"Жменька тепла для мами". Уривок із книжки Сашка Дерманського

2600
30 грудня 2017

Вкутане багатолітньою холоднечею місто вже давно не знало літа.

Мерзенний пан Прищ, який захопив містян у крижаний полон, погрожує заморити холодом маму маленької Влади. Але ж як знешкодити джерело холоду, що тримає всіх на межі виживання, а найважливіше – де шукати джерело тепла?

Щоб це з’ясувати, дівчинка вирушає до Сніголісу, де, кажуть, знайшли притулок відчайдухи, яких не лякає нелюдський мороз.

Чи вдасться їй врятувати маму, а заразом і ціле місто від свавілля пана Прища? Чи зможе вона віднайти хоч жменьку тепла для любої матусі?

Сашко Дерманський український письменник та поет, відомий передовсім своїми казками для дітей. Він має двох доньок, тож знає що і для кого пише.

Нещодавно "Видавництво Старого Лева" видало його "Жменьку тепла для мами" у твердій обкладинці з мальовничими ілюстраціями Ростислава Попського.

Якщо ви ще не знаєте, з якою книжкою прийти в гості до дитини на Новий рік чи Різдво, то просто прочитайте цей уривок.

Ілюстрації Ростислава Попського

ВІЧНА ЗИМА

Влада чула про літо лише з бабусиних казок. Бабусі вже давненько немає, а казки в дитячій пам’яті лишилися.

Навіть Владина мама знала лише сніги та завірюхи й ніколи не відчувала на собі лагідного сонячного дотику. Вже мало не сторіччя літо минало їхні краї. Так само, як і весна та осінь.

Дуже давно, ще коли Владина мама лише мала народитися, видалося нестерпно палюче літо.

Тож коли одного дня на центральному телеканалі виступив пан Прищ, власник Морозильного складу, і повідомив про створення нової мегаустановки для охолодження повітря, так званого Великого Холодильника, – містяни зітхнули з полегкістю. Ну нарешті, нарешті хоч хтось врятує їх від виснажливого сонячного палу.

Пан Прищ виправдав загальні сподівання – незабаром спекоти не стало...

Спочатку Прищева машинерія, як і було обіцяно, добряче вистуджувала повітря в місті. Оновлений клімат чудово підходив для роботи й відпочинку.

Гігантський кондиціонер працював на благо міста цілісіньке літо, і всі натішитися не могли з того, який чудовий пан Прищ і який неймовірний його Великий Холодильник.

Щоправда, з настанням зими про охолоджувач дещо забули. А дарма…

Весна того року видалася пізньою. За календарем вже давно мали би цвісти каштани, а вони ще й досі стояли в шапках із пухкого снігу.

Ба більше – замість бути відлизі, двадцять сьомого травня раптово вдарили тріскучі морози.

Дітвора раділа: це ж треба, як пощастило – зимові забави, катання на санчатах і лижах подовжено!

Але коли посеред червня з новою силою вгатили сніги, а мороз подужчав так, що більш як на п’ять хвилин на вулицю годі було й потикатися, – міська влада вдарила на сполох.

Всюди враз заговорили про природні катаклізми, що спіткали Землю, і про те, що наша планета зійшла зі своєї орбіти, – і тепер клімат міняється.

Проте вчені дуже швидко спростували ці чутки, повідомивши, що Земля нікуди не сходила і кружляє собі в космічному просторі довкола Сонця, як і кружляла кілька мільярдів років до того.

Відтак почали поширюватися нові плітки – про наближення кінця світу, і людям, що через холод боялися виходити на вулицю, це видалося схожим на правду.

Та потім чиясь мудра голова здогадалася, що виною небаченому похолоданню став Великий Холодильник.

Містяни зажадали пояснень від магістрату, але раптом з’ясувалося, що мера давненько ніхто не бачив.

Усі радники кинулися шукати пана Прища, проте той наче крізь землю провалився.

Тоді спробували піти до установки і знайти Прища там, але підступити до обмерзлого залізобетонного громаддя не вдалося: що ближче до морозильника, то дужче вихолоджувалася кров у жилах. Живим увійти за ворота Великого Холодильника ніхто не зміг би.

Міська теплопостачальна станція ще кілька років тужилася, намагаючись понад власні сили обігріти хоча б людські помешкання, проте не витримала страшних навантажень і одного дня вибухнула.

Життя в місті поволі нишкнуло. Майже ніхто вже не ходив на роботу, діти не відвідували школи й дитсадки, всі лиш сиділи по своїх домівках, намагаючись хоч якось зігрітися.

У місті почали замерзати на смерть люди. Новообраний мер оголосив надзвичайний стан, але від цього не стало ні на градус тепліше.

Ціни на всі види теплотварин підскочили вдесятеро, і хто не мав за що купити корисних звірят, потерпав від холоднечі найбільше. Але ні теплощурі, ні теплокоти, ні теплопси, ані навіть похапливо, на злобу дня виведені вченими теплоіндики не могли врятувати від морозів, що лютували поза людськими оселями.

Минуло десять років вічної зими. Місто невідворотно занепадало.

Коли приреченими на поступове вимирання містянами заволоділа цілковита безнадія, з’явився рятівник.

Вже років зо три, як занепало телебачення, та того дня величезний екран центральної Ратушної площі раптом ожив – і з нього до містян, як і десять років тому, обізвався пан Прищ.

Він зовсім не змінився, був такий же сухокостий і похмурий. Як завжди, був одягнений у високий циліндр. В руці крутив золоте перо для письма, насаджене на дерев’яний стержень.

 

Люди з найближчих будинків, зачувши голос гучномовців, повмикали свої запилюжені телевізори і припали поглядами до екранів.

"В цей важкий для всіх нас час я хочу дещо вам повідомити, – сказав пан Прищ. – Я винайшов ТЕПЛЮКИ!"

"Про які ще теплюки йдеться? – подумали вкрай здивовані люди. – Які теплюки, коли ми не сьогодні-завтра померзнемо, наче цуцики?!"

Але всі продовжували слухати, бо далі пан Прищ прорік: "Мої теплюки врятують усіх від холодної смерті".

"Аж ось! – подумало ціле місто. – Аж ось хтось про нас подбає і ми житимемо, як і жили собі, в теплі та злагоді. Ох, і молодець же цей пан Прищ! Який він усе ж таки молодець!"

На хвилі загального захоплення ніхто й не згадав, що не хто інший, а саме цей сухоребрий "добродій" спричинив жахливі холоди.

"Видавництво Старого Лева"

powered by lun.ua

Головне на сайті