Від Давнього Єгипту до свінгу і регтайму: Як у світі поширюється мода на вінтажні танці

2689
11 квітня 2017

Яка мова є найдавнішою у світі? Цілком можливо, що це – мова танцю. Мова рухів, помножена на ритм, що є основою всіх процесів живої та неживої природи.

Танець пройшов шлях від доісторичних ритуалів до сучасного модернового балету. І він здатен повернути нас у будь-яку епоху нашого минулого.

Що далі ми заглиблюємося в історію, то менше знаходимо даних про танцювальні традиції. Ми бачимо зображення танцюристів на грецьких вазах та в єгипетських гробницях, але як саме виглядав танок, можемо лише здогадуватися.

УП.Культура дослідила, які танці минулого відновлюють в Україні, Західній Європі та США і для чого.

Перші відносно чіткі дані про старовинні танці з’являються не раніше Середньовіччя. Тоді почали записувати схеми танців та описувати рухи.

Загалом, часові межі, до яких відносять тепер так звані вінтажні танці, простягаються до першої половини ХХ століття. А географічно відродження старовинних танців охоплює в першу чергу Європу та Північну Америку, де європейські танці поширились після колонізації.

Відірвавшись від європейського континенту, танці Старого світу почали змінюватися. Американці танцювали їх інакше, переінакшуючи танцювальні кроки.

У центрі – Олександра Мазур та Антон Воронько. Усі фото: Дмитро Ларін

Часом кроки танцюристів наближалися навіть до маршового поступу – так вплинула Громадянська війна 1861–1865 років. Знайомі до болю фігури європейських кадрилей замінювали власними, американськими.

Пізніше в Америці виникли власні танцювальні стилі, які підкорять увесь світ: регтайм та блюз. Це музично-танцювальна матриця, з якої народився джаз та джазові танці.

І саме з ними пов’язане таке рідкісне явище, як відновлення танцювальної традиції. Це трапляється, коли цікавість до певного танцю чи танцювального стилю на певний час пропадає, але старше покоління все ж встигає передати традицію наступникам.

Прихильники старовинних танців знають про такі випадки, розповідає Олексій Кривенко, співорганізатор Vintage Dance Community та викладач старовинних танців.

– Головна риса вінтажних танців у тому, що ця традиція перервалася на кілька десятків чи сотень років, – розповідає Олексій.

У певний час вони були нікому не відомі, про них забули. Більше пощастило джазовим танцям. Був так званий Swing Revival (кінець 1990-х), коли ентузіасти того часу знайшли ще живих викладачів свінгових та джазових танців і з їхьою допомогою відновили цю традицію.

Це стосується лінді хоп та бугі вугі. Але це – відновлення. Вінтажним танцям більше пасує термін "реконструкція". Це танці, які відроджували за письмовими джерелами, бо з того моменту, коли їх танцювали, змінилося багато поколінь.

З моменту появи перших "підручників" танців дійсно минуло дуже багато часу. Першими такими "посібниками" дослідники вважають малюнки часів Стародавнього Єгипту. Їх датують ІІІ тисячоліттям до н.е.

 Олександра Мазур

Судячи з зображень, уже тоді існували схемні танці, тобто такі, що складалися з певної послідовності рухів і танцювальних фігур. Вже тоді жінки й чоловіки танцювали разом, проте перевагу надавали саме дівчатам – за вроджену грацію та елегантність.

Саме так описував танці Стародавнього Єгипту сер Гардинер Вілкінсон, засновник британської єгиптології. На його думку, деякі піруети часів Давнього Єгипту нагадували хореографію сучасного балету.

І тут він не далекий від істини: деякі танцювальні рухи, зображені на середньовічних гравюрах, добре знайомі сучасним артистам, особливо – шанувальникам вінтажних танців.

Також у часи єгипетських фараонів танці вже розділилися на народні та елітарні.

Танці, якими насолоджувалися знатні люди, були складніші, вимагали підготовки та спеціальних тренувань. Цей розподіл зберігся майже до другої половини минулого сторіччя.

Траплялось також, що народний танець завойовував бальні зали, а потім вертався у народні маси, правда, вже в зміненому вигляді. Так було з кадриллю, яку, можливо, ще пам’ятають наші бабусі. Так було з вальсом і полькою, які спочатку викликали величезний осуд серед аристократів.

Річ у тому, що нові танці не лише свідчать про зміну танцювальної моди. Це відгомін перемін у суспільстві. Нові танці зазвичай дають танцюристам більше свободи, і це викликає осуд консерваторів.

Скажімо, в часи Середньовіччя танцювали, торкаючись одне одного зап’ястками. Потім канони моралі дозволити вести даму тримаючи за руку, чи радше – за пальці. Довгий час бал був єдиним місцем, де молоді неодружені люди могли триматися один за одного, не викликаючи публічного осуду.

 Олена Палій та Андрій Вовк

Вінтажні танці є незвичним хобі, популярним у багатьох країнах. Прихильники альтернативних танців збираються на численних фестивалях, але широкий загал про них знає небагато.

Насправді, прихильники цього хобі не ховаються. Просто воно настільки самодостатнє, що ці люди не шукають зайвої публічності. Вінтажні танці відкривають абсолютно новий світ, і навіть не один.

Для багатьох – це шанс зазирнути у власну історію. Так, у США активно вивчають вінтажні танці, пов’язані в епохами Громадянської війни, Реконструкції тощо. Деяким танцювальним спільнотам, що працюють у цьому напрямку, близько 30 років.

Подією номер один можна назвати бал, присвячений Елізабет Гаскелл (Gaskell Ball), що проходить в Окленді, Каліфорнія. Для багатьох ця подія є невід’ємною частиною життя – за словами очевидців, на цьому балу завжди багато "старожилів".

Подія відбувається понад 20 років, тож вінтажні танці для американців вже перетворилися на повноцінну традицію.

У британців користується попитом ампір. Це стиль часів Наполеона, який торкнувся усіх сфер життя як на континенті, так і в Британії.

Саме в цей час Європою ширилась мода на все англійське, в тому числі на танці. Тож не дивно, що британці прагнуть не втратити спадок цієї яскравої епохи.

Саме в цей час на великосвітські вечірки "просочується" вальс, який багато хто зустрів у штики. Велике обурення викликало те, що вальс виконується в "непристойно" близьких обіймах.

 

Утім, цей танець завоював багато прихильників, які геть не соромилися "обійматися" на паркеті. Серед них, до речі, був лорд Байрон.

Відродження танцювальних традицій цього часу почалося на початку минулого століття, не в останню чергу завдяки зусиллям Сесіла Шарпа, британського музиканта та публіциста, знавця англійського фольклору.

Цей період блискуче описаний у романах Джейн Остін, які служать джерелом натхнення для тих, хто влаштовує вінтажні бали, присвячені цій епосі. Один з таких балів відбувся свого часу і в Києві.

Ближча до нас Чехія є прикладом країни, де автентичних вінтажних танців майже не збереглося (не беремо до уваги народні танці). Надія Холявко, дизайнер одягу і велика прихильниця старовинних танців, вже кілька років живе в цій країні і вивчила про "вінтажних" ентузіастів майже все.  

– Суто чеських танців майже не існує, вони постійно були частої інших танцювальних традицій, – говорить Надія. – Втім, зберігся звичай танцювати на історичних балах старовинний вальс у три па, а не сучасний бальний.

Також можуть станцювати польку чи мазурку. Але мазурка тут виглядає як контрданс, а не традиційна жвавий стрибучий танок ХІХ століття. Навчаються цим танцям просто на балу.

Проводять також спеціальні семінари, присвячені танцювальним технікам минулого, але їх відвідує вузьке коло зацікавлених людей.

До України це захоплення завітало порівняно недавно, але розвиватись почало досить швидко, говорить Олексій Кривенко:

Перші школи старовинного танцю зародилися ще 8-10 років тому, а до того їх танцювали в клубах рольового моделювання, але це було зародкове явище.

Танці були дуже прості і нагадували завчені рухи під музику. А потім з’явився інтерес до першоджерел, почалося вивчення та реконструкція старовинних танців.

Виник ряд шкіл та студій, де вивчають саме вінтажні танці. Вони є у Харкові та Одесі, Вінниці та Дніпрі.

Київ найщедріший у цьому сенсі: в ньому декілька таких осередків, і можна вивчати весь вінтажний репертуар від Середньовіччя до регтайму.

Більш за все я люблю танці XVI століття, говорить Влада Самойлова, викладачrf студії старовинного танцю "Джойсанс" (Київ). Якось вони ближчі мені по темпоритму, хоча із задоволенням танцюю Середньовіччя, XV століття, танці XVII-го та українське бароко.

Окрема любов – це народні танці, причому усієї Європи, від болгарських і молдавських до норвезьких та бретонських. Звичайно, цікавлюся й українськими танцями – їх викладає дуже цікавий колеrтив "Буття".

На її думку, серцями киян, що полюбляють вінтажні танці, володіє витончене ХІХ століття. Харків’яни ідуть тим же шляхом, розповідає Сергій Рекротчук, керівник харківської студії старовинних танців "Eventail".

– В нас невелике розмаїття напрямків. Більшість танцює те, що простіше та згодиться для наших танцювальних вечірок.

 

Свого часу були популярні танці Гульєльмо Ебрео та Доменіко П’яченци (Італія, XV сторіччя), проте за браком охочих та старанних танцюристів інтерес згас. Це справді дуже специфічні танці.

Зараз єдиний конкретний напрямок – це танці XIX століття.

Мені особисто всі епохи подобаються. Ногами "пройшов" Середньовіччя, італійське Кватроченто, пізній Ренесанс, трохи зачепив бароко, потоптався у модерні.

Але справжньою любов’ю стала перша половина XIX сторіччя – доба фізично складних та візуально летючих і тендітних танцювальних технік.

У Дніпрі є кілька шкіл, що вивчають свінгові танці, а у 2008 сформувалася група ентузіастів, які, окрім історичних танців, вивчають старовинні слов’янські хороводи, розповідає Марина Перва. Вона очолює клуб історичного танцю "Відлуння" (Дніпро).

– Я займаюся бальними танцями ХІХ – початку ХХ століть. Особливо мені подобається період 1900 – 1910-х, перед Першою світовою війною, – говорить Марина. – Також ми вивчаємо традиційні народні танці та хороводи східних слов’ян.

Андрій Вовк та Олена Палій

Історичні танці доступні різним поколінням: від дітей до бабусь та дідусів. Це чудово, бо так ми налагоджуємо спілкування між поколіннями, що в нашому житті буває не так вже й часто.

Марина була однією з численних гостей другого всеукраїнського фестивалю старовинних танців, що відбувся в Києві в середині березня.

Головна мета фестивалю Vintage Dance Exchanhe (VDE) – створити максимально широку платформу для спілкування для всіх, хто цікавиться вінтажними танцями в Україні та за її межами (це в перспективі).

– Останнім часом дуже активними стають одесити, вони проводять багато подій присвячених вінтажним танцям, готові їздити в інші міста, наприклад, до Києва, щоб навчитись чогось нового, – розповідає співорганізатор фестивалю Олексій Кривенко. – Після фестивалю спільноти різних міст активно спілкуються, чого ми, власне, й прагнули.

Віра Мельничук, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті