"Мислення швидке й повільне": уривок із книги нобелівського лауреата з економіки

4871
10 вересня 2017

Деніел Канеман – ізраїльсько-американський психолог, економіст, соціолог. У 2002 році здобув Нобелівську премію з економіки.

У 2011 і 2012 роках входив до числа 50 найвпливовіших людей фінансового світу за версією журналу Bloomberg Markets.

У книзі "Мислення швидке й повільне" Канеман на основі досліджень із когнітивної та соціальної психології розкриває таємниці роботи людського мозку, описує неусвідомлені упередження, властивості інтуїтивного та усвідомленого мислення, роль емоцій в оцінних судженнях.

Книга вчить ефективно користуватися обмеженим ресурсом уваги, ухвалювати рішення в умовах невизначеності й удосконалювати власні судження.

Утім книжка не є сухою інструкцією з експлуатації мозку. Це психологічна драма з двома дійовими особами – інтуїтивним та усвідомленим мисленням.

Можливо, саме тому книга стала бестселером New York Times та Amazon. Її також визнано книжкою року за версією New York Times Book Review, The Economist та інших авторитетних видань.

Пропонуємо читачам УП.Культура уривок із українського перекладу цієї книги, підготованого до другу видавництвом "Наш Формат".

 

Дійові особи історії

Якщо ви подивитеся на це зображення, то зможете спостерегти, як ваш мозок працює в автоматичному режимі. Коли ви бачите обличчя цієї жінки, ваш досвід автоматично поєднує те, що ми називаємо баченням та інтуїтивним мисленням.

 

Ви впевнено та швидко зрозуміли не лише те, що в жінки темне волосся, але й так само збагнули, що вона розлючена. Ба більше: те, що ви побачили, дозволило вам зазирнути в майбутнє. Ви відчули, що ця жінка от-от скаже комусь кілька дуже неприємних слів, швидше за все голосно і різко.

Передчуття того, що вона робитиме далі, спало вам на думку автоматично і без особливих зусиль. Ви не збирались оцінювати її настрій чи прогнозувати її подальші дії. Ви не сприйняли свою реакцію на зображення як якусь дію. Це просто з вами сталося. І це – приклад швидкого мислення.

Тепер погляньте на таку задачку:

17 × 24

Ви одразу зрозуміли, що це приклад на множення і що, вочевидь, зможете його розв’язати, для чого вам знадобиться папір та олівець, хоча, можливо, вдасться зробити це і без них. Інтуїтивно ви також оцінили величину відповіді та швидко збагнули, що ані 12 609, ані 123 не підходять, але не впевнені, чи не підійде 568.

Точний розв’язок не спав вам на думку, і ви відчули, що маєте вибір – взятися до обчислень чи ні. Якщо ви цього ще не зробили, то повинні спробувати помножити цифри і бодай частково розв’язати приклад.

Поступово ви відчули процес повільного мислення. Спочатку ви дістали зі своєї пам’яті когнітивну програму множення, яку вивчили ще в школі, а потім застосували її. Для здійснення обчислень довелося напружитися. Ви відчули напругу від того, що довелось одночасно утримувати в пам’яті багато інформації, бо вам треба було стежити і за тим, що ви вже зробили, і за тим, що збиралися зробити.

Процес був роботою вашого мозку – цілеспрямованою, такою, що потребує зусиль і дотримання порядку. Це все зразок повільного мислення. Обчислення було вправою не лише для вашого розуму, але й для тіла. Ваші м’язи напружилися, тиск піднявся, а пульс пришвидшився.

Якби хтось за вами в цю мить спостерігав, то помітив би, що ваші зіниці розширені. Вони знову стали нормального розміру, щойно ви закінчили обчислення та знайшли відповідь (до речі, це 408) або ж здалися.

Дві системи

Психологи вже впродовж кількох десятиріч активно цікавляться двома режимами мислення: тим, який викликає зображення розлюченої жінки, і тим, що запускає розв’язання задачки на множення. Їх називають по-різному. Я послуговуюся початковими термінами, що запропонували психологи Кейт Становіч та Річард Вест, і тому називатиму їх системами мислення: Система 1 та Система 2.

  • Система 1 спрацьовує автоматично і швидко, з мінімальною кількістю зусиль чи взагалі без них, без відчуття вольового контролю.
  • Система 2 зосереджує увагу на розумовій діяльності, що потребує розумових зусиль, зокрема складних обчислень. Функціонування Системи 2 часто пов’язують із суб’єктивними відчуттями діяльності, вибору та концентрації.

Поняття Системи 1 та Системи 2 широко застосовують у психології, але в цій книзі я йду далі за інших, адже її можна розглядати як психологічну драму з двома дійовими особами.

Коли ми думаємо про себе, то ідентифікуємо себе із Системою 2 – свідомим, розумним "я", що має свої переконання й ухвалює рішення – про що думати і що робити. Хоч Система 2 і вважає, що саме вона втягнута у вир подій, проте головна героїня нашої книги – автоматична Система 1.

Я описав би Систему 1 як таку, що без якихось зусиль створює враження і почуття – основне джерело переконань і свідомого вибору Системи 2. Автоматичні дії Системи 1 продукують напрочуд складні комбінації ідей, але лише Система 2 може конструювати думки шляхом упорядкованої послідовності дій.

Я також описую умови, за яких Система 2 бере кермо влади у свої руки та обмежує вільнодумство Системи 1 з її імпульсами та асоціаціями. Я пропоную вам уявити собі ці дві системи як два суб’єкти зі своїми індивідуальними навичками, обмеженнями та функціями.

В умовному порядку збільшення складності в цьому переліку наведено деякі приклади автоматичних дій, притаманних Системі 1:

  • Визначити, який об’єкт розташований ближче за інший.
  • Зорієнтуватися, з якого боку пролунав несподіваний звук.
  • Закінчити фразу "хліб і...".
  • Скривитися, побачивши гидке зображення.
  • Розпізнати ворожість у голосі.
  • Порахувати, скільки буде 2 + 2.
  • Прочитати слова, написані великими літерами на білборді.
  • Керувати автомобілем, їдучи вільною дорогою.
  • Зробити сильний хід у шахах (якщо ви – гросмейстер).
  • Зрозуміти просте речення.
  • Розпізнати в "спокійній та охайній людині, для якої дуже важливі деталі", стереотип, пов’язаний із певною професією.

Усі ці види мозкової діяльності мають ту саму природу, що й реакції на зображення жінки: вони відбуваються автоматично і (практично) не потребують зусиль.

Здатності Системи 1 охоплюють наші вроджені навички – такі самі, що мають інші тварини. Ми народжуємося готовими сприймати світ довкола нас, розпізнавати різні об’єкти, скеровувати нашу увагу, уникати втрат та боятися павуків. Інші види розумової діяльності стають швидкими й автоматичними завдяки тривалій практиці.

Система 1 запам’ятовує зв’язки між ідеями (як називається столиця Франції?), а також набуває таких навичок, як читання та розуміння нюансів соціальної ситуації. Деяких навичок, як, наприклад, спроможність дібрати сильний хід у шахах, набувають лише фахівці у вузьких галузях. Інші ж – доступні багатьом.

Щоб розпізнати схожість між описом людини та стереотипом певної професії, необхідно мати ґрунтовні знання мови та культури, які є в більшості з нас. Знання зберігаються в нашій пам’яті, і доступ до них ми одержуємо без свідомого наміру і без зусиль.

Деякі мисленнєві дії, наведені в переліку, цілковито мимовільні. Ви не можете уникнути розуміння простих речень, висловлених рідною вам мовою, чи не зорієнтуватися, звідки пролунав гучний звук, так само ви не можете не знати про те, що 2 + 2 = 4, або не подумати про Париж, коли згадують столицю Франції. Інші види діяльності, такі як жування жуйки, можуть свідомо контролюватися, хоч зазвичай і відбуваються автоматично.

Контроль за увагою розділений між обома системами. Орієнтування на гучний звук – це зазвичай мимовільна операція Системи 1, однак він миттєво мобілізує цілком усвідомлену увагу Системи 2. Ви можете стриматися і не повернутися до джерела гучного та образливого зауваження на велелюдній вечірці, але, навіть якщо ви не повертаєте голови, ваша увага бодай на мить, але все одно зачепиться за це зауваження. Натомість увагу від небажаного об’єкта можна відвернути, зосередивши її на чомусь іншому.

Дуже різні функції Системи 2 мають одну спільну рису: вони потребують уваги та перериваються, щойно увага відтягується на щось інше. Ось деякі приклади дій Системи 2:

  • Зайняти стартову позицію в забігу.
  • Зосередити увагу на клоунах у цирку.
  • Прислуховуватися до голосу якоїсь конкретної особи в багатолюдній та шумній кімнаті.
  • Шукати жінку із сивим волоссям.
  • Згадати звук, який вас здивував.
  • Іти в темпі, швидшому за вашу звичну ходу.
  • Стежити за доречністю вашої поведінки відповідно до соціальної ситуації.
  • Порахувати кількість літер а на сторінці.
  • Продиктувати комусь номер вашого телефону.
  • Припаркувати машину на вузькому місці (звісно, якщо ви не професійний паркувальник).
  • Порівняти між собою дві пральні машини за їхніми функціями та цінами.
  • Заповнити податкову декларацію.
  • Перевірити правильність складного логічного доведення.

У всіх цих ситуаціях ви мусите зосереджувати увагу, і якщо ви не зможете цього зробити, то або не впораєтесь із завданням, або виконаєте його абияк.

Система 2 спроможна до певної міри модифікувати роботу Системи 1, перепрограмувавши звичайні для неї автоматичні функції уваги та пам’яті. Приміром, якщо ви чекаєте родича на вщерть залюдненому вокзалі, то можете вольовим рішенням зосередитися на пошуках сивої жінки чи бородатого чоловіка і так підвищите свої шанси впізнати родича здалеку.

Ви можете налаштувати свою пам’ять на згадування столиць, що починаються з літери "Н", або на пригадування романів французьких письменників-екзистенціалістів. Коли ви орендуватимете машину в лондонському аеропорті Гітроу, вам, швидше за все, нагадають: "У нас лівосторонній рух".

У всіх цих випадках вам доводиться робити щось, що не є для вас простою, природною чи звичайною дією. Ви також помітите, що, аби виконати ці вимоги, ви мусите постійно докладати бодай деяких зусиль.

Часто вживана фраза "зверніть увагу" цілком справедлива: ви маєте обмежений ресурс уваги, частину якого можете спрямувати на певну кількість дій, але якщо вийдете за межі цього ресурсу, то зазнаєте невдачі.

Виразна ознака складних видів діяльності – те, що вони заважають одне одному, тому їх не можна провадити одночасно. Ви не змогли б обчислити добуток 17 на 24, виконуючи поворот ліворуч на дорозі, де щільний і жвавий рух, і вам точно не слід намагатися це зробити! Ви можете робити кілька речей водночас, якщо вони легкі і вам не потрібно докладати зусиль.

Коли ви їдете вільною трасою, то, очевидно, цілком безпечно можете керувати автомобілем і при цьому розмовляти зі своїм пасажиром. Деякі батьки (хоч, можливо, і відчуваючи через це певну провину) відкрили для себе, що можуть читати своїм дітям казочку, але при цьому думати про щось своє.

Усі здебільшого розуміють, які обмежені можливості нашої уваги, тож наша поведінка в суспільстві робить поправку на ці обмеження.

Наприклад, якщо водій обганяє фуру на вузькій дорозі, дорослі пасажири в машині зазвичай не відволікають його в цей момент розмовами. Вони знають, що не варто заважати водієві, і, мабуть, підозрюють, що зараз він "оглух" і їх не почує.

Уважно на чомусь зосередившись, люди стають практично "сліпі", бо не помічають навіть тих стимулів, які зазвичай відвертають їхню увагу.

Деніел Канеман "Мислення швидке й повільне"

Переклад: Максим Яковлєв

Видавництво "Наш Формат"

powered by lun.ua

Головне на сайті