Політичні кризи, права жінок та цензура: гід новою виставкою в PinchukArtCentre

3937
9 березня 2017

"У рік її народження відбулись бунти у Брікстоні; 100 людей загинули під час заворушень у Касабланці; розпочав мовлення телеканал MTV; перші польоти здійснив літак Boeing 767; принцеса Діана у Великобританії вийшла заміж за Чарльза; помер Боб Марлі; південноафриканський апартеїд здійснив вторгнення в Анголу; виявлено/створено/названо СНІД; вийшла книга Салмана Рушді "Діти півночі"; її бабуся по батьку померла, уражена деменцією; люди плакали і сміялись... Населення світу складало близько 4,529 мільярда людей... сьогодні вона – одна з 7 мільярдів".

Вона – це художниця Дінео Сеше Бопапе, яка народилася 1981 року в Південно-Африканській республіці.

Цей текст є вигадливим варіантом її біографії, яка заміняє нудно-формальне скорочене CV та нагадує щось на кшталт "підсумків року" для допису в Twitter або Facebook. Епоха цих соцмереж настане через 30 років та 2,5 мільярда нових жителів на планеті після згаданих у біографі Бопапе подій.

Усі здобутки й проблеми світу в 10 реченнях – така форма життєпису художниці може слугувати метафорою для цьогорічної виставки номінантів на премію Future Generation Art Prize, яка представляє в стінах PinchukArtCentre 21 автора з 15 країн світу.

УП.Культура пропонує невеликий гід по ключовим темам, що їх піднімають у своїх проектах цьогорічні учасники проекту.

Дінео Сеше Бопапе (ПАР) mabu/mubu/mmu, 2017 Земля, кераміка, трави, кристали, вугілля, попіл, звук. Виготовлено спільно з PinchukArtCentre. Фото: Сергій Іллін

Для кращого розуміння логіки виставки варто стисло нагадати про механізм цієї або ж будь-якої іншої міжнародної мистецької премії.

Її шорт-ліст (тобто список художників, які увійшли до фіналу відкритого конкурсу та запрошені взяти участь у виставці в Києві) формується радою експертів з різних країн. Ті переглядають безліч заявок – згідно з наданою РАС інформацією, цьогоріч їх було 4400.

Фінальна 20-ка обирається експертами не навмання і не лише за поданою на конкурс заявкою. Враховуються попередні здобутки художників, послідовність їхньої практики та релевантність теми й проблематики, з якими вони працюють.

За таким самим принципом окрема експертна рада обиратиме згодом володаря головної премії FGAP.

Тобто загалом метою премії є не нагородити "найкращого художника" (термін, який в сфері мистецтва сам по собі звучить абсурдно), а радше відзначити певні персональні висловлювання, які найгостріше резонують із "духом часу" у мистецтві, суспільному житті та в поточному історичному моменті.

Кеман Ва Лехулере (ПАР) Час пам’ятає інший час, 2017. Малюнок крейдою та стінний орнамент. Виготовлено спільно з PinchukArtCentre. Фото: Сергій Іллін

Отже, виставки на зразок Future Generation Art Prize можна розглядати не лише як сукупність індивідуальний ідей, але і як певний зріз найбільш затребуваних художніх методів, тем та проблематики для осмислення.

Однією з них передбачувано є увага до локального контексту та його співвідношення із глобальними або – як би пафосно це не звучало – загальнолюдськими питаннями, співзвучними мешканцям будь-якого куточка Землі.

Наприклад, Нжидека Акуніілі Кросбі звертається до теми домівки та емігрантського досвіду. ЇЇ фігуративний живопис – осердя західної мистецької традиції – поєднується з виразними елементами нігерійської культури та сюжетами з приватного сімейного альбому.

Разом вони символізують відчуття подвійної ідентичності мисткині, яка народилася в Нігерії та професійно сформувалася в США, де й мешкає сьогодні.

Нжидека Акуніілі Кросбі (Нігерія). Гарматановий туман, 2014. Акрил, кольорові олівці, вугілля, перевідні картинки на папері. Приватна колекція. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Крізь призму приватних людських історій розглядає суспільно-політичний та історичний конфлікти Ібрагім Махама. Він розмірковує про працю, експлуатації та зворотній бік глобалізованої економіки у масштабній інсталяції "Неорієнтований Нканса IІ. 1901 – 2030".

Вона частково складається зі справжніх коробок для чистки взуття та знарядь інших видів марґіналізованої праці, що її виконує значна частина населення Гани.

Ібрагім Махама (Гана) Неорієнтований Нканса II. 1901-2030, 2016. Бокси чоботарів, будівельні панелі, частини старих потягів, змішані медіа. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Мисткиню Дінео Сеше Бопапе цікавить швидше духовний, якщо не езотеричний вимір культури своєї країни – її інсталяція mabu/mubu/mmu (слово "земля" на різних діалектах південноафриканської мови сепеді) створена зі справжнього ґрунту, глини, лікарських трав, попелу та кристалів, і кожний з цих елементів має свої виразні чуттєві та історичні асоціації.

Знання контексту цією роботи, безумовно, допоможе наблизитися до розуміння художнього задуму, проте й суто емоційне, інтуїтивне сприйняття спрацьовує тут не гірше.

Окрім тематизації специфічних рис власної культури та історії, чимало учасників виставки приділяють увагу місцевому – українському – контексту та намагаються вплести свіжі спостереження у своє наявне дослідження.

Зокрема, Фірелей Баес поєднала різні варіації українських та карибських візерунків у двох інсталяціях, присвячених темі багатовимірності сучасності світу, в основі якого – перетин різних культур та особистих історій.

Один з елементів інсталяції, мерехтіння невеликого джерела світла, зблизька виявляється автомобільною шиною, що горить – символом спротиву в усьому світі та в Україні зокрема.

Фірелей Баес (Домініканська Республіка) Пам’ять довіри крізь історію (шукаючи поради з Рада Лоа), 2017 Гуаш, чорнило, золота фольга, друк шін-коле на 140 сторінках вилученої з колекції книги. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Історія руху громадянського спротиву в Україні встає в один ряд із загальносвітовою протестною хвилею в роботі Івана Араготе, одним з елементів якої (фільм про батьків художника) озвучено подругою Івана, учасницею групи FEMEN Оксаною Шачко. Ті ж таки FEMEN згадуються в кураторському тексті до видовищної роботи Фібі Босвел.

Феміністичний порядок денний, питання та обмеження, що з ними стикаються жінки в різних країнах та політичних контекстах, а також можливі сценарії їх подолання є іншим лейтмотивом – очевидним або більш завуальованим – робіт низки авторів.

Багата на різноманітні смислові конотації робота Фібі Босвел має назву Mutumia, і вже саме це слово пропонує чимало способів її прочитання. Mutumia означає жінка мовою кікую (племені, з якого походить мати художниці), і графічні оголені фігури різних жінок ми бачимо у ефектній інсталяції Босвел.

Фібі Босвел (Кенія). Mutumia (Жінка), 2016, Інтерактивна інсталяція. Ручна мальована анімація, зациклена проекція, сенсори тиску, плата arduino, Mac Mini, інтерактивний код, голосові записи. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Жіноча нагота в Уганді означає прокляття, а зображення Босвел відсилають до конкретної події в історії країни, коли жінки народності Ачолі використали власне оголене тіло в знак протесту проти конфіскації їхньої землі.

А буквальним перекладом слова mutumia є "той, у кого губи замкнені печаткою" – усі жінки на проекції мовчазні. "Активувати" їхні голоси мають глядачі – сенсорні датчики запускають аудіозапис історій різних жінок (в тому числі українок), коли кімнатою рухаються люди.

Політична криза, природа влади та громадянський спротив – ще одна тема, яка не лише не втратила актуальності, але й акумулювала новий матеріал протягом останніх років з огляду на загальносвітові події та нестабільність.

Художниця з Туреччини Аслі Чавушоглу друкує наклад газет, що складаються з ніби то пророцтв віщунів – єдиних "авторів", чиї слова не підлягають цензурі в її консерватизованій нині країні. Їхніми вустами вона озвучує позиції різних політичних сил та етнічних меншин, яким не пробитися до справжніх медіа на батьківщині.

Аслі Чавушоглу (Туреччина) Майбутній час, 2017. Випуск газети накладом 10000 екземплярів, 16 сторінок, чорно-біла. Фото Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Багатокомпонентний проект Івана Арготе досліджує історію ідеологій в різних країнах та форми спротиву їхньому впливу. Присутній в роботі й особистий вимір – фільм про батьків Івана, що брали участь в акціях протестів у Колумбії.

Іван Арготе (Колумбія). Ідеологічно ваш: про те, що ми відчуваємо, як ми це відчуваємо і… світ, 2014-2017. Інсталяція, медіа варіюються. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Сол Калеро з Венесуели перетворює рецепцію арт-центру на пункт обміну валют, що натякає на нещодавню девальвацію національної валюти болівар (українцям ця тема має бути більш ніж зрозумілою) та її наслідки для країни, але водночас знижує градус серйозності теми завдяки бутафорським декораціям, у які оздоблено "пункт".

Сол Калеро (Венесуела) Обмін валют, 2016. Прилавок, картини, офісні стільці, рослини, вітрина, телевізори, бланки рахунки, ювелірні прикраси, постери. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Менш політично заангажованим на перший погляд видаються роботи митців, які досліджують природу зображення, звуку, простору або інших базових виразних елементів художнього висловлювання. Проте це аж ніяк не варто сприймати як "мистецтво про мистецтво", адже нерідко через аналіз суто формальних властивостей мистецького твору автор завуальовано "говорить" про інші, злободенні та гострі теми.

Фізик за освітою, Саша Пирогова представляє двоканальну відео- та звукову інсталяцію, 5 учасників-перформерів якої в підкреслено нейтральному середовищі творять жести, рухи та звуки за допомогою мікрофона – символу публічного мовлення, здатності бути почутим та, водночас, маніпулятивної влади, що її надає медіа.

Саша Пирогова (Росія). МОНО, 2016 Відеоінсталяція, 2 канали. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Український колектив "Відкрита група", знаний київською аудиторією за участю в двох виставках PinchukArtPrize та персональним проектом "Біографія" в PAC, створили роботу у новому для них медіумі – ігровому фільмі, що продовжує основну лінію практики колективу, пов’язану з пошуком та окресленням нових просторів для мистецтва.

Герої фільму, експерти в різних галузях знань, беруть участь у мозковому штурмі та досить абстрактно як для стороннього вуха розмірковують про властивості гіпотетичної "діорами", яку збираються створити. Вони демонструють майже безмежні властивості мови та уяви як альтернативи до візуального способу пізнання світу.

Про маніпулятивні властивості кінематографу та "рухомого зображення" взагалі йдеться одразу в декількох роботах. Фільм китайського митця Лі Жаня присвячений прихованим методам пропаганди та механізму формування образу ворога через розважальну "картинку".

Художник поєднує фрагменти реальних китайських фільмів 1950-70-х років з постановочними сценами за мотивами цих фільмів. Він також викриває курйозний факт китайської кіноіндустрії, за "законами" якої ролі злодіїв зазвичай віддають акторам з числа національних меншин, зовні подібних до етнічних китайців, проте з дещо відмінними рисами.

Лі Жань (Китай) Зміна ролей другого плану, 2017. Двоканальне синхронізоване відео. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

Інсталяція Мартін Сімс включає мікс із рекламних роликів, серіалів та іншого візуального "брухту", які піднімають питання глядацької залежності від штучних візуальних образів, нав’язаного медіа.

Мартін Сімс (США) Уроки I-LXXV, 2014-2017 Серія з 0’ 30’’ відео. Надано художником та Bridget Donahue Gallery. Фото: Сергій Іллін/PinchukArtCentre

А дотепна відео проекція Енді Холдена запозичує класику західної мультиплікації в якості псевдонаукового доказу сучасних конспірологічних теорій.

***

Глобальні премії на кшталт FGAP нерідко критикують за надмірну політичну ангажованість, тобто за те, що вони відзначають не стільки художню якість творів, скільки їхню відповідність певним "правильним" темам. І дійсно, певна політична мотивація завжди присутня у сьогоднішньому мистецькому світі на рівні з суто художніми оцінками.

Наприклад, за негласними правилами будь-який великий міжнародний проект – чи то бієнале, чи премія – мають бути максимально інклюзивними та уважно враховувати різні позиції та теми, що їх сьогодні пропонує мистецтво на усіх континентах (адже навіть в Антарктиці цього року відбудеться щось на зразок плавучої бієнале-експедиції).

Важико Чачхіані (Грузія) Зима, якої не було, 2017 Відео, 9’ 00’’ Виготовлено спільно з PinchukArtCentre. Фото: Сергій Іллін

Але не варто сприймати такі рішення як суто механічні. Як не варто забувати й інше: те, що сьогодні може видаватися кон’юнктурою (наприклад, обов’язковий гендерний баланс серед учасників) буквально дві-три декади тому було недосяжним показником в умовному маскулінному англо-саксонському та герметичному професійному мистецькому середовищі.

Й Україні станом на 2017 рік аж ніяк не завадить запозичити у сьогоднішнього мистецького світу трохи толерантності, відкритості та емпатії, аби якнайшвидше осмислити болісні й суперечливі питання власної ідентичності та не волочити їх у майбутнє, як безликий пам’ятник у пронизливому фільмі Важико Чачхіані (Грузія/Німеччина).

Лізавета Герман, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті