Юрист-міжнародник Філіп Сендс: Зі Львова беруть початок сучасні права людини

1526
29 вересня 2017

Філіп Сендс – професор права двох лондонських вишів, франко-британський юрист, адвокат-практик.

Він брав участь в розгляді міждержавних позовів у рамках процедур Міжнародного Суду ООН та Європейського суду з прав людини.

Уперше Сендс приїхав до Львова у 2010-му, щоб прочитати студентам лекцію з права.

Тоді він ще не знав, що означатиме це місто для нього сім років потому.

Цієї осені вийшов український переклад книги-дослідження Сендса "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова". У ній він розповідає історію своєї родини, а також пояснює, чому Львів є важливим для сучасних прав людини.

УП.Культура зустрілась із Сендсом під час Форуму видавців у тому-таки Львові і розпитала про книгу, місто та його минуле.

Філіп Сендс. Усі фото: Костянтин Ценцура

– Якщо коротко – про що книжка "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"?

– Це мемуари. Це детективний трилер. Історична книга.

Вона про чотирьох чоловіків, два злочини, одне місто. Ми зараз у Львові, який є серцем всієї книги.

Усе почалось тоді, коли я спробував вивчити історію свого дідуся. Він народився у Львові в 1904 році і ніколи не говорив, що трапилося з ним і з його сім’єю, матір’ю, батьком чи сестрою.

Я хотів про це дізнатися. А згодом відкрив, що зі Львова беруть початок сучасні права людини.

Дві людини – Рафаель Лемкін і Герш Лаутерпахт сформулювали поняття геноциду і злочинів проти людства. Вони жили у Львові, вчилися тут на правничому факультеті. Про це донедавна ніхто не знав.

У книзі ще є четвертий чоловік – Ганс Франк. Він приїхав у Львів у 1942. І саме він наказав вбити тут багатьох людей.

Потім Франк постав перед судом у Нюрнберзі, де Лаутерпахт і Лемкін виступали із обвинуваченнями проти нього. Це складна історія.

– Який епізод у книзі для вас є найважливішим як для професіонала?

– Найважливіший епізод в цій книзі для мене – це коли я виявив, що Герш Лаутерпахт і Рафаель Лемкін були прокурорами на нюрнберзькому судовому процесі 20 листопада 1945 року.

Вони переслідували Ганса Франка. Але коли суд розпочався, вони не знали, що Франк вбив їх сім'ї.

Тільки влітку 1946 чоловіки дізналися, що людина, яку вони переслідували, винна у смерті їхніх близьких.

Я теж адвокат, і це мене дуже зворушило. Я уявляв собі момент, коли вони дізналися, ким їх сім'ї були вбиті. А це 78 осіб.

 "Нове покоління тепер починає говорити правду і визнавати історію, навіть якщо це іноді болісно"

– Який з героїв для вас найближчий?

– Очевидно, що мій дідусь для мене дуже важливий. Але є в цій історії одна жінка, яка помітно виділяється. Звали її – міс Тілні.

Упродовж дослідження я знайшов клаптик паперу з її адресою. Коли запитав у мами, хто це, вона сказала, що не знає. Та я їй не повірив.

Міс Тілні була жінкою, яка врятувала мамі життя. У 1939 вона перевезла її з Відня в безпечне місце у Париж, де та пережила війну, переховуючись дитиною.

Міс Тілні була християнською місіонеркою, справжньою героїнею, сміливою жінкою.

– На вашу думку, чому ніхто не знав про зв'язок цих адвокатів зі Львовом?

– Деякі люди дещо знали, але вони не були зацікавлені. І я думаю, що причина, через яку люди не були зацікавлені, складна.

Я веду до того, що Лаутерпахт і Лемкін не були українцями. Вони були польського і єврейського походження. Тому, мабуть, і не були такі цікаві. Але все змінюється.

Знаєте, 11 листопада у Львові відбудеться велика церемонія в честь юристів Лаутерпахта та Лемкіна. На будинках, де вони колись жили, встановлять меморіальні таблиці.

І це вказує на те, що нове покоління тепер починає говорити правду і визнавати історію, навіть якщо це іноді болісно.

 "Можливо, одного прекрасного дня нову міжнародну конвенцію про злочини проти людяності назвуть на четь Львова"

– Чому ці люди такі важливі для України і Львова? І чи важливий для цих адвокатів Львів?

– Місто складається з людей, вулиць і будівель. І у них є певний образ.

Львів – місто глибокої історичної культури, важлива частина цивілізації. Тепер частина мене теж зі Львова.

Мій дідусь народився тут, це робить мене львів’янином. Я відчуваю себе тут вдома, тут мені дуже комфортно. І мені подобається ходити по вулицях, мені подобаються будівлі.

– Чи помітили ви, що ваша книга впливає на суспільство?

– Я помітив, що книгу продали в дуже великій кількості – понад 100 тисяч примірників. І я отримую листи з усього світу. Я знаю, це змушує людей думати.

Також є деякий поступ в переговорах щодо нової міжнародної конвенцією про злочини проти людяності. Можливо, одного прекрасного дня її назвуть "Львівською конвенцією про злочини проти людяності".

Це дуже важливий зв'язок між міжнародним правом і містом.

– Як змінилась професійна практика тих часів, що ви їх описуєте в книзі, і ваших сучасників?

– Практика права ніколи не буває легкою.

Міжнародне право дуже молоде. В той час, коли працювали Лаутерпахт і Лемкін, законів про права людини не було. Не було і міжнародного кримінального права, тому вони були революціонерами.

Тепер, через сімдесят років, коли їхні ідеї виросли, їх прийняли, нам стало легше. Ми можемо опиратися на їхню роботу.

– В одному з інтерв'ю ви розповідали, що Лаутерпахт майже напевно сказав би, що винахід поняття геноциду Лемкіном був марним, нам потрібно зосередитися на захисті особистості. Що концепція геноциду може навіть якимось чином сприяти виникненню тих подій, яким він намагається запобігти. Як ви ставитеся до цього? І яке явище актуальніше сьогодні?

– І те, і інше. Геноцид стосується захисту груп. Злочини проти людяності – захисту окремих осіб. Ці поняття з'явилися одночасно завдяки роботі різних людей зі Львова.

Лаутерпахт був стурбований тим, що концепція геноциду замінює тиранію держави тиранією груп. І я думаю, що це може трапитися.

Але для мене геноцид і злочини проти людяності існують пліч-о-пліч. Я зрозумів це з роботи Лемкіна.

Ми всі відчуваємо себе членами певної групи, ми всі хочемо, щоб наша група була захищена, ми вважаємо, що закон захищає ці групи.

Але, насправді, найважливішими є він, ти, я – людина. У нас є права, тому що ми люди. А не тому, що ми є членами групи.

 "Закон ніколи не зможе вирішити всіх проблем"

– Отже, ми говоримо про злочини проти людяності і геноцид. Чи існують які-небудь явища, які можна виокремити в нову групу злочинів?

– Це цікаве питання. Для міжнародних злочинів у нас є чотири основні категорії: агресія, незаконна війна, воєнні злочини, злочини проти людяності і геноцид. Поки що нових процесів, які можна назвати новим злочином, немає.

Але, наприклад, у Бразилії в минулому році був прийнятий закон, який захищає спільноту ЛГБТ, розширює поняття геноциду і включає в себе дискримінацію людей через сексуальну орієнтацію. Я це дуже підтримую.

– Луї Бруно Зон, юрист, який теж народився у Львові, став викладачем міжнародного права на юридичному факультеті в Гарварді і взяв участь в створенні Організації Об'єднаних Націй в Сан-Франциско в 1945 році. Він частково написав статут Гаазького міжнародного суду. Чи вважаєте ви, що міжнародне право зараз ефективне, звертаючи увагу на випадок України і Росії?

– Цікаво, що ви згадали Луїса Зона. Я знав Луїса. І я добре його знав. Він помер кілька років тому.

Міжнародне право стикається з безліччю проблем, в ситуації між Росією і Україною багато з них проявляються.

Я кажу своїм учням, що міжнародне право не ідеальне. Це довга гра. І нам просто потрібно трохи попрацювати. Ми не вирішимо всіх проблем за день чи два.

– Чому ці проблеми існують?

– Закон ніколи не зможе вирішити всіх проблем. Люди діють по-різному. Деякі дотримуються закону, деякі – ні.

В Україні іде боротьба за верховенство закону. Боротьба за незалежність суддів, боротьба з корупцією. Але це все зміниться, якщо зміняться люди

І закон є одним з інструментів змін, але не єдиним.

 "Моя нова книга – це історія про губернатора Львова – Отто Вахтера. Він був губернатором тут з січня 1942-го по липень 1944-го"

– Ви пишете нову книгу. Про що вона?

– У неї є робоча назва, але вона не остаточна. Це "Смерть у Ватикані". Вона також стосується Львова.

Це історія про губернатора Львова – Отто Вахтера. Він був губернатором тут з січня 1942-го по липень 1944-го. Через кілька років він втік.

У 1949 році Вахтер відправився до Ватикану. Потім хотів втекти до Аргентини. Але щось сталося, і він помер у липні 1949 року за дуже дивних обставин.

У книзі я розповідаю, що трапилося. Він помер від природного захворювання чи був отруєний? Чи був він отруєний кимось, хто приїхав зі Львова?

Я вивчаю всі ці проблеми.

Ніхто не говорить про нього, ніхто не досліджує Отто Вахтера, але він несе відповідальність за вбивство українських євреїв, у тому числі – з моєї сім'ї.

Катерина Хорощак, спеціально для УП.Культура

Фото: Костянтин Ценцура

powered by lun.ua

Головне на сайті