературі не лишилося жодного слова. При цьому без такого важливого елементу створити образ вишуканої шляхтянки досить складно. Відповідно, виникають труднощі також із реконструкцією танців.

Прокопчук пояснює, що танцювати витончені ампірні па в сучасному одязі не будеш – вбрання й танець мають максимально відповідати зразкам своєї епохи.

Усі фото надані театром історичного танцю A l'entrada

І якщо вбрання козацької шляхти більш-менш зафіксоване на картинах, то про одяг простих людей відомо набагато менше. Адже малювати селянина чи скромну міщанку навряд чи хтось би погодився.

Непоганим джерелом інформації в даному випадку є ікони доби бароко. Адже саме на барокових образах іконописці часто малювали людей, одягнених у світський одяг тієї епохи.

МУЗИКА

Танцювальних мелодій доби збереглося небагато. Але вони принаймні чітко записані, їх можна зіграти, записати та прослухати.

Потім починається "розшифровка" танцю відповідно до того, на яку танцювальну мелодію того часу він схожий.

Але тут теж багато підводних рифів. Окрім нот, музиканту потрібно знати темп мелодії, який у старовинних табулатурах вказували не завжди. В такому випадку сучасним музикантам доводиться грати ці мелодії, покладаючись на власне відчуття музики.

Консервативність, а радше повага до своїх традицій – одна з причин, чому ми так мало знаємо про барокові танці України.

"Дослідники знають, як пошити чоловічий жупан тієї доби, а от про жіночий варіант цього вбрання в літературі не лишилося жодного слова"

– Україна, як Наддніпрянська, так і Західна була досить консервативною, акцент робили радше на збереженні власних традицій, ніж на запозиченні чужого, пояснює Наталя Довгопол, викладачка театру історичного танцю A l'entrada.

За її словами, в тогочасній Україні не було ні системи, ні традиції запису танців. Усе, що збереглося, це окремі свідчення на кшталт "гуляли з музикою", що означало, що запрошували музик і танцювали.

До того ж, танець не мав такого статусу, як в Італії чи Франції, де кожен поважний кавалер чи дама повинні були вміти танцювати.

Тим не менше, асортимент танців того часу міг задовольнити найбільш вибагливий смак.

– Танцювали жваві народні танці, адаптовані на західний манір до вуха вельможних панів та пань. Танцювали західні павани, балло, куранти. Про це свідчить збережена музика, – говорить Наталя.

До речі, багато назв тогочасних танців також не вдалося відшукати. У табулатурах та нотних збірках танцювальні мелодії зазвичай не мають назв. Тож танцю, який зберіг власне ім'я аж до сьогодні, вважай, пощастило.

Такою "рідкісною пташкою" є, до прикладу, "Fatalia Blazenska" ("Доля жартівлива"). Це був один з перших танців українського бароко, відроджений театром A l'entrada.

На основі "Долі" створили цілу інтермедію. Цей жанр поєднує танець, музику та драматичну гру часів раннього українського бароко. Дія вистави розповідає про добро і зло, кохання і зраду, про вміння прощати і про долю, яка так часто жартує з людьми.

РУХИ

– Оскільки ми театр, то дозволяємо собі імпровізувати. Ми спираємося на європейську хореографію та рухи, притаманні народним танцям, які збереглись набагато краще. На основі цього ми й робимо постановочні танці українського бароко, – каже Ярослава Прокопчук.

Танці доби бароко, як європейського, так і українського, досить складні. Особливо для тих, хто призвичаївся до сучасної хореографії, соціальних танців ХХ століття, коли двоє танцівників зливаються в єдине ціле, прислухаючись і відповідаючи на найменший рух свого партнера.

У старовинних танцях все простіше. Якщо це схемний танець – таких дуже багато – пара просто тримається за руки, виконуючи ту чи іншу фігуру.

 "У тогочасній Україні не було ні системи, ні традиції запису танців. Усе, що збереглося, це окремі свідчення на кшталт "гуляли з музикою"

Ви зітхнули з полегшенням? Фігур у танці може бути п'ять чи шість, і кожна з них – це окремий невеличкий танок.

ВЕЧІРКИ

Насолодитися мистецтвом танцю можна було на балах чи спеціальних прийомах. Молодь того часу з нетерпінням чекала початку різдвяно-новорічних свят, адже в цей період влаштовували прийоми, де обов'язково були танцювальні розваги.

А ще приводом для танцювальної події могло бути повернення когось із членів родини після довгої відсутності, можливо, після військового походу. Такі відомості знаходили дослідники українського бароко з театру A l'entrada.

Мода на пишні європейські бали прийшла в Україну з легкої руки Кирила Розумовського.

– Збереглися свідчення, що до правління гетьмана Розумовського на Гетьманщині танцювали не часто. Микола Ханенко писав у своєму щоденнику, що до Розумовського незаміжні дівчата приходили лише на весілля, а по його правлінню почали частіше з'являтися у світі і на танцях, – каже Наталія Довгопол.

Про бали в Києві у XVII столітті згадує також Патрік Гордон. Це шотландський військовий, який брав участь у багатьох військових операціях на території козацької України. Він встиг пожити в Києві та залишив після себе щоденник, що містить унікальні історичні деталі.

Зазвичай бал мав певну структуру. Починали із простих та більш повільних танців. Потім градус веселощів підвищувався, і ближче до кінця балу виконували більш складні й швидкі танці.

 " Молодь у добу бароко з нетерпінням чекала початку різдвяно-новорічних свят, адже в цей період влаштовували прийоми, де обов'язково були танцювальні розваги"

– Все починалося з павани, яку потім замінив полонез. Є згадки про існування мелодії "Павани Рутене" – тобто, павана руська. Можливо, хтось із музикантів створив свою версію мелодії для цього повільного, урочистого танку, але ми її поки що не знайшли. Можливо, вона досі є десь в архівах, говорить Ярослава Прокопчук.

Нині українські барокові танці можна побачити на вечорах, присвячених старовинній музиці, музичних та фольклорних фестивалях.

Театр історичного танцю A l'entrada показував їх у Польщі. Побачивши українське бароко одного разу, поляки "замовляють" його на наступні фестивалі.

Також дедалі більш популярні костюмовані вистави й тематичні вечірки в стилі українського бароко.

– Людям вже хочеться чогось більшого, ніж народні танці, хочеться шляхетної України. Їм цікаво побачити театралізований нарис, присвячений історії України від Київської Русі до часів Хмельницького, – розказує Ярослава Прокопчук.

За освітою Ярослава юрист, але театральні гени батьків взяли гору, і тепер відтворення історичних танців засобами театру A l'entrada стало її основним заняттям.

Щоб дослідити українські барокові танці Наталя Довгопол, викладачка театру, вступила в аспірантуру і написала кандидатську дисертацію з цієї теми.

– Я починала з історичної реконструкції і перейшла до історичних танців. Наразі це стало життєвим пріоритетом. Разом з трупою ми відвідали з виступами десять країн, включаючи Німеччину, Японію та Кіпр, говорить Наталя.

Нині A l'entrada готує в Києві велику карнавальну вечірку, участь у якій візьмуть танцівники та актори інших студії, що займаються дослідженням та відтворенням старовинних танців. Це заняття набуває популярності – в Києві та інших великих містах України працюють десятки подібних осередків.

Віра Мельничук, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті