Капсула пам’яті. "Топографія терору" в Берліні

1703
7 листопада 2017

У 2021 році, до 80-річчя масових розстрілів у Бабиному Яру на місці трагедії в Києві відкриється Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", що буде включати освітню та дослідницьку платформи, присвячений трагічним подіям вересня 1941 року, та водночас підтримувати ідею демократичного та стійкого суспільства на основі опрацьованої та інклюзивної історичної картини.

Амбітний задум посприяє появі справжнього місця пам’яті про Бабин Яр – місця, якого досі не мала столиця.

А поки готується концепція меморіального центру, "Українська правда. Життя" дослідила, як влаштовані заклади пам’яті про Голокост у світі.

Навмисне оминаючи широко відомі музеї на кшталт Яд Ва-шем в Ізраїлі чи Аушвіцу в Польщі, ми зосередилися на тому, як по-різному пам’ятають про найбільш резонансну трагедію масового знищення людей ХХ століття в різних країнах – від Німеччини до Японії.

ІСТОРІЯ КАТІВ

Колишня столиця нацистської держави, Берлін, став місцем появи цілої низки меморіальних закладів, що так чи інакше нагадують світові про жах Голокосту.

Музей-архів "Топографія терору" вирізняється з-серед них тим, що заклад відкрився в особливому місці. Тут, на невеликому п’ятачку в центрі міста, між 1933-м і 1945-м розташовувалися найважливіші органи нацистського карного апарату: штаб-квартира і в’язниця гестапо, штаб-квартира СС, а починаючи з 1939 року – управління імперської служби безпеки.

Музей-архів "Топографія терору" відкрився в особливому місці

З цього й витікає концепція музею, що, як і чимало інших музеїв у Західному світі, покликаний "дати голос" конкретній історичній локації. Оскільки в даному разі йдеться про місце, де зосередилися штаб-квартири основних карних інституцій, постійна експозиція фокусується на історії гестапо й СС та їхніх злочинах.

При цьому експозиція не намагається вмістити повну історію націонал-соціалізму чи перелік усіх злочинів СС. Оскільки більшість відвідувачів проводять у музеї не надто багато часу, йдеться, швидше, про те, щоб лаконічно розповісти історію локації за принципом менше – це більше.

Отож, "Топографія терору" є одним з небагатьох західних закладів, що розповідають саме історію катів, а не жертв.

Тут важливо відзначити, що більшість західноєвропейських і північноамериканських архівних і меморіальних установ принципово висвітлюють історію саме з перспективи жертв (так, це важко збагнути українцям, де історія жертв будь-якої з масових трагедій ХХ століття, чи то масових розстрілів у Бабиному Яру, чи то Голодомору, рясніє страхітливими лакунами).

Лише в околицях німецької столиці від імені жертв Голокосту "промовляють" музей Ванзейської конференції, меморіали Саксенгаузен і Равенсбрюк, Меморіальний центр німецького Опору, фундація Меморіалу пам’яті вбитих євреїв Європи – і це далеко не повний перелік!  

"Топографія терору" є одним з небагатьох західних закладів, що розповідають саме історію катів,
а не жертв

СС, ГЕСТАПО, СД: УЗУРПАЦІЯ ВЛАДИ

Історію місця, що стало безпрецедентним осередком терору, неможливо вивчати без екскурсу в хронологію нацистської держави.

Між 1933-м, коли Адольф Гітлер остаточно утвердився при владі, і розгромом нацистської держави в 1945-му, управління основних карних органів нацистів компактно розташувалися в центральному кварталі Берліна, неподалік від неокласицистичного будинку Мартіна Гропіуса й Потсдамської площі.

Тут розгорнули свою діяльність штаб-квартири Захисних загонів Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (повна назва СС), таємної державної поліції (гестапо) та створеної згодом імперської служби безпеки (СД). Знайшлося у кварталі місце і для в’язниці гестапо.  

Господарем місця можна вважати управління парамілітарних загонів нацистської партії – СС, з 1929 року очолюване незмінним Генріхом Гіммлером.

Загони СС були задумані як елітні війська та, водночас, безкінечно віддана фюреру "партійна поліція", що гарантувала б Гітлеру та партії особисту безпеку. Вона реалізовувала гітлерівську стратегію терору на расовому й ідеологічному ґрунті: переслідувала й знищувала всіх, кого нацистська держава вважала "опонентами" та "ворогами".

Стратегічним завданням СС було формування "расово чистої" Німеччини, зокрема, шляхом систематичного знищення європейського єврейства та завоювання Lebensraum (життєвого простору), особливо у східній Європі, а також запровадження на основі расистської ідеології в Європі "Нового Ладу".

Гіммлер прагнув, щоб СС стали елітними, "расово вищими" військами нацистів – до лав організації брали лише високих чоловіків арійської зовнішності віком 25-35 років, без вад і шкідливих звичок.

Господарем цього місця було управління парамілітарних загонів нацистської партії – СС

Саме Гіммлер розробив і створив систему концентраційних таборів, що використовувалася для елімінації всіх, кого проголошували "ворогом держави й народу".

Крім політичних опонентів, "ворогами" виявлялися цілі групи людей, чисельність яких часом сягала мільйонів.

Починаючи з 1938, по всій Європі прокотилася хвиля знищення політичних і "расових" ворогів. Під егідою та керівництвом СС з’явився особливий різновид концентраційних таборів – табори смерті, призначені для знищення "головного расового ворога", євреїв Німеччини та Європи, а також інших меншин.

Після "ночі довгих ножів" і знищення керівництва штурмовиків (СА) в червні 1934-го, ключову роль у якому відіграли саме члени СС, організація стала незалежною структурою в рамках нацистської партії.

З 1931 року в складі СС функціонувала внутрішньопартійна спецслужба – СД, "Служба безпеки рейхсфюрера СС".

Послідовно узурпуючи владу, Гітлер проводив політику підпорядкування всіх поліцейських і розвідувальних органів рейху керівництву СС (хоч і без формального включення в структуру СС).

Етапами цього процесу були об'єднання СД і кримінальної поліції в поліцію безпеки (зипо) і призначення Гіммлера "шефом німецької поліції" в 1936 році; створення в 1939 році Головного управління імперської безпеки (РСХА), яке також було підпорядковане рейхсфюрерові СС; розформування військової розвідки – абверу – з перепідпорядкуванням його підрозділів РСХА в 1944.

Таємна державна поліція (гестапо), яка в популярній свідомості стійко асоціюється з СС, формально підпорядковувалася міністерству внутрішніх справ, проте з 1939 року входила, крім того, в структуру РСХА й була повністю підконтрольна керівництву СС.

Зосередження основних репресивних функцій у руках однієї організації, ба більше, людини (Гіммлера), відбилося на компактному розташуванні всіх основних карних інституцій нацистського режиму в одному кварталі.

Крім політичних опонентів, "ворогами" виявлялися цілі групи людей, чисельність яких часом
сягала мільйонів

ВІД ПУСТКИ ДО ЕКСПОЗИЦІЇ

Після завершення Другої світової війни будівлі, де розташовувалися штаб-квартири нацистських інституцій терору, зокрема, палац принца Альбрехта (XVIII століття), почали занепадати.

Попри культурно-історичне значення споруди, Сенат Берліна в 1949 році прийняв рішення про його знесення. Територію на межі радянського й американського секторів розрівняли та звели автодром (1955).

Відповідно до поділу міста, ділянка ввійшла до юрисдикції Західного Берліна й була в 1961-му оточена з півночі Берлінською стіною. Поступово історія страшної локації почала забуватися.

Цікавість до місця зросла на межі 1970-1980-х. Так, у 1979 році Міжнародна будівельна виставка неодноразово виступала проти планів прокласти дорогу просто крізь квартал. На історичне значення цього місця вказували асоціації колишніх в’язнів і правозахисні організації.

У 1982 році парламент Берліна провів перші дебати про майбутнє локації, а рік по тому Сенат міста оголосив міжнародний конкурс на оздоблення ділянки колишнього палацу принца Альбрехта.

З-серед 194 пропозицій журі обрало проект Юрґена Венцеля (Jürgen Wenzel) й Ніколауса Ланґа (Nikolaus Lang), але у 1984-му проект згорнули. Тимчасово оздоблену ділянку відкрили для публіки в 4 липня 1987 року в рамках святкування 750-річчя Берліна.   

Відповідно до поділу міста, ділянка ввійшла до юрисдикції Західного Берліна й була в 1961-му
оточена з півночі Берлінською стіною

У новозбудованому виставковому залі роботи берлінського архітектора Юрґа Штайнера  (Jürg Steiner) відкрилася виставка "Топографія терору: Гестапо, СС і Головне управління імперської безпеки на території палацу принца Альбрехта". Водночас рештки історичних будівель, розкопані на ділянці, оздобили інформаційними панелями.

Виставка, задумана як частина історичної експозиції "Берлін, Берлін", мала експонуватися лише протягом ювілейного для міста року. Втім, шалений успіх спричинився до подовження роботи експозиції спершу на рік, а згодом на необмежений термін.

ДОВГА ДОРОГА ДО МУЗЕЮ

У лютому 1989 року сенат Берліна призначив комісію експертів під керівництвом наукового директора Топографії терору Райнгарда Рюрупа (Reinhard Rürup). Науковці розробили програму оформлення й використання горезвісної ділянки.

У фінальному звіті комісії ішлося про важливість історичної локації і надавалися рекомендації щодо створення архіву та меморіального центру.

Локація мала залишитися практично в первісному вигляді: з руїнами будинків і слідами повоєнного періоду.

Після дводенних слухань за участю громадськості й міжнародних експертів муніципалітет Берліна спільно з федеральним урядом Німеччини затвердили концепцію майбутнього закладу. 

Локація мала залишитися практично в первісному вигляді: з руїнами будинків і слідами
повоєнного періоду

У 1992 майбутній музей був інституціоналізований у формі однойменної громадської фундації. Тоді ж проголосили архітектурний конкурс на дизайн нового архіву, перемогу в якому здобув швейцарський архітектор Петер Цумтор (Peter Zumthor).

Будівництво розпочалося в 1997 році, проте було заморожене два роки по тому через технічні труднощі й перевищення бюджету.

У травні 2004 земля Берлін і федеральний уряд Німеччини, головні спонсори будівництва, вирішили скасувати реалізацію попереднього проекту й провести третій конкурс на оформлення топосу.

Цього разу конкурсу передувала ще триваліша підготовка: публічний симпозіум і два колоквіуми "Історичне місце й історична документація: будівництво Топографії терору". 

На слуханнях експерти, представники влади й громадськість обговорювали загальну концепцію оформлення ділянки й будівництва нового архівного центру, що дозволив би віддати належне історичній локації, водночас уникаючи глорифікації нацистів.

Проект мав охопити дизайн ландшафту з усіма матеріальними пам’ятками й зведення нейтральної споруди виставкового центру, що виконав би також дослідницькі й просвітницькі функції. 

На початку 2006-го комісія одностайно проголосувала за проект архітекторки Урсули Вілмс (Ursula Wilms, бюро Heinle, Wischer and Partner, Берлін) і ландшафтного архітектора професора Гайнца В. Галльмана (Heinz W. Hallmann, Аахен).

Будівництво, профінансоване федеральним урядом і землею Берлін, офіційно розпочалося в 2007 році й завершилося в 2010-му. 

Нині на території Топографії терору діють три виставкові зони й архівний центр. Основна експозиція зберегла з незначними змінами первісну назву ("Гестапо, СС та Імперська служба безпеки"). Як і передбачали умови конкурсу, вона рясніє візуальними відсилками до екстер’єру.

Нині на території Топографії терору діють три виставкові зони й архівний центр

На подвір’ї вздовж решток фундаментів Нідеркірхенштрасе з весни по осінь діє виставка "Берлін 1933-1945: між пропагандою і терором".

Повний тур інституцією включає 15 пунктів-зупинок та охоплює всю історію кварталу. Всі три постійні експозиції експліковані англійською та німецькою мовами.

Крім того, за запитом архіву Топографії терору, в експозицію ввійшли 200 метрів берлінської стіни, що відділяла район Мітте (Східний Берлін) від Кройцберга (Західний Берлін). 

Як і більшість німецьких інституцій, меморіал пропонує багаті можливості для дослідження й роботи в архівах. Історики й нащадки жертв СС і гестапо можуть ознайомитися з різними медіа, зокрема, альбомами фото та документів, а також базами даних з (груповою) біографічною інформацією про членів СС, гестапо та в’язнів тюрми гестапо. У "Топографії терору" також діє спеціалізована бібліотека.

Нині колишній осередок нацистського насилля з пустки на околицях Західного Берліна перетворився на місце пам’яті, яке щороку приваблює сотні тисяч відвідувачів і дослідників.

Ольга Папаш, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua