Не з іншої планети. Як фотограф Лера Польська вселяє впевненість у жінок

Більше борщів, більше дітей, більше родинного затишку.

Так сталось, що суспільство завжди очікує від жінок більше, ніж від чоловіків. І коли щось іде не так, у голові жінки починають роїтись докори "недовиховала", "недопрацювала", "недовчилась".

Та єдине, чого наразі не вистачає жінкам, – це впевненості в собі.

У цьому переконана жіночий фотограф Лера Польська. Два місяці тому вона започаткувала Fearless (Безстрашні) – фотопроект про "неідеальних" і звичайних українок, які не бояться бути собою.

ЖІНКИ, ЩО ТАНЦЮЮТЬ

Межі власної "безстрашності" Лера Польська віднайшла чотири роки тому, в Бразилії. Фотограф приїхала туди на зйомки фільму.

Рюкзак, документи, новенька камера, мобільний та п’ять тисяч доларів – усе це грабіжники вкрали у неї наступного ж дня після прибуття.

Така ще вчора успішна та впевнена в собі, Лера з розбитим чолом стояла посеред одного з пляжів Ріо-де-Жанейро і дивилась, як на хвилях океану гойдається її взуття.

Межі власної "безстрашності" Лера Польська віднайшла чотири роки тому, в Бразилії

Нікому не було діла до дівчини – у місті саме проходив славнозвісний карнавал. До консулів не дістатись – у них цілий тиждень вихідних. Перший день Лера протрималась на воді, а наступного дня, їй, звиклій до хороших київських ресторанів, довелось доїдати за туристами.

У пошуках допомоги Лера знайомилась з кожною людиною, яка траплялась їй на шляху. З англійською в Бразилії складно – ситуацію доводилось пояснювати на мигах. Так дівчина здобула їжу, притулок та гроші на проїзд.

Щастя, що хтось знайшов її документи у смітнику та підкинув до відділку поліції. Через три тижні після крадіжки Лера нарешті мала їх у руках.

На той час вона вже сім днів викладала українську мову в школах невеличкого українського селища Прудентополіс, що за 800 кілометрів від Ріо.

Незважаючи на труднощі, Лера почувалася в Бразилії на диво безпечно. Як і тамтешні жінки – вони дуже різні, але попри будь-які життєві труднощі завжди усміхнені та веселі. А ще – завжди танцюють.

Пригоди Лери Польської закінчились добре, і передусім завдяки ставленню до неї місцевих.

Повернувшись додому, вона почала вивчати те, як люди ставляться одне до одного, зокрема до жінок. З цією метою фотограф відвідала багато країн Америки, Європи та Азії. Скрізь було по-різному, подібними між собою виявились лише пострадянські країни: скрізь сірість, невдоволеність собою, комплекси.

Пригоди Лери Польської закінчились добре, але це змінило її життя

НАДИХНУТИ МАМУ

Європейські вулиці виграють кольорами. І не в останню чергу завдяки яскравим та стильним літнім жіночкам. Модницям за 60-70 років і вони цього не приховують: рідко хто навіть фарбує сиве волосся. Та попри вік, ці бабусі аж світяться життям.

Колись Лера би сказала: "Ну, звісно, багаті американські пенсіонери подорожують на свою пенсію". Та за роки мандрів зрозуміла – справа не в грошах, а у ставленні до себе.

Дивлячись на цих жіночок, Лера мимоволі згадувала свою маму. У неї дуже цікава робота – ось уже 35 років вона реставрує архітектурні пам’ятки.

"Моя мама відреставрувала в Києві все, що ти зараз зможеш пригадати – Музей західного і східного мистецтва, Шоколадний будиночок, Андріївську церкву, Лавру, Софію Київську, Михайлівський собор, Видубицький монастир. І я можу перераховувати дуже довго", – розповідає донька.

Для Лери її мама – "справжня fearless girl". День у день, рік у рік, у подекуди дуже холодних умовах та на дуже погано змонтованій драбині вона забирається під самий купол будівлі і творить.

Лерина мама горить своєю роботою, тому не надто замислюється над новими образами, яскравими кольорами в одязі, модними фасонами.

Донька намагалась надихнути маму і створила фотопроект про літніх жінок

"У нас 60 років – це та відмітка, коли соціум очікує, що цікава, відкрита та яскрава жінка, яка працює і насолоджується життям, раз – і перетвориться на бабусю.

Мені здавалось, ця проблема турбувала мою маму. Принаймні це точно турбувало мене", – веде далі фотограф.

Лера показувала мамі фото європейських жінок – "ну ти поглянь, які вони круті!"

Донька намагалась надихнути маму наслідувати їх, пропонувала сходити розважитись, піти поекспериментувати до стиліста, абощо. Та мама у відповідь: "Але ж це все – в іншій країні".

"Отже — треба зробити все, щоб відшукати таких жінок в Україні!", – подумала тоді Лера та почала діяти.

Той тематичний проект отримав назву "Краса поза часом". Лера об’їхала країну від Ужгорода до Ізюма і таки знайшла 11 літніх українок, які попри вік та його стереотипи, продовжують насолоджуватися життям. Наймолодшій героїні було 63 роки, найстаршій – 100.

"Я не можу сказати, що моя мама зреагувала і сказала – клас, я все зрозуміла. Але це все одно вплинуло на мене та на її комфорт, – розповідає Лера. – І це дуже вплинуло на жінок, яких я фотографую щодня".

Лера об’їхала країну від Ужгорода до Ізюма і таки знайшла 11 літніх українок, які попри вік та його стереотипи, продовжують насолоджуватися життям

ЧОЛОВІКИ ОБИРАЮТЬ ЩАСЛИВИХ

Лерині моделі захоплювались літніми жіночками з фото – "ох вони такі круті, як я хочу в цьому віці бути такою ж класною…"

Лера дивувалась – "але ж ви вже класні!"

У відповідь чула: "Та ні, мені ще треба трошки попрацювати над собою, схуднути, пофарбувати волосся, зробити манікюр…"

І так щодня. Перед камерою сиділа красива, розумна, цікава жінка. Кожна розповідала фотографу якусь історію, і кожна була страшенно невпевнена в собі.

Лерині моделі захоплювались літніми жіночками, а щодо себе говорили, що їм ще треба над собою багато працювати

Леру це тривожило. Тоді, взимку, вона часто поверталась додому на Uber-і, й взяла собі за звичку розмовляти з таксистами. Усім чоловікам, які по неї приїжджали, вона ставила одне й те саме питання:

– Якби у вас був вибір, яку б жінку ви обрали – красиву, гарно вдягнену, з чудовим волоссям, ідеальним манікюром та макіяжем, але не незадоволену собою, чи звичайну, ненафарбовану, в піжамці, але радісну та щасливу?

Поїздок було понад 60. Всі водії обрали неідеальну. Були ті, хто сказав: "Я обираю щасливу і зроблю все, щоб допомогти їй мати гарний вигляд".

Бесіди з чоловіками довели – більшість наших очікувань від оточення можуть бути неправильними. Так виникла ідея фотопроекту Fearless (Безстрашні).

Хоча перед стартом Лера теж замислилась – а чи достатньо я вправна, щоб його втілити?

НАС НЕ НАВЧИЛИ ХВАЛИТИ (СЯ)

"Fearless" розпочався з допису в Facebook. Лера Польська поділилась у соцмережі особистим: розповіла про те, як в період кризи звільнилась з престижної роботи на телеканалі 1+1, як змінила декілька спеціальностей, перш ніж знайти свою, як вісім років мріяла пофарбувати волосся в синій колір, але боялась, що скажуть люди.

"Я ухвалила сотні правильних рішень і тисячі неправильних. З кожним кроком наближаючись до себе справжньої. Не завжди такої, як чекали оточуючі. Мені хочеться, аби в жінок були приклади, що можна бути собою. І часто – далекою від правильності", – писала Лера в себе на сторінці.

Лера вісім років мріяла пофарбувати волосся в синій колір, але боялась, що скажуть люди

Фотограф закликала жінок – розкажіть свою "безстрашну" історію, а ми зустрінемося з героїнею, зробимо з нею інтерв’ю, фото та розкажемо про неї на нашій сторінці. Попри те, що пост "підірвав" соцмережу, на заклик відгукнулося небагато людей.

"З’ясувалось, що жінки не готові хвалити себе. Вони не готові зізнатися передусім собі, що вже досягли чогось важливого. Майже ніхто не написав про себе", – розповідає Лера.

Тоді фотограф змінила концепцію – закликала інших розповідати про класних жінок, які можуть стати її героїнями. Але тут теж виникли проблеми.

"Люди зізналась, що похвалити важче, ніж вони очікували. Нас не навчили хвалити, розповідати хороші добрі історії", – говорить Лера.

Одна з героїнь проекту Fearless – телеведуча Уляна Пчолкіна

Найчастіше люди просто тегали різних жінок – мовляв, ось вони, розпитай їх, чому вони класні. На що жінки найчастіше реагували – ні-ні, це не про нас.

Проект отримав шалену підтримку від чоловіків. Цікаво, що жінки, про яких вони розповідали, не були їм близькими. Найчастіше – просто знайомі, колеги по роботі.

Наприклад, недавно Лера Польська отримала лист з АТО. Чоловік написав довжелезний мейл про свою бойову подругу – про те, що вона робить щодня, і як усі тамтешні чоловіки нею пишаються. Своє ім’я попросив не видавати, позаяк це – спільна думка колективу.

ЖИВІ, ВІДВАЖНІ, БЕЗ ФОТОШОПУ

Подвиги бувають різні – для цього не обов’язково йти на передову. Найчастіше для жінки подвиг – це зробити щось для себе.

"Деякі жінки старшого віку вважають, якщо вони будуть гарно вдягнені – то що скажуть люди? І для них мати гарний вигляд – це виклик.

Для когось подвиг – це навіть підстригтися. Для інших – змінити роботу чи відкрити власну справу, – розповідає Лера Польська. – Багато жінок мріють про це і навіть знають, як… Але ж чоловік, дитина – як це вплине на них? А якщо я їх розчарую?"

Героїня Fearless – не обов’язково доросла досвідчена жінка, це може бути і молода дівчина з історією. І відома особистість, яка має цікавий досвід та хоче поділитись своїми висновками.

Героїня Fearless – не обов’язково доросла досвідчена жінка, це може бути і молода дівчина з історією. І відома особистість, яка має цікавий досвід та хоче поділитись своїми висновками

Лера дуже часто чує від жінок щось на кшталт "ну так, у неї вийшло, бо на її шляху не було перешкод/бо вона народилась в іншій країні/її підтримували близькі".

Фотограф прагне довести жінкам, що єдина перешкода – це їхнє ставлення до самих себе. Це складно, але важливо навчитися приймати себе такою, якою ти є, бо саме така – ти вже класна.

Задля цього Лера робить живі фото з мінімальною обробкою: "Ідея в тому, щоб жінки бачили – вона не з іншої планети, не "відфотошоплена", а така сама, як я".

[L]Фотографія не додає впевненості – її додає людина, яка дивиться на тебе в об’єктив. Адже ті ж селфі – це наш власний погляд, вони показують нас такими, якими ми б хотіли себе бачити.

"Щоб фото долало впевненості, жінці потрібно, щоб фотограф був передусім людиною. Щоб він розумів емоції, мотивацію і дуже-дуже щиро дивився на свою героїню", – пояснює Лера Польська.

Старший лейтенант Тетяна Матяш, яка змінює ставлення людей до патрульної поліції.

Уляна Пчолкіна, телеведуча на візку, котра перемогла в собі "внутрішнього інваліда".

Тамара Романова, що 33 роки проектувала газопроводи, а в свої 50 звільнилась, аби вчити дітей малювати.

Коли проект тільки починався, Лера планувала обрати 21 найцікавішу історію та навесні створити з них фотокнигу.

Результати перевершили очікування – наразі Лера Польська та її команда отримали понад 400 історій. Так виникла ідея сайту, на якому з’явиться ще 50 героїнь. Однак вже зрозуміло, що на цьому теж не закінчиться – історій все більшає і більшає.

Ілона Громлюк, журналіст, спеціально для УП.Життя