13 класичних фільмів для перегляду на Геловін: від огиди до шоку та жаху

Ніч з 31 жовтня на 1 листопада певно найкраща з тих, які можна присвятити перегляду улюблених горорів.

Існують фільми жахів, які навіть через багато років після виходу на екрани змушують своїх глядачів втискатися у крісла від розмаїтих емоцій та бажань.

Класичні способи полоскотати нерви публіці: шок, страх та огида.

Ось вона, чортова дюжина фільмів для Геловіну!

П`ятірка найогидніших

"Почвари" (1931)

Стрічка режисера Тода Барвнінґа. В основі картини – власний досвід режисера, якому в молоді роки довелося мандрувати з пересувним цирком.

У фільмі йдеться про циркача-ліліпута, який закохався у красуню-гімнастку Клеопатру. Вона несподівано відповідає взаємністю і колеги з фрік-шоу, які раніше неприхильно ставилися до можливого мезальянсу, приймають її як свою.

Та коли вони дізнаються, що гімнастка вийшла за ліліпута лише заради його грошей, то вирішують жорстоко мститися підступній красуні.

У цьому фільмі огиду викликають вже самі почвари: мікроцефали, бородата жінка, людина-скелет, сіамські близнючки та інші. А сцена весільного банкету, під час якого вони скандують Клеопатрі: "Тепер ти одна з нас!", стала однією з найцитованіших у кіно.

"Почвари" здавалися тогочасній публіці настільки відразливими, що картина була заборонена впродовж кількох десятиліть. І лише з середини 1960-х років відбулася реабілітація "Почвар", а сам фільм став культовим.

"Лики смерті" (1979)

Документальна картина Джона Алана Швартца "Лики смерті", знята у популярному тоді жанрі "мондо".

Картини "мондо" завше складалися з документально знятих епізодів, а також інсценувань, які мали на меті якомога сильніше шокувати глядача.

Своєрідних "вершин" у цьому досягли "Лики смерті". Розпочинається стрічка сценою розтину трупа, далі у фільмі операція на серці, корида, собачі бої, убивство тварин, страти засуджених у різних країнах світу та нещасні випадки з людьми.

І хоча у стрічці чимало очевидних інсценувань, "Лики смерті" все одно справляють неймовірне враження. Картина отримала ще п'ять частин продовжень, остання з яких була знята 1996 року.

"Голокост канібалів" (1980)

Своєрідний "антишедевр" Руггеро Деодато, який ледь не вартував режисерові свободи – його довго тягали по судах у рідній Італії.

Знятий у 1980 році, "Голокост канібалів" маскується під документальну стрічку. В центрі оповіді рятувальна група, яка вирушила в джунглі Амазонки шукати чотирьох зниклих документалістів. Під час своєї подорожі мандрівники стикаються із дикими племенами і дізнаються страшну таємницю про зниклу знімальну групу.

У "Голокості канібалів" присутні реальні убивства тварин у кадрі, а також надзвичайно криваві сцени полювання на людей та канібалізму, які зняті настільки реалістично, що Деодато навіть звинувачували у вбивстві акторів.

Стрічка була заборонена в Італії, Австралії, Великій Британії та низці інших країн. Цю картину важко додивитися хоча б до середини, навіть знаючи, що все це постановочні кадри.

"Мучениці" (2008)

У картині французького режисера Паскаля Лож'є "Мучениці" головну героїню б'ють, морять голодом та врешті з неї живцем здирають шкіру, аби вона здобула духовне просвітлення, яке до неї досягали тільки мучениці на кшталт Жанни Д'Арк.

Стрічка, яка розпочинається з кривавої помсти, жертвою якої стає ціла родина включно із дітьми, врешті-решт закінчується відразливим сектантським ритуалом та незабутньою сценою агонії новочасної мучениці.

Картина мала неабиякий успіх вдома та за кордоном, а Вік Ґодфрі, продюсер вампірської саги "Затемнення", ставив "Мучениць" у Голівуді.

"Ексзорцист" (1973)

Цей найскандальніший фільм 1973 року отримав чотири "Золотих Глобуси" та два "Оскари" (за найкращий звук та найкращий адаптований сценарій) і досі багатьма вважається одним із найстрашніших горорів в історії кіно.

Режисер Вільям Фрідкін зняв фільм про священика, який утратив віру і водночас отримав шанс її повернути, вигнавши бісів із одержимої дівчинки Ріґен.

Історія, яка розпочинається цілком у дусі кінореалізму 1970-х, раптово перетворюється на пекельну божевільню, в якій маленька дівчинка піднімається з ліжком у повітрі, блює, обертає голову на 180 градусів, говорить зміненим голосом та мастурбує розп'яттям.

Радянські критики із прихованим садизмом писали, як американські глядачі після перегляду фільму втрачали розум, конали від серцевих нападів та намагалися вигнати бісів зі своїх рідних. І сьогодні цей фільм залишається однією з найкращих ілюстрацій сили людської віри.

5 найшокуючих

"Повсталий з пекла" (1987)

Фільм Клайва Баркера про таємничу шкатулку, яка відкриває вхід у потойбіччя, потрапив до нас із першими відеосалонами.

Найефектніші сцени – розривання героя на шматки сталевими гаками та несподіваний прихід пекельних ксенобітів на чолі зі страхітливим Пінхедом.

Накладення гриму на Дага Бредлі, який зіграв роль Пінхеда, займало шість годин. Кінострічка знімалася в одному будинку, за винятком сцен на горищі. Тіснота кімнат обмежувала знімальну групу.

На вимогу продюсерів, дія фільму, спочатку знятого як британська історія, була перенесена в США: в зв'язку з чим картину довелося переозвучувати, щоб актори говорили з американським акцентом.

"Дещо" (1982)

Фільм Джона Карпентера, знятий за мотивами новели "Хто прийде потім?" Джона В. Кемпбелла молодшого та картини Говарда Гоукса й Крістіана Нібі "Дещо з іншого світу" (1951).

Дія обох стрічок розгортається на полярній станції, проте між картинами є істотна відмінність. Стрічка 1951 року більше зосереджена на алюзіях Холодної війни та загрозі ззовні, тоді як "Дещо" передає параною, яка охопила учасників дослідної станції після зіткнення з позаземним монстром. І ворог тут не зовнішній, він зачаївся всередині самих учених.

Трансформувався і сам чужопланетянин. 1951 року це був звичайнісінький ходячий овоч. У Карпентера прибулець є паразитом, який спочатку захоплює тіло собаки, а потім і людини, зрештою перетворюючись на відразливого мутанта із людською головою на щупальцях.

Режисер розраховував, що стрічка стане першою частиною трилогії, та його надії не справдились: фільм "Дещо" вийшов на екрани паралельно із сентиментальним "Чужопланетянином" Стівена Спілберґа і програв йому битву за касові збори. Картина "Дещо" провалилася у прокаті, проте згодом стала культовою серед любителів горору.

"Техаська різанина бензопилою" (1974)

Правдива класика жанру, знята Тобом Гупером за 32 дні при скромному бюджеті в 140 тисяч доларів. Зйомки велися в Техасі і актори зомлівали від спеки у фургончику, клянучи фільм і самого режисера.

Народжена в екстремальних умовах, картина виявилася не схожою ні на один горор, знятий раніше. Історія групи молодих людей, яка потрапила у руки до родини канібалів, запам'ятовується насамперед своїм підкресленим реалізмом, а також особливим "в'яжучим" страхом.

Жах пронизує практично кожен кадр "Техаської різанини бензопилою": будинок сім'ї різників обставлений меблями з людської шкіри та кісток, а бійня влаштована просто у підвалі їхнього будинку.

Найбільш пам'ятними епізодами є родинна вечеря із літнім дідусем, якому надають право самому добити жертву, а також фінальне переслідування Шкіряного Обличчя останньої живої героїні з бензопилою в руках.

Цікаво, що спочатку Тоб Гупер просто хотів зняти фільм про родину таких собі Едів Гейнів (йдеться про маніяка-некрофіла з Вісконсина, який прославився своїми виробами з людської шкіри та кісток). Ідея екіпірувати одного з них бензопилою режисерові прийшла у черзі до каси господарчої крамниці.

"Зловісні мерці" (1981)

Фільм Сема Реймі розповідає про групу студентів, які вирішили провести вихідні у лісовому будиночку та на свою голову знайшли у підвалі Книгу мертвих, яка повернула до життя стародавніх демонів. Прадавнє зло заволоділо лісом, будинком та душами студентів.

За боротьбу із демонами береться найхаризматичніший герой Реймі – Еш, втілений Брюсом Кемпбелом. Режисер мав мізерний бюджет і все ж спромігся створити у своєму фільмі атмосферу безкінечного кошмару та абсурду.

Еш, який проти своєї воли стає героєм, постійно стикається із небезпекою, що приховують найбуденніші, на перший погляд, предмети.

Найсильніші сцени – напад демонів на будинок, знятий суб'єктивною камерою, та зґвалтування дівчини деревами. Має два продовження.

"Геловін" (1978)

Коли Джон Карпентер у 1978 році знімав "Геловін", у його розпорядженні було лише 320 тисяч доларів. З часом касові збори цього фільму дійшли до 60 мільйонів по всьому світу.

Історія про маніяка Майкла Маєрса, який у шестирічному віці вбив свою сестру, а потім утік із божевільні та став полювати на підлітків, стала класикою нового на той час жанру слешера і фактично сформувала його канон.

Посприяла популярності картини й електронна музична тема, написана самим Карпентером, яка згодом стала не менш впізнаваною, ніж знамениті скрипки у "Психозі" Альфреда Гічкока.

Зрештою, "Геловін" віддав своєрідну шану "Психозові", який власне і породив слешер, як жанр і довів, що і горор може бути шедевром кіномистецтва.

Крім того, не обійшлося і без особистих симпатій, адже жертву в "Психозі" зіграла Дженет Лі – мати Джеймі Лі Кертіс, яка стала "королевою крику" в "Геловіні".

Трійка найстрахітливіших

"Джиперс-Криперс" (2001)

Назва цієї стрічки Віктора Сальви запозичена із безтурботної пісеньки 1930-х років, у якій звучать наступні слова: "Джиперс-криперс, а звідки в тебе такі оченята?".

Монстр, який з'являється у картині Сальви, зветься Крипером і вилазить на світ раз на 23 роки, аби поживитися людською плоттю і підрихтувати своє тіло органами жертв.

Крім того Крипер має пару крил та страхітливу вантажівку, на якій і влаштовує полювання на людей. Братові та сестрі, які під час автомобільної подорожі зіткнулися із цим монстром, буде непереливки: вони потраплять у страхітливе лігво Крипера та стануть його наступними жертвами.

Сцена, в якій чудовисько розчленовує свою "дичину" та виймає очі, запам'ятовується надовго.

"Куб" (1997)

Канадський горор, зафільмований режисером Вінченцо Наталі, ще до всяких "Пилок" розповів про групу людей, які стали заручниками чиєїсь кривавої смертельної гри.

Стрічка розповідає про кількох осіб, які прокинулися в невідомій кубічній кімнаті. Вона має шість дверей, але не всі виходи є безпечними – у деяких сусідніх кімнатах приховані пастки.

Герої стрічки повинні вирахувати, які виходи є безпечними, і знайти дорогу додому. Під час їхніх блукань виявляється, що всі вони потрапили у гігантський куб, побудований невідомими людьми для незрозумілих цілей.

З кожною новою кімнатою група стає все меншою, аж доки в живих не залишаються четверо: поліцейський, інженер, школярка та аутист. Між ними зростає напруження, яке переростає у кровопролиття.

Гаслом "Куба" є "Страх, параноя, підозра та відчай", які найповніше характеризують картину.

"Психоз" (1960)

Одна із найзнаменитіших картин Альфреда Гічкока. По-суті, перший слешер в історії кіно. Дуже впливовий фільм в кіноіндустрії, якого буквально розібрали на сцени та цитати. Теоретики кіно до сьогодні змагаються про розмаїті підтексти у цій картині.

Фільм справив величезне враження на публіку початку шістдесятих. Фірмовий гічкоківський саспенс, який просякає "Психоз" із початку до кінця, а також несподівані повороти сюжету роблять цю картину актуальною та жахною навіть сьогодні, в епоху "Пилки" та "Гостела".

Найбільш пам'ятні сцени – убивство в душі та сцена у підвалі, де сестра головної героїні знаходить труп матері Нормана Бейтса.

Анна Купінська, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Як незабутньо провести Геловін: три гри для великої компанії

Якщо ви ще не придумали свого ідеального костюма на Геловін, то радимо також переглянути ці добірки:

5 простих речей, які допоможуть втілити будь-яку ідею костюму на Геловін. ФОТО

30 парних костюмів на Геловін, які точно розвеселять та налякають

Родинне свято. 45 ідеальних сімейних костюмів на Геловін

13 кінострічок для перегляду на Геловін: від огиди до шоку та жаху

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.