Понад стереотипами: як інклюзивна компанія Candoco змінила сучасний танець

1407
1 березня 2017

1 та 2 березня в київському Театрі на Липках виступить британська танцювальна компанія Candoco – найуспішніша в світі професійна трупа, що об’єднує артистів з інвалідністю та без.

УП.Культура розповідає історію цієї компанії, яка змінила уявлення про сучасний танець у глядачів та критиків багатьох країн світу.

Candoco Dance Company, сцена з постановки Beheld хореографа Александра Вітлі. Фото Hugo Glendinning, 2015

9 вересня 2012-го погляди майже 8 мільйонів глядачів були прикуті до екранів британського Channel 4. Причиною такого інтересу телевізійної аудиторії став не новий сезон успішного серіалу на зразок "Шерлока" і не новини з життя королівської родини.

Того вечора канал вів пряму трансляцію із лондонського Олімпійського стадіону, де відбувалась видовищна церемонія закриття літніх Паралімпійських ігор.

У програмі були виступи популярних американських виконавців Ріанни та Jay-Z, спецефекти та феєрверки. Утім найбільш приголомшливим епізодом шоу став виступ гурту Coldplay, під музику якого на одній із спеціально облаштованих сцен танцювали учасники інклюзивної трупи Candoco.

Одягнені у яскраві костюми, вони віртуозно рухалися під хіти британських рокерів. Серед них були ті, що пересувалися по сцені на візках. Усі вони були однаково вправними  чи то спільно виконуючи танець вогню від пісню "Yellow", чи то вітаючи літо під композицію "Viva la Vida", одну із найпопулярніших у репертуарі Coldplay.

Руйнувати стереотипи в сприйнятті інвалідності та створювати сучасний танець при допомозі усіх можливих засобів, навіть якщо серед них будуть милиці чи візок, – основна мета компанії Candoco.

Candoco Dance Company, сцена з постановки Set and Reset/Reset. Фото Hugo Glendinning, 2011

За 25 років свого існування ця трупа привчила британців сприймати як рівних танцівників із різною тілесністю. Услід за жителями Сполученого Королівства мистецтво руху від Candoco оцінили жителі 60 країн світу.

Цього тижня дві найактуальніші постановки від трупи зможуть побачити українці.

Критики високо оцінюють творчість сміливих танцівників та хореографів. За свою історію колектив отримав чимало нагород, зокрема такі, що їх попередньо присуджували лише традиційним, а не інклюзивним об’єднанням.

У портфоліо компанії більше 30 постановок від визначних сучасних хореографів. Шість із них нині в репертуарі Candoco. Причому "Beheld" та "Set and Reset/Reset", що їх британці привезли до Києва, експерти зараховують до найбільш сильних робіт трупи.

"Хоча плинність руху створює враження простоти, насправді ми бачимо, як розвивається складна людська геометрія, – характеризує оглядачка Анна Вінтер з профільного видання The Stage постановку "Set and Reset/Reset". – Фактично, крізь усе це сяє проста радість руху".

Народження нового танцю

Історія Candoco розпочалась 1991-го. Утім прологом до неї стала трагічна подія, що відбулася майже за два десятиліття до того.

8 грудня 1973 року артисти із лондонської трупи сучасного танцю завершували гастролі виступом на сцені манчестерського оперного театру. Серед артистів була молода зірка Селеста Дендекер.

Того вечора вона вийшла на сцену із застудою. Чи то підвищена температура, чи втома від туру призвели до нещасного випадку – виконуючи стрибок, Селеста впала. Зі сцени її відвезли до лікарні, де діагностували перелом у шийному відділі хребта. Майже все тіло було паралізовано, більшість м’язів не слухались.

 Candoco Dance Company, сцена з постановки Beheld хореографа Александра Вітлі. Фото Hugo Glendinning, 2015

Довелось вчитися жити заново, звикаючи до власної залежності від допомоги інших.

Тоді їй здавалося, що кар’єру танцівниці закінчено. Селеста пройшла курс дизайну костюму і почала займатися скульптурою, перетворивши це захоплення на бізнес.

До танцю допомогла повернутися несподівана пропозиція знятися у фільмі індійського танцівника та режисера Даршана Сінгш Буллера "Падіння" ("The Fall"). Сюжет стрічки був дуже близьким до того, що їй довелось пережити свого часу. У ній розповідалось про танцівницю, яка повертається до улюбленої справи після травми.

Згодом Селеста скаже, що саме зйомки повернули віру в себе як в танцівницю та стали точкою відліку для нового життя.

"Раптом я зрозуміла, що знову буду танцівницею, і що бути нею означало не просто рухи ногами в повітрі. Це про те, що відбувається всередині мене і як це виражається в русі", – пояснює Селеста.

1991-го разом із художником Адамом Бенджаміном, із яким вона познайомилася на зйомках, Селеста почала проводити експериментальні танцювальні майстер-класи для людей з інвалідністю. Невдовзі митці заснували Candoco, яка стала відомою в усьому світі трупою.

В англійській назві організації закладена її сутність. Адже вона утворена із поєднання "can do", що в перекладі на українську означає "можу робити", та скороченого "co" – від "company".

"Ми ніколи не акцентували на аспекті інвалідності, – пояснює Селеста. – У фокусі завжди був танець і ті візерунки, що їх разом здатні утворити тіла".

 Candoco Dance Company, сцена з постановки Set and Reset/Reset. Фото Hugo Glendinning, 2011

Абстрактна хореографія

У просторій залі київської танцювальної студії "Березіль" близько двадцяти людей. На перший погляд їхні розрізнені рухи зовсім не схожі на танець. Вони енергійно ходять залою, зупиняються, стрибають, по-чудернацьки вигинаються, примовляючи різні слова.

Процесом керують двоє – англійка Меган Армішоу та данець Токі Броні Стрендбі. Вони танцівники компанії Candoco. Завдяки інструкціям іноземців рухи набувають нових сенсів, перетворюючись спочатку на дослідження власного тіла, а потім на короткі танцювальні імпровізації, сольні чи парні.

Так виглядав майстер-клас від трупи Candoco, що тривав у Києві протягом трьох днів. Із подібними воркшопами члени цієї британської компанії регулярно подорожують світом, залучаючи до сучасного танцю найрізноманітніших людей. Активна навчальна програма посідає в порядку денному компанії таке ж важливе місце, як репетиції постановок та виступи.

В українській столиці поміж учасниками майстер-класу були ті, хто мав значний досвід у бальних танцях, а були й ті, хто раніше танцював лише під улюблені пісні вдома чи в клубі. У тренінгу також брали участь люди з інвалідністю.

  Candoco Dance Company, сцена з постановки Beheld хореографа Александра Вітлі. Фото Hugo Glendinning, 2015

Утім усі вони, незалежно від досвіду та особливостей тілесності, виконували однакові вправи. Саме так, на рівних з іншими, здобував свого часу танцювальну освіту Токі.

Від народження він не має лівого передпліччя, але це не завадило хлопцю займатись спочатку спортивною гімнастикою, а потім стати професійним танцівником. На курсі він був єдиним студентом з інвалідністю і опановував ту ж програму, що й решта однокурсників.

Подібний досвід поки не перетворився на загальноприйняту практику ні в його рідній Данії, ні в Британії, де він тепер живе та працює. Однак завдяки діяльності Candoco та їхніх однодумців, ідея інклюзивної танцювальної освіти набуває поширення. Так само як ідея про створення танцювальних труп для людей з інвалідністю та без. Нині лише в Британії їх створено кілька десятків.

Токі пригадує, як один із його вчителів говорив, мовляв, тут доречно діяти за принципом "варто просто спробувати і побачити, що з цього вийде". Тієї ж філософії танцю він разом із Меган вчив відвідувачів київського майстер-класу – рух має передувати думці. Адже винайти щось нове можна тоді, коли не знаєш напевно, якої форми набуде тіло наступної миті.

Саме такою була відправна точка для створення постановки "Beheld". Меган і Токі пригадують, що відомий британський хореограф і танцюрист Александр Вітлі спочатку просив учасників колективу імпровізувати, досліджуючи можливості тіла. Взявши за основу побачене, він зрежисерував 30-хвилинний танець, упродовж якого виконавці взаємодіють між собою та з навколишнім простором під гіпнотичну музику німця Нілса Фрама.

"Ти ніби спостерігаєш за розгалуженими кронами дерев, що б’ються одне об одне під час шторму, – описує враження від постановки Розмері Воф із Exeut Magazine. – Не покидає відчуття, що ми постійно на межі знищення. Гілки можуть поранити, забитися, впасти. Натомість вони лише переплітаються, додаючи пустотливості цій сцені потенційного краху".

Критикиня звертає увагу на розмиті кордони у сприйнятті глядачем танцівників із інвалідністю та без. Адже щойно починається шоу, забуваєш, що дивишся проект інклюзивної трупи.

Саме такою була мета засновників компанії. І за словами нинішнього арт-директора трупи Педро Мачадо, милиці або візки тут – це лише додаткові інструменти для створення нової хореографії.

 Candoco Dance Company, сцена з постановки Set and Reset/Reset. Фото Hugo Glendinning, 2011

Друга постановка компанії, яку побачать кияни, називається "Set and Reset/Reset" і є не менш експериментальною за "Beheld". Вона, по суті, є інтерпретацією культового балету 1983 року від новаторки Тріши Браун.

Понад три десятилітті тому ця піонерка абстрактної хореографії представила постановку, на яку її надихнули молекулярні структури. Тепер шоу, що досліджує простір та взаємодію в ньому, вперше виконують танцівники з інвалідністю та без.

Нову версію цієї програми створювали під керівництвом колишньої учасниці танцювальної компанії Тріши Браун, Ебігейл Ягер. Крім вивчення хореографії, вона також спонукала танцівників Candoco імпровізувати.

У роботі спиралась на інструкції, які Браун давала своїм танцівникам 1983-го, як то зберігати простоту, діяти за інстинктами та працювати з видимим і невидимим.

Утім для сприйняття постановок Candoco зовсім не обов’язково знати історію танцю та закладені хореографами ідеї, впевнені англійка Меган і данець Токі. Вони називають танець способом комунікації, що залучає всі шість чуттів і показує, наскільки далеко ми можемо розсунути межі власних можливостей.

Оксана Мамченкова, спеціально для УП.Культура

Статтю створено в рамках спецпроекту Британської Ради в Україні.

powered by lun.ua

Головне на сайті