Територія змін. Як фізичні терапевти допомагають людям знайти втрачені можливості

1708
18 січня 2017

Простір спортзали заповнює танцювальна музика й цокіт м'ячика для пінг-понгу. Туди-сюди, туди-сюди... М'ячик стрибає від молодика до літнього чоловіка – від фізіотерапевта до клієнта.

Пан Олександр майже місяць займається лікувальною фізкультурою – відновлює здоров'я після інсульту. З кожним днем його рухи стають чіткішими та впевненішими, і для нього вже не проблема зав'язати собі шнурки на черевиках або викликати таксі за допомогою смартфона.

Пан Олександр майже місяць займається лікувальною фізкультурою – відновлює здоров'я після інсульту

"Простір можливостей" – соціальний проект Школи реабілітаційної медицини Українського католицького університету.

З вересня цього року фізичні терапевти безкоштовно надають реабілітаційну допомогу військовослужбовцям, сім'ям військових, переселенцям, волонтерам та, зрештою, усім, хто її потребує, незалежно від віку та соціального становища.

Академічний директор Школи Володимир Голик стверджує, що реабілітація буде успішною лише за умови індивідуальної роботи з клієнтом.

Фізіотерапевти займаються з людьми, які внаслідок захворювання чи травми не можуть повноцінно рухатись. Лікарі розробляють для кожного клієнта комплекс вправ, які допомагають позбутися болю, частково чи повністю відновити координацію рухів та зміцнити м'язи.

Важливо навчитись виконувати дії, які будуть корисними у повсякденному житті. Фізіотерапевт визначає проблему, а потім разом із своїм підопічним шукає шляхи її вирішення.

"Справжня реабілітація, по перше, персоніфікована, по друге, – цілеспрямована", – каже Володимир Голик.

Протягом чотирьох місяців фізіотерапевти проводять заняття у спортивному залі Колегіуму УКУ, проте команда Школи планує створення власного реабілітаційного центру.

Протягом чотирьох місяців фізіотерапевти проводять заняття у спортивному залі Колегіуму УКУ

Директор наголошує, що зміниться лише локація, а принципи роботи залишаться: "Практичний проект Школи реабілітаційної медицини – "Простір можливостей", буде тим же простором, лише з більшими можливостями. І, звичайно, реабілітаційна допомога й надалі буде безкоштовною".

Клієнти "Простору можливостей" одержують комплексну допомогу, оскільки окрім фізичних терапевтів з ними займаються кваліфіковані психологи.

Спеціалісти Інституту психічного здоров'я університету працюють з людьми у рамках проекту "Простір надії".

Володимир Голик зазначає, що завдяки поєднанню просторів створюється модель міждисциплінарної співпраці фахівців: "Для повноцінної реабілітації важлива не лише фізична складова, але і психологічна. З клієнтом працюють декілька спеціалістів – фізичний терапевт, ерготерапевт, логопед, психолог, що допомагає людині відновитись та соціалізуватись".

У Школі реабілітаційної медицини працює подружжя фізіотерапевтів – Станіслав Агафонов та Олександра Рягузова.

У Школі реабілітаційної медицини працює подружжя фізіотерапевтів – Станіслав Агафонов (на фото праворуч) та Олександра Рягузова

Обидва мають досвід роботи у міжнародній організації Handicap International на сході України, де надавали допомогу пораненим військовим та біженцям у прифронтовій зоні.

Станіслав та Олександра співпрацювали з цією організацією протягом року, спілкувались із німецькими, бельгійськими, французькими та британськими фахівцями, брали участь у міжнародних тренінгах.

Олександра нещодавно була на стажуванні в East-Tallinn Central Hospital в Естонії, у реабілітаційному центрі, створеному за підтримки НАТО. Після тренінгу Олександра зможе працювати клінічним супервізором із ерготерапії – нової для України спеціальності, яка полягає у реабілітації хворих людей за допомогою цікавих та вагомих для них занять.

Ерготерапевти повертають людину до життя у суспільстві, навчають робити речі, які через хворобу перестали здаватись звичними та простими.

Тренінги зазвичай проводять для значної кількості людей, і сертифікований спеціаліст фізично не може прослідкувати виконання завдань усіма учасниками. Тож клінічний супервізор допомагає йому проводити елементи практичних занять.

Ерготерапія – це професія, яка лише на початку серпня цього року була внесена до Національного класифікатору професій України.

У Школі реабілітаційної медицини Українського католицького університету налаштовують співпрацю із іноземними викладачами та готують своїх спеціалістів з ерготерапії, які зможуть працювати з клієнтами в реабілітаційних центрах та безпосередньо в лікарнях.

Закордонні стажування співробітників допомагають Школі підготувати професіоналів з клінічної супервізії та з ерготерапії. Станіслав та Олександра набираються досвіду, відвідують курси підвищення кваліфікації – і в майбутньому зможуть викладати курси студентам та проводити тренінги.

Фізіотерапевт Станіслав почав працювати із пацієнтами ще на п'ятому курсі університету в Дніпрі – займався з дітками, хворими на ДЦП, та з дорослими, які перенесли інсульт.

Станіслав зізнається, що фізичному терапевту дуже складно дистанціюватися від пацієнта, якого він бачить кожного дня впродовж тривалого часу та знає про його життя "якщо не все, то майже все": проблеми, хобі та навіть улюблені місця прогулянок.

Неможливо бути фізичним терапевтом і не любити свою роботу, не любити людей.

З паном Олександром Станіслав працює над покращенням дрібної моторики рук. Вправи з м'ячом, настільний теніс, яким, до речі, пан Олександр захопився саме у "Просторі можливостей", та шашки. Заняття повинні бути не тільки корисними, але й приємними для клієнта. Станіслав для кожного придумує вправи та розробляє реабілітаційні цілі.

З паном Олександром Станіслав працює над покращенням дрібної моторики рук

До дорослої людини підхід знайти не складно – інколи набагато складніше порозумітися з її близькими. Адже родичі завжди "знають", як зробити "краще", і часто їхня допомога тільки уповільнює процес реабілітації.

Наприклад, фізіотерапевт займається з клієнтом у нього вдома та навчає тих рухів, які допоможуть самостійно вставати з ліжка. До наступного заняття клієнту варто самому попрактикуватись – але рідні, шкодуючи хворого, допомагають йому підійматися.

У такі моменти слід сказати родині, що своїм втручанням вони роблять "ведмежу послугу".

Також складно працювати із юнаками, мами яких занадто ними опікуються та не дають їм можливості щось зробити самостійно. У цьому випадку варто поставити питання ребром – або ви виконуєте рекомендації лікаря, або шукаєте нового. Як правило, такий метод спрацьовує і хлопці потихеньку починають відновлюватися.

Дуже важливо якомога швидше розпочати сеанси фізичної реабілітації.

У гострому періоді фізіотерапевт займається з людиною у лікарні, а потім – у реабілітаційному центрі. Коли людину виписують, необхідно облаштувати житло відповідно до її особливих потреб та навчити пересуватись у новому просторі. Килимки, пороги та двері, яких ми зазвичай не помічаємо, можуть стати нездоланною перешкодою для хворої людини.

Якщо зі "свіжими пацієнтами", тобто людьми, хворобу яких можна вилікувати, почати вчасно й правильно працювати – можна швидко досягти поставлених цілей.

Станіслав розповідає, що коли різниця між станом клієнта на початку хвороби та після занять особливо відчутна – це дуже надихає.

Станіслав розповідає, що коли різниця між станом клієнта на початку хвороби та після занять особливо відчутна – це дуже надихає

"Я можу порівняти людей після інсульту, які займались із фізіотерапевтами, та людей, яким після хвороби ніхто не допомагав.

Ось, пацієнтка була лежачою, але ми з нею почали займатись – і вона вже сама ходить до магазину. Коли ти бачиш результат своєї роботи, настає певна ейфорія", – каже Станіслав.

Він ніколи не каже клієнтам із серйозними травмами, що вони уже не зможуть повністю одужати: "Це дуже складні моменти роботи фізичного терапевта. Приходиться просто відверто брехати, щоб мотивувати пацієнта пройти курс реабілітації".

Люди, які внаслідок травми частково пошкодили спинний мозок, ще мають шанси ходити. Коли ж спинний мозок ушкоджений повністю – шансів практично немає.

Найприкріше, коли травмується п'ятий шийний хребець – людина може рухати лише головою, інколи пальцями. Такі травми часто отримують екстремали, для яких саме можливість руху і є сенсом життя.

Людина хоче одужати, хоче ходити – і якщо їй сказати, що цього ніколи не станеться, вона може перестати займатись. І її здоров'я буде тільки погіршуватись. Вона сама зрозуміє свій стан, але це буде трошки згодом.

А протягом реабілітаційного періоду можна підібрати візочок, навчити ним користуватись та допомогти облаштувати квартиру.

Люди адаптуються до ситуації, але їм просто потрібен час.

Розкласти шашки після інсульту не так просто, як здається на перший погляд: необхідно відкрити коробку, по одній дістати з неї усі фігурки та поставити їх на дошку

...Пан Олександр розклав шашки і чекає Станіслава, щоб розпочати гру.

Це не так просто, як здається на перший погляд: необхідно відкрити коробку, по одній дістати з неї усі фігурки та поставити їх на дошку.

Станіслав та клієнт зосереджуються на чорно-білих клітинках, по яким ковзають шашки.

"Знову Ви програли", – каже пан Олександр і, беручи по черзі фігурки, складає їх назад у коробку.

Навряд Станіслав програв. Адже його клієнт почуває себе набагато краще та стає незалежним від допомоги інших.

Година заняття спливає дуже швидко. У двері спортзалу уже дзвонить наступний клієнт.

Катерина Москалюк, студентка Школи журналістики УКУ, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті